Постанова 4813 № 1527/2-5220/11

Номер провадження: 22-ц/813/6144/26 Справа № 1527/2-5220/11 Головуючий у першій інстанції Аліна С.С. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Пересипського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прібилова А.В., ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст скарги. До Пересипського районного суду м. Одеси надійшла скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Пересипського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Прібилова А.В в якій просить: - визнати бездіяльність Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) код ЄДРПОУ 41405348 (не зняття арешту № 2663911 від 26.09.2013 року у ВП 39347332 від 26.09.2013 року) протиправною. - зняти обтяження (арешт), що накладено на Малишеву Сніжану Федорівну № 2663911 від 26.09.2013 року Перший Суворовський ВДВС, постанова №ВП 39347332 від 26.09.2013, держ. вик. ОСОБА_2 , все нерухоме майно. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Пересипського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Прібилова А.В залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги скарги, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без задоволення скарги на дії державного реєстратора. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування. Фактичні обставини справи. На підставі матеріалів справи встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 червня 2012 року в межах розгляду цивільної справи №1527/2-5220/11 позов ПАТ «ВТБ Банк» в особі Одеської регіональної дирекції ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ПП «Спектр», ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено в повному обсязі, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 05.03.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжкою А.В. під реєстровим №1167. У межах виконання даного судового рішення відкрито декілька виконавчих проваджень та державним виконавцем вчинено дії для забезпечення виконання судового рішення, зокрема, винесені наступні постанови: - Постанова у виконавчому провадженні №39386652 від 04.09.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - Постанова у виконавчому провадженні №42600911 від 28.03.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - Постанова у виконавчому провадженні №54023519 від 30.05.2017 про арешт майна боржника. З наявної в матеріалах справи Інформаційної Довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №44308133 від 10.09.2025 вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки та будинок у АДРЕСА_2 ; земельні ділянки кадастр № 5121655100:02:001:0186, 5121684200:01:001:0563; будинок у АДРЕСА_3 . Представником позивача до матеріалів справи додано лист АТ «ВТБ Банк» №6257/1-2 від 02.10.2018, виданого начальником управління підтримки кредитних і документарних операцій ОСОБА_4 з якого вбачається, що станом на 02 жовтня 2018 року у ПП «Спектор» немає діючих кредитів. Прострочена заборгованість за кредитами та відсотками у ПП «Спектор» перед АТ «ВТБ Банк» відсутня (а.с.11). 23 лютого 2021 року позивач звернулася до Першого Суворовського відділу ДВС міста Одеси Південного МУМЮ (м. Одеса) із заявою про зняття арештів, накладених у рамках виконавчих проваджень №3986652 та №42600911, які були закінчені у Першому Суворовському ДВС м. Одеси, однак, зазначені вище арешти скасовані не були. Відповідно до листа №156232 від 22 вересня 2025 року в.о. начальника Пересипського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса) судом встановлено, що листом №7316 від 02.03.2021 та листом №7381 від 02.03.2021 головним державним виконавцем Тріфоновим О.Ю. повідомлено ОСОБА_1 про те, що 25 лютого 2014 року державним виконавцем відділу Пуркар Я.К. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу №39386652, а 20 травня 2016 року головним державним виконавцем відділу Ахремовою Т.Ю. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу №42600911. Більш детальна інформація у відділі державної виконавчої служби відсутня. Згідно приписів пп. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби матеріали виконавчих проваджень знищенні із закінченням трирічного строку зберігання завершених виконавчих проваджень. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених листів. (а.с.15-16). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, та власником майна, на яке державним виконавцем накладено арешт, тому питання про відновлення її прав як власника коштів має бути вирішено у порядку визначеному розділом VII ЦПК України. Разом із тим матеріали справи не містять доказів про погашення боргу ОСОБА_1 відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25.06.2012 року в рамках розгляду цивільної справи № 1527/2-5220/11 за позовом ПАТ «ВТБ Банк» в особі Одеської регіональної дирекції ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ПП «Спектр», ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того в матеріалах справи відсутні письмові відомості про закриття виконавчого провадження у зв`язку із погашенням боргу, отже, суд першої інстанції вважав, що при закритті виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця не було обов`язку щодо одночасного скасування постанови про накладення арешту, а отже його дії не можуть бути визнані протиправними. Суд першої інстанції загалом дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги, однак помилився в частині мотивів такої відмови з огляду на таке. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника). Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV (тут і далі у редакції, чинній на час проведення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника). Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону №606-XIV). Аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII. Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення (див. п.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі №2/1522/11652/11 (провадження №14-137цс24)). Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV. Частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII). Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Згідно з частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII). Водночас законодавець у Законі №1404-VIII передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII). У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що у межах виконання даного судового рішення відкрито декілька виконавчих проваджень та державним виконавцем вчинено дії для забезпечення виконання судового рішення, зокрема, винесені наступні постанови: - у виконавчому провадженні №39386652 від 04.09.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - у виконавчому провадженні №42600911 від 28.03.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; - у виконавчому провадженні №54023519 від 30.05.2017 про арешт майна боржника. 25 лютого 2014 року державним виконавцем відділу Пуркар Я.К. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу №39386652, а 20 травня 2016 року головним державним виконавцем відділу Ахремовою Т.Ю. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу №42600911. Більш детальна інформація у відділі державної виконавчої служби відсутня. Згідно з приписів пп. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби матеріали виконавчих проваджень знищенні із закінченням трирічного строку зберігання завершених виконавчих проваджень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у cправі №2/1522/11652/11 (провадження №14-137цс24) дійшла правових висновків, що «положеннями частин першої статті 50 Закону №606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Оскільки частиною першої статті 50 Закону №606-XIV не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що пункт 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок» (пункти 65, 66). Крім того, у пункті 87 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)». Разом із цим, представником позивача до матеріалів справи додано лист АТ «ВТБ Банк» №6257/1-2 від 02.10.2018, виданого начальником управління підтримки кредитних і документарних операцій ОСОБА_4 з якого вбачається, що станом на 02 жовтня 2018 року у ПП «Спектор» немає діючих кредитів. Прострочена заборгованість за кредитами та відсотками у ПП «Спектор» перед АТ «ВТБ Банк» відсутня (а.с.11). Однак, колегія суддів зауважує, що відсутність обов`язку боржника перед стягувачем повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин є підставою для визнання судом (зокрема за заявою боржника) виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (статті 432 ЦПК України). Аналогічні висновки викладене у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі №333/395/22 (провадження № 61-9753св23), у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі №947/20140/24. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця у цій справі є не порушення порядку судового захисту прав боржником у виконавчому провадженні, а відсутність порушення вимог національного законодавства оскаржуваною бездіяльністю, а тому у задоволенні заяви необхідно відмовити з цієї підстави. Щодо доводів апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги знайшли своє відображення в мотивах постанови суду апеляційної інстанції. Водночас заявнику відмовлено з підстав неефективного способу захисту порушеного права, про що не зазначалось в апеляційній скарзі. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення необхідно змінити в частині мотивування. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 червня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.С. Комлева