Постанова 4855 № 826/14921/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14921/18 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Беспалова О. О., Мєзєнцева Є. І. за участю секретаря Скидан С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020року у справі № 826/14921/18 (розглянуто у спрощеному позовному провадженні) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Служби безпеки України про зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИЛА: У вересні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 , в особі адвоката Кравченко А.В. (надалі - позивач) з позовом до Служби безпеки України (надалі - відповідач, СБУ), в якому просив суд: - зобов`язати службових осіб Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави Служби безпеки України на підставі адвокатського запиту адвоката Кравченка А.В. в інтересах ОСОБА_1 від 02.08.2018 № 9/2 в порядку статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" вчинити дії - надати адвокату Кравченку А.В. нижчевикладені відомості: - письмово повідомити, які саме заходи були проведені службовими особами Служби безпеки України з метою збору інформації про громадянина ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у подальшому була передана у грудні 2014 року до ФБР США та отримання якої Департамент юстиції США підтверджує у своєму запиті про надання міжнародної правової допомоги від вересня 2015 року; - письмово надати відомості щодо правових підстав для проведення вказаних вище заходів та положень чинного законодавства України, якими керувались службові особи Служби безпеки України під час їх проведення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що адвокатом Кравченком А. М. в його інтересах було направлено до Служби безпеки України в особі Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки запит від 02.08.2018 № 9/2. Щодо отримана за наслідками розгляду вказаного адвокатського запиту відповідь, на переконання позивача, свідчить про ухилення відповідача від надання належної інформації на поставлені в запиті питання. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки вважає, що відповідачем не було забезпечено його право на отримання інформації в порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року адміністративний позов - задоволено. Зобов`язано Службу безпеки України в особі Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074) надати відповідь на питання, зазначені в адвокатському запиті Кравченка А.В . від 02.08.2018 № 9/2 в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ). Не погодившись із зазначеним судовим рішенням про задоволення позовних вимог, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, у якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 20 лютого 2020року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що всі дії стосовно ОСОБА_1 проводилися Службою безпеки України в рамках кримінального судочинства. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції взято до уваги, як доказ - запит Департаменту юстиції США, проте, даний документ не засвідчений належним чином. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представники позивача в судовому засіданні заперечують проти апеляційної скарги у повному обсязі та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки прийнято у відповідності до вимог законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду слід скасувати, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що адвокатом Кравченком А.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 29.11.2016 № 1/12 надається правова допомога ОСОБА_1 . Адвокатом Кравченко А.В. 02.08.2018 року направлено до Служби безпеки України в особі Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки адвокатський запит № 9/2. У вказаному запиті адвокатом ставилось питання про надання письмових відомостей щодо переліку заходів, проведених службовими особами Служби безпеки України з метою збору інформації стосовно ОСОБА_1 , яка у грудні 2014 року була передана до ФБР Сполучених Штатів Америки, а також правових підстав для їх проведення. У адвокатському запиті адвокат просив:

1. Письмово повідомити, які саме заходи були проведені службовими особами Служби безпеки України з метою збору інформації про громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у подальшому була передана у грудні 2014 року до ФБР США та отримання якої Департамент юстиції США підтверджує у своєму запиті про надання міжнародної правової допомоги від 12.09.2015.

2. Письмово надати відомості щодо правових підстав для проведення вказаних вище заходів та положень чинного законодавства України, яким керувались службові особи Служби безпеки України під час їх проведення.

3. Відповідь за результатами розгляду адвокатського запиту та копії запитуваних документів направити за адресою: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_1 . Відповідачем 09.08.2018 року надано відповідь на зазначений адвокатський запит за № 30/2/3/К-161/14/8260, у якому повідомлялося, що співробітниками Служби безпеки України за дорученням Генеральної прокуратури України у 2009 та 2015-2016 роках у передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України порядку виконувались запити правоохоронних органів Сполучених Штатів Америки у кримінальних справах щодо комп`ютерних злочинів. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 545 КПК України Генеральна прокуратура України є центральним органом України у міжнародному співробітництві під час розгляду та виконання запитів іноземних компетентних органів. Також, у вищезазначеній відповіді зазначено про те, що у ході виконання вказаних міжнародних запитів СБ України відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу в кримінальних справах від 22.07.1998 року, проведено обшуки за місцями реєстрації, проживання та ведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, під час яких вилучено запитувані іноземною стороною предмети та документи. Документальні матеріали виконаних міжнародних запитів, а також предмети, вилучені в ході їх виконання, скеровано до Генеральної прокуратури України. Також у даній відповіді зазначено про відсутність в Департаменті інформації щодо проведення оперативно-розшукових заходів у зв`язку з такими запитами. Вважаючи, що вказаний лист не містить відповіді на питання, поставлені в адвокатському запиті, позивач звернувся з даним позовом до суду за їх захистом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодної відповіді на питання, які зазначені в адвокатському запиті від 02.08.2018 року № 9/2, з огляду на що позовні вимоги визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Служби безпеки України надати відповідь на питання, зазначені в адвокатському запиті Кравченка А.В. від 02.08.2018 № 9/2. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах встановлює Кодекс адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. За змістом пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і кримінальних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. Поряд із цим, як зазначалося, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є також і вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша стаття 1 Закону № 2939-VI ). З огляду на пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідач, реалізуючи свої повноваження, наділений правом вчиняти певні дії на підставі та в межах чинних норм законодавства України, зокрема, надавати інформацію на звернення громадян у порядку Закону № 2939-VI. Судом першої інстанції встановлено, що позивач вважає протиправними дії відповідача, які виявилися у ненаданні належної відповіді на адвокатський запит. В судовому засіданні адвокат Кравченко А.В. (надалі - адвокат) надав пояснення, в яких зазначив, що під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, йому стало відомо про проведення СБУ оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_1 з листа Департаменту юстиції США №182-41595 (стор. 45-56 том І справи). В судовому засіданні адвокатом надано пояснення, що лист Департаменту юстиції США №182-41595 не є таємним. Однак, колегія суддів відхиляє дані твердження, оскільки в листі Департаменту юстиції США №182-41595 містить інформацію «секретні дані та не підлягають розголошенню». Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку документи, які надані адвокатом до матеріалів адміністративної справи є конференційними та не підлягають розголошенню в рамках кримінальної справи. Так, у межах кримінального провадження, яке складається зі стадій досудового розслідування і судового провадження, під час здійснення процесуальних дій у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, здобуваються, фіксуються й оформляються відомості та документи про фактичний й юридичний склад діяння, яке посягає на об`єкти захисту права. Проте, відомості про кримінальне правопорушення (про злочин), обставини його скоєння, про процесуальні дії у зв`язку із вчиненням такого діяння, про конкретний склад суб`єктів одного чи кількох кримінальних проваджень, про статус, права та обов`язки учасників таких відносин, про стадії та етапи кримінального провадження, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, про порядок вчинення процесуальних дій, пов`язаних з наданням міжнародної правової допомоги на території України та оскарження рішення, дій чи без діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у зв`язку з наданням такої допомоги та інші відомості, які охоплюються предметом кримінально-правового регулювання, за змістом, значенням, сферою виникнення та функціонування, за причинами виникнення, за правовим механізмом регулювання цих відносин, за способом і джерелами встановлення відомостей про вчинення забороненого нормами закону України про кримінальну відповідальність діяння, або виконання процесуальний дій у зв`язку із вчиненням діяння, не можуть ототожнюватися й охоплюватися загальним поняттям інформації в сенсі положень Закону. Відомості і документи в кримінальному провадження - це конкретне індивідуально виражене знання чи річ про подію порушення об`єкта права, який перебуває під охороною кримінально-правової норми права. Ці відомості встановлюються спеціальними процесуальними засобами. За їх допомогою відбувається вирішення справи, під яким у кримінально-правовому значенні може розумітися встановлення наявності або відсутності події із зовнішніми і внутрішніми ознаками, які мають певне кримінально-правове значення, а також застосування до події відповідної правової норми через пізнання її шляхом тлумачення або аналогії. Інформація про подію кримінально-караного діяння та його наслідки із джерела фактичних відомостей про якусь частину події набуває ознак джерела доказу після перетворення, трансформації цієї інформації шляхом застосування процесуальних дій, передбачених КПК України. Процесуальні дії провадяться в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Вони провадяться за наявності для цього відповідних підстав та передумов, передбачених законом. Вони не можуть провадитися за межами кримінального провадження. Сторона обвинувачення не повинна порушувати прав особи, щодо якої здійснюється процесуальна дія. Особа яка вважає, що під час досудового розслідування, яке провадиться на території України, або під час здійснення процесуальної дії у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України), має право оскаржити рішення, дія чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування до суду. Правила кримінального провадження, проведення окремих процесуальних дій, зокрема обшуку, провадяться однаково на всій території України. Загальні правила досудового розслідування однакової мірою мають застосовуватися й до випадків, коли в рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження надається міжнародна правова допомога при проведення процесуальних дій. Міжнародна правова допомога полягає у проведенні компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою (пункт 1 частина перша статті 541 КПК України). Запит про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні складається і надсилається до уповноваженого (центрального) органу України органом, який здійснює це кримінальне провадження, а саме, відповідно до частини першої статті 551 КПК України, судом, прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Уповноваженим (центральним) органом є орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги. Такими центральними органами згідно зі статтею 545 КПК України є, зокрема, Генеральна прокурора України (Офіс Генеральної прокуратури). Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК України та чинними міжнародними договорами України. Зокрема, за частинами першою, другою статті 560 КПК України орган, якому було доручено виконання запиту, після здійснення необхідних процесуальних дій надсилає всі отримані матеріали уповноваженому (центральному) органу України. У разі неправильного або неповного виконання запиту уповноважений (центральний) орган має право вимагати додаткових заходів для виконання запиту. Документи, отримані внаслідок виконання запиту, засвідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Згідно зі статтею 561 цього Кодексу на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені цим Кодексом або міжнародним договором. Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому цим Кодексом, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави. У разі якщо при зверненні за допомогою в іноземній державі необхідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні потрібен дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія потребує надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, встановленому цим Кодексом, лише у разі, якщо це передбачено міжнародним договором або є обов`язковою умовою надання такого виду допомоги за законодавством запитуваної сторони. При цьому строк дії такого дозволу не обмежується, а належно засвідчена копія дозволу долучається до матеріалів запиту (статті 562 КПК України). Згідно із частинами першою-третьою статті 572 КПК України особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду. Якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізичним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшкодування за рахунок держави. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України. За частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових осіб чи службових осіб здійснюється відповідно до глави 26 КПК України (оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування). У частині першій статті 303 цього Кодексу передбачено перелік рішень, дій та бездіяльності, які можуть бути оскаржені до суду на досудовому провадженні, а також коло осіб, які мають право це зробити, а в частині другій цієї статті - порядок розгляду скарг на інші рішення та дії слідчого чи прокурора, які не передбачені частиною першою цієї статті. Отже, вжите в частині третій статті 572 КПК України формулювання про те, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України, треба розуміти так, що у разі оскарження рішення, дії чи бездіяльності цих органів та осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, які були порушені, недотримані чи не виконані під час здійснення процесуальних дій на досудовому провадженні, застосовуються положення КПК України й передбачені цим Кодексом правила кримінального процесуального судочинства. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI визначає, що адвокатський запит - як письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (частина перша стаття 24 Закону № 5076-VI). За приписами стаття 24 Закону № 5076-VI орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. З огляду на встановлені судами обставини справи, адвокатом до відповідача був спрямований саме адвокатський запит у відповідності та порядку ст. ст. 