Постанова 4818 № 641/2287/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2025 року м. Харків справа № 641/2287/14-ц провадження № 22-ц/818/942/25 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О. сторони справи: скаржник ОСОБА_1 дії особи, якої оскаржуються державний виконавець Основ`янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року в складі судді Курганникової О.А.,- ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, на дії державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. В обґрунтування скарги зазначено, що при знятті з реєстрації транспортного засобу Mitsubishi lancer, днз НОМЕР_1 , 2007 року випуску у Сервісному Центрі МВС він дізнався, що на автомобіль накладено арешт Державною виконавчою службою, у зв`язку із чим він позбавлений права у повному обсязі розпоряджатись належним йому майном та просить визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Основ`янсько -Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції стосовно не зняття арешту з рухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому проваджені №44976201 та скасувати обтяження майна боржника накладеного у виконавчому провадженні №44976201, з урахуванням уточненої заяви від 01.08.2024. Підставою скасування арешту зазначає те, що державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а рішення суду №641/2287/14-ц, а також будь-які документи з виконавчого провадження №44976201 ОСОБА_1 не надходили, питання щодо погашення заборгованості перед стягувачем ОСОБА_1 врегулювано без участі державної виконавчої служби. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала мотивована тим, що відповідно до вимог закону повернення виконавчого документу стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, тобто права боржника державним виконавцем відповідного відділу державної виконавчої служби у зазначеному виконавчому провадженні не порушені. Тому суд дійшов висновку про безпідставність скарги. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу як незаконну та необґрунтовану та ухвалити нове, яким задовольнити скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не дав належної оцінки тому, що виконавче провадження закінчено на підставі п. 9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», а не та додано лист стягувача про відсутність майнових претензій до Боржника. Відповідно до ч.2 ст.39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повинен був винести постанову про закінчення виконавчого провадження та скасувати усі накладені обмеження. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 02.06.2014 року у справі №641/2287/14-ц частково задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення коштів (а.с. 8-9). На виконання рішення суду 06.10.2014 року державним виконавцем і винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №44976201 (а.с. 38). 07.10.2014 року державним виконавцем Хабловим В.М. винесено постанову про арешт та заборону відчуження майна ОСОБА_1 (а.с. 39). 14.10.2014 року державним виконавцем Хабловим В.М. винесено постанову по розшук та затримання транспортних засобів ОСОБА_1 (а.с. 41-42). 27.07.2016 року заступником начальника Комінтернівського ВДВС м. Харкова Манойло Ю.О. винесено постанову про розшук майна боржника - ОСОБА_1 (а.с. 42). 27.07.2016 року заступником начальника Комінтернівського ВДВС м. Харкова Манойло Ю.О. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження (а.с. 43). 04.12.2018 року державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчих дій (а.с. 44). 04.12.2018 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») на підставі п. 2 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 45). Одночасно 04.12.2018 року державним виконавцем Біляєвим Б. Є. внесені данні до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про обтяження на підставі постанови про арешт рухомого майна ОСОБА_1 за постановою від 07.10.2014 року у виконавчому провадженні № 44976201 (а.с. 11). За повідомленнями Основ"янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства ю (надалі ВДВС) матеріали виконавчого провадження відсутні у зв`язку із закінченням строку їх зберігання (а.с. 15-16). За повідомленням головного сервісного центру МВС України постанови якими накладено обтяження на рухоме майно ОСОБА_1 відсутні у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання (а.с. 10). З Державного реєстру обтяжень рухомого майна наявне лише одне обтяження майна ОСОБА_1 , а саме, на підставі постанови ВДВС від 07.10.2014 року; арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 44976201 (а.с. 11). 06.05.2014 року стягувач у виконавчому провадженні - ТОВ «ОТП Факторінг Україна» надав довідку про відсутність фінансових претензій до ОСОБА_1 21.05.2024 заявник направив до Основ"янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби заяву про зняття арешту на майно ОСОБА_1 (а.с. 12). 20.06.2024 року від Основ"янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції надійшла відмова у знятті обтяжень з роз`ясненням судового порядку вирішення питання (а.с. 70-71). Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. За змістом статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Разом з тим повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті. Також повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не поверненням виконавчого документа стягувачу. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) та постанові від 19 січня 2022 року у справі 521/14329/20 (провадження № 61-13107св21). Предметом скарги, поданої заявником в порядку ст. 447 ЦПК України, є оцінка законності дій державного виконавця щодо не зняття арешту, накладеного на майно боржника в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа про стягнення грошових коштів за рішенням суду. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання судових рішень визначались Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження»). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 вказаного Закону, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 39 вказаного Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. Однак матеріали справи не містять документів на підтвердження того, що виконавчі провадження були закінчені. Частиною четвертою статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, зокрема: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, за-значеного у ч. 6 ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Приписами п. 10 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано випадки закінчення виконавчого провадження, визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; З правового аналізу норм, зокрема, ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець не виносив постанови про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а тому підстави для зняття арешту у виконавця відсутні. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення скарги і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання апеляційної скарги на те, що виконавцем мало бути закінчено виконавче провадження, оскільки було додано лист стягувача про відсутність майнових претензій до боржника суперечать матеріалам виконавчого провадження, зокрема даним постанови від 04.12.2018 про повернення виконавчого документу стягувачу за змістом якої виконавчий документ повернуто оскільки у ході проведення виконавчих дій у боржника відсутнє майно та кошти, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно зо Закону заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними. Також виконавцем постановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання в строк до 04.12.2021. Суд дав належну оцінки даним довідки ТОВ « ОТП Факиторинг Україна» та обґрунтовано не взяв її до уваги, оскільки вона не свідчить про виконання боржником своїх зобов`язань у виконавчому провадженні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 03.04.2025 Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук