Постанова 4854 № 420/1919/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1919/20 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (суддя Балан Я.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 30 квітня 2020 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в оформленні документів для вирішення,- В С Т А Н О В И В: 04 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №40 від 27.02.2020 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено. Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його адміністративний позов повністю. В доводах апеляційної скарги зазначається, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсності та обставинам справи, оскільки аналізуючи ситуацію в Камеруні щодо прояву актів репресій та тортур громадян, апелянт мав бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС Україна неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справа розглянута апеляційним судом за їх відсутністю. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Тсого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 - громадянин Республіки Камерун (місце народження - м. Ефок) відповідно до офіційного перекладу паспорту Республіки Камерун №0666342 (а.с. 149-153). Згідно матеріалів особової справи №2019OD0135 (№2020OD0024) Тсого ОСОБА_2 за національністю беті, за віросповіданням католик (за реєстраційним листком від 10.02.2020 року - атеїст). 26.06.2018 року ОСОБА_1 прибув на територію України (аеропорт Бориспіль, м. Київ) з метою навчання, легально, авіарейсом Яунде (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна) на підставі паспортного документу № НОМЕР_1 та візи типу D №Y06481687. 08.07.2019 року відбулося перше звернення ОСОБА_1 до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Requete a fin de reconnaitre la personne refugie ou comme telle qui a besoine dela protection supplementaire) та отримав Довідку про звернення за захистом в Україні терміном дії до 08.08.2019 року (а.с. 196-200). Серед причин звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 наголошувалося на побоюваннях за власне життя внаслідок погроз від родичів та нестабільну соціально-політичну ситуацію у регіоні постійного проживання. 18.07.2019 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2019OD0135, яким громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 246-256). 18.07.2019 року Головним управлінням ДМС в Одеській області видано наказ №135, яким громадянину Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 254). 18.07.2019 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області складено повідомлення №5/1-228 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 254-256). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/4703/19 від 04 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову громадянина Камеруну ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №135 від 18.07.2019 року, зобов`язання прийняти рішення, було відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу громадянина Камеруну ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року без змін. Ухвалою Верховного Суду по адміністративній справі №420/4703/19 від 08 січня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі №420/4703/19. 10.02.2020 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 38-41). Серед причин звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 зазначено, що його хрещеного батька було вбито. Крім того, через те, що позивач підтримує англомовне населення, на нього у 2016 році було здійснено напад після мітингу. У результаті нападу позивач отримав ножові поранення в область шиї та паху. Через те, що ОСОБА_1 має намір на території Батьківщини брати участь у мітингах, щоб відстояти свої громадянські права стосовно англомовного навчання, позивач має побоювання за своє життя. Поміж іншим, позивачем зазначалося про відсутність належних житлових умов у Камеруні та складну ситуацію у країні. 27.02.2020 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2020OD0024, яким громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 112-128). 27.02.2020 року Головним управлінням ДМС в Одеській області видано наказ №40, яким громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 128). 27.02.2020 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області складено повідомлення №5/1-59 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 129-130). Не погоджуючись з наказом про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, тому відповідачем обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року, міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року (далі - Закон України №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Згідно з п. 13 статті 1 Закону України №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України №3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності, має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни. Так, ч. 1 та ч. 5 ст. 5 Закону України №3671-VI передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Відповідно до ч. 1 та ч. 7 ст. 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Також відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до п. 45 та п. 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Так, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Водночас слід зазначити, що під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року. У свою чергу, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09. 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Судом першої інстанції вірно враховано, що будь-яких документів, які можуть підтвердити історію переслідування ОСОБА_1 під час звернень за міжнародним захистом чи підчас судового розгляду справи позивачем не надано. Також, судами 1-ї та 2-ї інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 побоюється повернення до Камеруну через складну соціальну ситуацію. За результатами опрацювання посадовими особами міграційної служби заяви та опитування позивача, інших причин залишення Камеруна не виявлено. Позовна заява інших причин також не містить. Під час співбесіди, проведеної 27.02.2020 року, ОСОБА_1 розповів, що про смерть його хрещеного батька дізнався від друга, який написав йому про це у соціальній мережі Facebook, проте доказів позивач надати не може, оскільки свою особисту сторінку видалив. Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що напад після мітингу на позивача стався, з його слів, у липні 2016 року, проте до України ОСОБА_1 прибув 26.06.2018 року з метою навчання. Під час співбесіди позивач наголошував, що на території Камеруну не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, по відношенню до нього не застосовувалось фізичне насильство або утиски у країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця (а.с. 103). Зі слів ОСОБА_1 , він не мав бажання продовжувати навчання на території Камеруну у франкомовному університеті, а тому вирішив поїхати навчатися до України. У Камеруні позивач не розглядав можливість переїзду до іншого міста, щоб продовжити навчання на французькій мові в університеті, хоча погоджується, що мав таку можливість. Наразі ОСОБА_1 не навчається, а працює вантажником на промисловому ринку « 7 кілометр». Крім того, позивач не приховує, що звернувся до територіального відділу ДМС лише з метою легалізації та документування (а.с. 104). Крім того, відомості, надані ОСОБА_1 по країні громадянської належності загальнодоступні, фотографії зі сценами насилля надані позивачем - роздруковані з мережі Інтернет, зображені на них особи позивачеві не відомі. На запитання співробітника ДМС щодо розгляду позивачем можливості виїзду до тих регіонів Камеруну, де наразі відносно безпечно ОСОБА_1 відповів: «.. Я не хочу нічого в Камеруні робити…» (а.с. 106). Порядок попереднього розгляду заяв унормований, зокрема, ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року. Приписами ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Водночас, згідно з ч. 6 ст. 8 Закону №3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Також, колегія суддів, як і суд першої інстанції, враховує, що ОСОБА_1 наказом №135 від 18.07.2019 року (а.с. 254) вже було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, та під час повторного звернення позивача зазначені умови не змінилися. Тобто, приписи ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» давали підстави відповідачу - ГУ ДМС України в Одеській області, прийняти рішення у формі наказу №40 від 27.02.2020 року про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 128-129). Колегія суддів підкреслює, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами та доказами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальним характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок свідчать про відсутність умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Адже Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 06.03.2019 по справі №826/14576/16, постанові від 06.03.2019 по справі №815/2505/17, постанові від 04.03.2019 по справі №815/2505/17. Також суд першої інстанції слушно послався на аналіз інформації по країні походження позивача. Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані ДМС України факти про країну колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не встановлення фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування позивача в Україні подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було. Крім того колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 на геноцид англомовного населення Камеруну, оскільки позивачем використовується саме французька мова (анкетування, співбесіди), крім того, про геноцид англомовного населення зазначається на території Південного регіону Камеруну, проте ОСОБА_1 мешканець, з його слів, Центрального регіону Камеруну (с. Ефок, район Лікі) (а.с. 233). Твердження апелянта щодо нестабільної політичної ситуації в країні носять загальноінформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності. Також, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до ОСОБА_1 нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності. Вказані відомості свідчать про відсутність у позивача умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та про звернення за міжнародним захистом лише з метою легалізації в Україні. Також, слід враховувати, що пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак у країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав з Камеруну від небезпеки, а приїхав до України з метою покращення рівня життєвих умов. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов Повне судове рішення складено 02.07.2020 р.