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Спрямування таких запитів, є реалізацією адвокатом свого права визначеного цим Законом. Наведені законодавчі положення дають підстави стверджувати, що подання адвокатом адвокатського запиту до органу державної влади про надання певної інформації на підставі положень Закону № 5076-VI не робить і не надає такому зверненню форми та якості критерія, що сам по собі визначає форму судочинства, оскільки професійні права адвоката й вибір видів та способів здійснення адвокатської діяльності корелюються умовами природи спірних правовідносин, у яких адвокат у відповідній формі та порядку надає послуги клієнту. Інакше кажучи, якщо адвокат захищає особу, яку звинуватили у злочині, або надає правову допомогу свідку у кримінальному провадженні (пункт 2 частина перша статті 66 КПК України), представляє інтереси фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, його повноваження адвоката мають здійснюватися з урахуванням положень процесуальних норм права, які регулюють порядок звернення за захистом від стверджуваного порушення права і відповідно професійні права адвоката, як представника (захисника, репрезентанта) клієнта. Виходячи з наведених правових норм та встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що адвокатський запит не є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб`єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту, у зв`язку з чим відносини, які склалися між адвокатом позивача та відповідачем щодо зобов`язання останнього на адвокатські запити надати відповідь та можливість ознайомитися з певними матеріалами кримінальної справи, не може бути публічно-правовими у розумінні КАС України. Колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладений в постановах від 29 квітня 2020 року по справі № 826/2106/17 (провадження № 11-1055апп19) та від 16 січня 2019 року по справі № 686/23317/13-а (провадження № 11-1193апп18) щодо застосування відповідних норм права при вирішенні спірних правовідносин. При вирішенні подібних за своєю правовою суттю правовідносин Великою Палатою Верховного Суду зроблені аналогічні висновки. Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що вимоги стосовно ненадання відповіді на адвокатські запити в рамках кримінальної справи не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». Таким чином, зважуючи на тлумачення ЄСПЛ поняття «судом, встановленим законом», суд апеляційної інстанції, з метою дотримання юрисдикції, визначеної чинним законодавством України, виходячи з характеру спірних правовідносин, які підлягають врегулюванню в рамках іншого судочинства, дійшов висновку, що адміністративний суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно зазначених у даній справі спірних правовідносин. Враховуючи суть спірних правовідносин, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в подібних правовідносинах, висновки викладені також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 826/11699/18 (адміністративне провадження № К/9901/16573/19) колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про підсудність цієї справи адміністративному суду та наявність підстав для задоволення адміністративного позову, був помилковим. У відповідності до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. За приписами пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Крім того, колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 826/2106/17 (провадження № 11-1055апп19), що положення процесуальних законів про передачу справу до суду відповідної юрисдикції не можуть бути застосовані, позаяк до провадження, яке здійснюється за правилами кримінального процесуального законодавства, не можуть направлятися для розгляду звернення у формі позовної заяви. КПК України не передбачає оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування шляхом подання позовної заяви, які притаманні для інших видів судочинства. Відсутність у КПК України позовної форми оскарження рішень, дій та бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора унеможливлює й передачу цієї справи до суду кримінальної юрисдикції за наслідками касаційного перегляду. До сказаного слід додати, що доповнення про передачу справи до суду відповідної юрисдикції після рішення про закриття провадження справи в тій юрисдикцій, у якій вона була розглянута, Законом № 460-IX були внесені до КАС України, Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України, але не в КПК України, що своєю чергою дає підстави вважати, що передача справи з підстав, передбачених статтею 354 КАС України, має відбуватися в межах юрисдикцій, які регулюються цими Кодексами. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції. З урахуванням зазначених обставин та норм права, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права розглянув справу в порядку адміністративного судочинства, тому ухвалене судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України. Так, колегія суддів не бере до уваги посилання представників позивача на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року по справі №826/7244/18, оскільки в даних правовідносинах застосовуються висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 826/2106/17 (провадження № 11-1055апп19), яка є типовою до даних правовідносин. Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 238 КАС України у разі закритті провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Враховуючи те, що постановою суду апеляційної інстанції закрито провадження у справі у зв`язку з порушенням правил юрисдикції, суд вважає за необхідне повернути сплачений позивачами судовий збір повністю за подання позовної заяви. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Служби безпеки України - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - скасувати. Провадження у справі за № 826/14921/18 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити дії - закрити. Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок, згідно квитанції № 0.0.1117950239.1 від 25 серпня 2018 року, з державного Бюджету України. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: О. О. Беспалов Є. І. Мєзєнцев Повний текст постанови складено 06 липня 2020 року.