Постанова 4803 № 210/2114/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7670/20 Справа № 210/2114/19 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 210/2114/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - Виконком Металургійної районної у місті ради, відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року, яка постановлена суддею Хлистуненко О.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 червня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року Виконком Металургійної районної у місті ради звернувся до суду зі позовом до ОСОБА_1 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2, корпус 2», про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Позовна заява обґрунтована тим, що у кімнаті АДРЕСА_1 , з 2012 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кімната не приватизована та не є приватною власністю відповідачки. Відповідачка тривалий час (з листопада 2013 року) у кімнаті фактично не мешкає, її місце перебування невідоме, будь-яка інформація про неї відсутня. По кімнаті накопичилася заборгованість за надані комунальні послуги та спожиті енергоносії, що призводить до неякісного обслуговування житлового фонду. Вищезазначені факти підтверджуються довідками, актами та інформаціями виконкому районної у місті ради та ОСББ «Домнобудівників 2, корпус 2», яке з листопада 2013 року здійснює господарську діяльність в гуртожитку. Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 особою, що втратила право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 . Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, що втратила право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Виконкому Металургійної районної у місті ради судовий збір в розмірі 1921,00 гривень. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом не було надано належну оцінку обставинам справи та не враховано, що у кімнаті гуртожитку, яка є її єдиним житлом, вона не проживає з поважних причин. Зокрема, у кімнаті відсутня електроенергія, що унеможливлює її проживання за місцем реєстрації. Разом з тим, відповідачка наголошує на тому, що кімнатою вона користується, там перебувають всі її речі, вона часто навідується до гуртожитка та іншого житла не має. Також, зазначає, що суд першої інстанції судові повістки направляв їй саме за адресою реєстрації й вона отрмувала судову кореспонденцію та з`являлась до суду, що підтверджує факт користування нею спірної кімнати у гуртожитку. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Бурлаченка С.Ю., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача Виконкому Металургійної районної у місті ради - Лузан О.Я., представників третьої особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2, корпус 2» - Бабенко В.В. та Мордас С.П., які, кожна окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено довідкою з відділу реєстрації місця проживання громадян №1726 від 11.03.2019 року та відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області №1719/2 від 16.05.2019 року (а.с. 4, 18). Відповідно до Акту ОСББ «Домнобудівників, корпус 2» №3132 від 09.12.2019 року засвідченого відповідальними особами, ОСОБА_1 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , з 15.06.2012 року по даний час не проживає (а.с. 62). За адресою: АДРЕСА_2 , на ім`я ОСОБА_1 нараховано кошти за житлово-комунальні послуги, які остання не сплачувала та накопилась заборгованість, станом на 09.12.2019 року, в розмірі 5951,4 грн. (а.с. 64). З довідки Виконкому Металургійної районної у місті ради слідує, що ОСОБА_1 не приймала участі в приватизації кімнати за адресою: АДРЕСА_2 , кімната не приватизована (а.с. 5). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 71, 163 ЖК України та виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 не проживає за місцем своєї реєстрації з 2013 року, житловою площею кімнати не користується, житлово-комунальні послуги та витрати на утримання кімнати не сплачує, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої її реєстрації у кімнаті, наразі немає. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За вимогами частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Змінами до законів України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» передбачено, що гуртожитки включено до об`єктів державного житлового фонду, що підлягає приватизації (Закон України від 3 березня 2005 року № 2453-ІV «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках»). Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71, 72 ЖК України. З урахуванням подібності правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами частини першої статті 71 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася жила площа для проживання в таких гуртожитках (за відсутності підстав для виселення). Спір виник з приводу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, що належить до комунальної власності Криворізької міської ради Дніпропетрвоської області, тобто на спірні правовідносини поширюються положення статей 71, 72 ЖК України. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї, тощо) суд може продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім`ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім`ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім`ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами. Отже, звертаючись до суду із позовною вимогою про визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням відповідно до ст..71,72 ЖК України, позивач повинен належними та допустимими доказами довести факт не проживання відповідачки за місцем своєї реєстрації понад шість місяців та відсутність поважності причин такого не проживання. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Відповідачка проживала у спірному житловому приміщенні в якості наймача і набула право користування кімнатою у гуртожитку. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що "Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції". Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна зазначити, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Враховуючи доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що спірна кімната у гуртожитку є її єдиним житлом в Україні, вона не втратила інтерес до цього житла, тимчасова відсутність була викликана відсутністю у кімнаті електроенергії, суд першої інстанції неправильно застосував норми житлового законодавства з урахуванням гарантій, наданих положеннями Конституції України та Конвенцією, тому зробив помилковий висновок про достатність підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Вирішуючи спір суд першої інстанцій не врахував наведені норми матеріального права та дійшов необґрунтованого висновку, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав, передбачених законодавством, для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Крім того, відповідачкою ОСОБА_1 було надано квитанції, які свідчать про погашення нею заборгованості за комунальні послуги, а тому доводи позивача щодо визнання останньої такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з цих підстав, є необґрунтованими. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, з позивача на користь відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. (а.с. 114). Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року- скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог Виконкому Металургійної районної у місті ради до ОСОБА_1 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Домнобудівників 2, корпус 2», про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити. Стягнути з Виконкому Металургійної районної у місті ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) гривня 50 (п`ятдесят) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: