Постанова 4803 № 2-563/10

від 25.06.2020 ·

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4811/20 Справа № 2-563/10 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та пені, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2009 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 14 січня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк» (далі - ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №03/02/3, за умовами якого останній отримав кредит на придбання квартири в сумі 37 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних та з кінцевим терміном повернення 13 січня 2028 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 січня 2008 року, в цей же день між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки відповідно до умов якого позивачу було передано в іпотеку нерухоме майно: 2-х кімнатну квартиру загальною площею 68,2 кв.м, житловою площею 52,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором укладено договір поруки № 03/02/3/1п від 14 січня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язалася нести солідарну відповідальність з ОСОБА_1 за порушення виконання його зобов`язання по кредитному договору від 14 січня 2008 року. У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 14 січня 2008 року у відповідачів станом на 21 липня 2009 року утворилась заборгованість у розмірі 36 982,07 доларів США. Враховуючи викладене, просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк»: - 1903 (одна тисяча дев`ятсот три) доларів США 60 центів - заборгованість по простроченим процентам; - 833 (вісімсот тридцять три) долари США 53 цента - заборгованість по простроченому кредиту; - 34244 (тридцять чотири тисячі двісті сорок чотири) доларів США 94 цента -заборгованість по поточному кредиту; - 1839 (одна тисяча вісімсот тридцять дев`ять) гривень 85 копійок - сума пені нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та кредиту; - 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок - сплата судового збору; - 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок - в оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 03/02/3 від 14 січня 2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 52,1 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О., за реєстровим №

86. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів та визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 217000,00 гривень, згідно до п. 2.3 Договору іпотеки без оформлення заставної № 03/022/3/1 з 14 січня 2008 року. Виселити з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення, усіх осіб, місце проживання зареєстроване за даною адресою. Зобов`язати відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Заводського РВ ДМ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_2 , усіх осіб, місце проживання який зареєстроване за даною адресою. Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та пені, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення й зняття з реєстрації, задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк»: - 1903 (одна тисяча дев`ятсот три) доларів США 60 центів - заборгованість по простроченим процентам; - 833 (вісімсот тридцять три) долари США 53 цента - заборгованість по простроченому кредиту; - 34244 (тридцять чотири тисячі двісті сорок чотири) доларів США 94 цента -заборгованість по поточному кредиту; - 1839 (одна тисяча вісімсот тридцять дев`ять) гривень 85 копійок - сума пені нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та кредиту; - 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок - сплата судового збору; - 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок - в оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 03/02/3 від 14 січня 2008 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,2кв.м., житловою площею 52,1 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О., за реєстровим №

86. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів та визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 217000,00 гривень, згідно до п. 2.3 Договору іпотеки без оформлення заставної № 03/022/3/1 з 14 січня 2008 року. Виселено з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення, усіх осіб, місце проживання зареєстроване за даною адресою. Зобов`язано відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Заводського РВ ДМ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_2 , усіх осіб, місце :проживання який зареєстроване за даною адресою. Заочне рішення суду мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконав належним чином взяті за договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості та, враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, поручитель несе солідарну цивільно-правову відповідальність разом із боржником. Не погодившись із заочним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що повістки ОСОБА_1 не отримував, тому не мав можливості з`явитися в судове засідання та забезпечити явку уповноважених представників. Ніяких документів з суду не надходило, позовної заяви не отримував і зміст її не знає. Таким чином не мав можливості знати про час і місце розгляду справи, бо був не повідомлений належним чином. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що банк не мав права змінювати строк повернення кредиту та достроково звертатися з вимогою про повернення кредитних коштів. Крім того, залишено поза увагою суду підстави припинення поруки, оскільки банком пропущено встановлений законодавством шестимісячний строк для звернення з вимогою до поручителя. 09 червня 2020 року ПАТ АБ Укргазбанк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність та необгрунтованість доводів апеляційної скарги, оскільки матеріали справи окрім судових повісток на ім`я відповідачів, які повернуто поштовим відділеннням за закінченням терміну зберігання, що в свою чергу свідчить про непроживання відповідачів за вказаною адресою, містять також оголошення в газеті Вісті Придніпров`я (а.с.73). Одночасно з цим, доводи апеляційної скарги про безпідставну зміну строку виконання зобов`язань за кредитним договором спростовують умовами договору №03/02/3 від 14 січня 2008 року та ч. 2 ст.1050 ЦК України. Так само, безпідставними є доводи апеляційної скарги про припинення договору поруки, оскільки той факт, що заборгованість виникла у 2009 році, про що йдеться у позовній заяві, не є підставою для визнання поруки припиненою, оскільки вказана обставина сама по собі не змінює строк дії договору поруки. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону. Судом встановлено, що 14 січня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (далі - ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №03/02/3, за умовами якого останній отримав кредит на придбання квартири в сумі 37 000 доларів США зі сплатою 13% річних та з кінцевим терміном повернення 13 січня 2028 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 січня 2008 року, в цей же день між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки відповідно до умов якого позивачу було передано в іпотеку нерухоме майно: 2-х кімнатну квартиру загальною площею 68,2 кв.м, житловою площею 52,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором від 14 січня 2008 року між ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 03/02/3/1п від 14 січня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язалася нести солідарну відповідальність з ОСОБА_1 за порушення виконання його зобов`язання по кредитному договору від 14 січня 2008 року. У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором від 14 січня 2008 року у відповідачів станом на 21 липня 2009 року утворилась заборгованість у розмірі 36 982,07 доларів США. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі позначення цього документу у редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, - ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перш статті 1049 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (частина перша статті 572 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частини перша та третя статті 575 ЦК України). У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (стаття 589 ЦК України). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша та друга статті 590 ЦК України). У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі (частина четверта статті 590 ЦК України). Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави: 1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу; 2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави; 3) в інших випадках, встановлених договором (частина друга статті 592 ЦК України). Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку). За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону про іпотеку). Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування (абзац п`ятий частини третьої статті 7 Закону про іпотеку). У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону про іпотеку (частина перша статті 33 Закону про іпотеку). У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання -звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону про іпотеку). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема на підставі рішення суду (згідно із частиною третьою статті 33 Закону про іпотеку). Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Отже, стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання, яким, зокрема, є іпотека. З матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин справи випливає, що фактична заборгованість за кредитним договором від 14 січня 2008 року на момент звернення позивача до суду з вимогами про звернення стягнення на спірний предмет іпотеки не була погашена відповідачами, що з урахуванням зазначених правових норм надає позивачу право на звернення до суду з відповідною вимогою щодо спірного предмету іпотеки. Крім того, за змістом п. 3.2.6. кредитного договору та п. 3.1.5. договору іпотеки, укладених між сторонами передбачено, що у разі виконання зобов`язань позичальником зі здійснення погашення заборгованості не в повному обсязі, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразового чи неодноразових прострочень позичальником сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту, або порушення інших умов договору. Це право позивача також витікає з вимог ст.ст. 589,590,591 УК України, ст.ст. 1,4,7,11,33,35,39, 40, 41 Закону України «Про іпотеку». Згідно з представленим позивачем розрахунком заборгованості відповідача по кредитному договору, загальна сума звернення на предмет іпотеки є співмірним із існуючою заборгованістю по кредитному договору. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були правові підстави для задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки 2-х кімнатну квартиру загальною площею 68,2 кв.м, житловою площею 52,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, треба враховувати, що відповідно до підпункту 1 пункту 1Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про мораторій на стягнення майна) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається, зокрема предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону про іпотеку, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Встановлений Законом про мораторій на стягнення майна мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, забезпечених такою іпотекою, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати) таке майно без згоди власника цього майна. Разом з цим, виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому статтею 40 Закону України «Про іпотеку», якою визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. При цьому, за змістом частини четвертої статті 109 ЖК Української РСР виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. Згідно пунктом 1.4 кредитного договору кредит надається на придбання квартири АДРЕСА_2 . Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна зазначити, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа має право сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Враховуючи вищезазначені обставини у справі, дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (№ 1304-VII), не можливо дійти висновку про пропорційності виселення у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. При вирішенні питання про зняття осіб з реєстраційного обліку, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що вказана вимога залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а безпосередньо статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи. Отже, законних підстав для зняття осіб з реєстраційного обліку судом апеляційної інстанції не встановлено. Доводи апеляційної скарги про неправомірність дострокового стягнення кредитних коштів спростовуються правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни. Захист виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі рішення суду щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, здійснюється в порядку статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги стосовно припинення дії поруки, оскільки банком пропущено встановлений законодавством шестимісячний строк для звернення з вимогою до поручителя, безпідставні, оскільки за змістом пункту 5.2. договору встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, банком не пропущено встановлений договором поруки трирічний строк на звернення з вимогою до суду до поручителя. Проте, обґрунтованими доводами апеляційної скарги є доводи про неналежне повідомлення відповідачів про місце, дату та час судового розгляду, з якими погоджується і суд апеляційної інстанції та доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 158 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі ЦПК України 2004 року) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 27 ЦПК України 2004 року). Відповідно до частин третьоїшостої статті 74 ЦПК України 2004 року судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. За змістом частини першої статті 169, частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). За наявними в матеріалах справи судовими повістками учасники справи були повідомлені про розгляд справи, однак у справі відсутні будь-які докази повідомлення їх про розгляд справи місцевим судом, що підтверджується поверненим до суду повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до частини четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Таким чином, суд першої інстанції не дотримався порядку ухвалення заочного рішення, оскільки не врахував вимог частини четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року, за змістом якої суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторона відповідача була належним чином повідомлена судами попередніх інстанцій про розгляд справи. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення права сторони відповідача знати про час і місце судових засідань (частина друга статті 6 ЦПК України 2004 року), що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня2017 року). З урахуванням вищезазначеного, та на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 03/02/3 від 14 січня 2008 року у розмірі 36 982,07 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 52,1 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О., за реєстровим №

86. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів та визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 217 000,00 гривень, згідно до п. 2.3 Договору іпотеки без оформлення заставної № 03/022/3/1 з 14 січня 2008 року. В іншій частині позовних вимог публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про стягнення кредитної заборгованості, виселення та зняття з реєстрації відмовити. Відстрочити виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (№ 1304-VII). За правилами ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 850 грн., у зв`язку із частковим задоволенням позову при поданні якого було сплачено 1 700 грн. В свою, чергу у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, слід стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 275 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року скасувати. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та пені, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 03/02/3 від 14 січня 2008 року у розмірі 36 982,07 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 68,2кв.м., житловою площею 52,1 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 січня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О., за реєстровим №

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4803 № 2-563/10

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше