Постанова 4854 № 420/8170/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8170/20 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р., апелянта/позивача ОСОБА_1 за допомогою перекладача Матьє Лама Кюісе, його представника Смірнова В.С., представника відповідача Соборова С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року (суддя Іванов Е.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 30.10.2020) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №155 від 14.08.2020 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача від 27.07.2020 року щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. При цьому апелянт/позивач зазначає, що наказ відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки подана позивачем заява не підпадає під ознаки, визначені ч. ч. 6-9 Закону України «Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також апелянт вказує на те, що відповідач не дослідив в повній мірі рівень небезпеки в країні походження позивача. Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснення апелянта/позивача за допомогою перекладача, його представника, а також представника відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , як громадянин Камеруну звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою від 27.07.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №101. У вказаній заяві просив захисту у зв`язку з тим, що у Камеруні йде громадянська війна між англомовним на франкомовним населенням, закриваються школи англомовних громадян, ґвалтують жінок та на півночі керує терористична група Боко-Харам, які вбивають сотні людей. 27.07.2020 року відносно ОСОБА_1 проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, в анкеті зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в Камеруні в м. Мбанга, є громадянином Камеруну, за національністю камерунець, віросповіданням римо-католик. З 18.09.2015 року був одружений на громадянці України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стосовно сімейного стану згідно анкетування ОСОБА_1 повідомлено, що на даний час проживає у цивільному шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , з якою має спільну дитину на установчі дані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також в анкеті вказано, що родичами, з якими він підтримує зв`язок та які проживають в Камеруні, є: батько ОСОБА_5 , мати- ОСОБА_6 , сестри ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , брат ОСОБА_9 . Такам ОСОБА_10 зазначив, що країну громадянської належності він покинув вперше у вересні 2012 році, а вдруге у березні 2017 році, обидва рази на підставі візи. Щодо причин виїзду з країни постійного проживання ОСОБА_1 зазначив, що його метою було навчання, яке згодом він не зміг продовжити. Після одруження у 2016 році в Камеруні почались проблеми між англомовним та французькомовним населенням. В Камеруні 10 регіонів, з яких: 8 франкомовних та 2 англомовних. Англомовне населення пригнічується навіть у судах, так як правосуддя здійснюється державною мовою, якою є французька. Як вказав позивач, англомовні сепаратисти продовжують захоплювати міста та місто позивача - Мбанга, знаходиться на кордоні з місцем, яке вже ними захоплене. Позивач повідомив, що його батьку, який працює в полі, вказівки щодо часу праці дають сепаратисти. Окрім того, позивач повідомив, що сепаратисти ходять по будинках та збирають «данину», іноді 1-2 рази на місяць, періодично викрадають дітей та просять викуп. В анкеті зазначено, що заявник не готовий повернутись до Камеруну, оскільки влада не вирішує вказані питання та забирає чоловіків до армії воювати з сепаратистами, проте ОСОБА_1 не хоче воювати проти своїх братів. Крім того зазначив, що сепаратисти також можуть примусити воювати на них. Зважаючи на те, що в Камеруні небезпечно, Такам ОСОБА_10 вказав, що не може туди повернутись. Окрім того, під час анкетування ОСОБА_1 вказав, що ні він, ні його батьки не перебували в політичних, військових або громадських організаціях; ні він, ні члени його сім`ї не були причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, про які вказав під час анкетування; до нього не застосовувались адміністративні заходи (арешт, затримання); він не притягався до кримінальної відповідальності; не проходив строкову військову службу, не є військовозобов`язаним. Окрім того, під час анкетування було з`ясовано походження підробленої посвідки на тимчасове місце проживання та ОСОБА_1 пояснив, що його було введено в оману. З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання йому статусу біженця 06.08.2020 року з ним була проведена співбесіда, що підтверджується відповідним протоколом, в ході якої заявник повідомив, що у 2019 році проходив процедуру співбесіді з приводу надання йому статусу біженця, проте йому було відмовлено у оформленні документів, також було відмовлено всіма інстанціями в задоволенні його позову. Так, було встановлено, що ОСОБА_1 звертався до ДМС у червні 2019 року, проте наказом від 12.06.2019 року №111 йому було відмовлено в оформлені документів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року по справі №420/3700/19, яке набрало законної сили згідно постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, у задоволені позову ОСОБА_1 про скасування рішення від 12.06.2019 року №111 було відмовлено. В якості причини для повторного звернення до ГУДМС Такам ОСОБА_10 вказав на загострення наявного конфлікту між франкомовним та англомовних населенням країни, зокрема зазначив про обставину захоплення рідного міста Мбанга англомовними сепаратистами. 14.08.2020 року, за результатами вивчення матеріалів справи ОСОБА_1 , на підставі проведених анкетування та протоколу співбесіди із вказаною особою та вивчення наявних матеріалів особової справи, з урахуванням актуальної ІКП, провідним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту в Україні, у якому зазначено, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, визначені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У висновку вказано, що за результатами розгляду матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити, що він не переслідувався в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, у відповідності до п. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Так, під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту шукач захисту чітко зазначив, що на території країни громадянської належності він не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання або політичних переконань. Також, по відношенню до заявника не застосовувалося фізичне насилля або утиски в регіоні постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Додатково, ані заявник, ані його близькі родичі не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій в регіоні постійного проживання або поза його межами. Також у вказаному висновку зазначено про те, що позивач вже вдруге звертається із відповідною заявою та наказом від 12.06.2019 року №111 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через очевидну необґрунтованість клопотання. Зазначене рішення заявник оскаржив у судових інстанціях Одеського регіону та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року у справі №420/3700/19 особі було відмовлено у задоволенні адміністративного позову, зазначене рішення підтримано постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 року та ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.02.2020 року. Разом з тим, у висновку вказано, що за результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме: - відсутній причинний зв`язок між конфліктом в англомовних регіонах Камеруну, який розпочався в 2016 році, та обставиною звернення заявника за міжнародним захистом в 2019 та 2020 роках, з огляду на його тривале перебування в Україні з 2012 року; - повторне звернення шукача захисту в 2020 році не містить жодних нових обставин, з огляду на фактичну відсутність будь-яких елементів переслідування або дискримінації заявника в країні своєї громадянської належності. Таким чином, вказано у висновку, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Камеруну з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме, у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянської належності шукача захисту можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання йому додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Ані заявник, ані його близькі родичі також не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, а саме насильницьких зникнень, викрадань, сумарних та позасудових страт, примусових переміщень та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення. 14.08.2020 року відповідачем прийнято наказ №155 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також, 14.08.2019 року на підставі зазначеного наказу ГУДМС складено повідомлення №5/1-161 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке позивач отримав 19.08.2020 року. Незгода з зазначеною відмовою стала підставою для звернення до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що за відсутністю підстав, дане звернення розглядається як зловживання процедурою з метою легалізації на території України. Однак ця умова не відповідає критеріям поняття біженець, а підпадає під поняття мігрант, у зв`язку із чим позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі Закон №3671-VI). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі. В свою чергу п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлює, що особа, яка потребує додаткового захисту це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Частиною 5 ст. 5 Закону №3671-VI регламентовано, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Частинами 1 та 7 ст. 7 цього Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 передбачено, що заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців особа (далі - Керівництво), яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані у 2000 році за допомогою Представництва УВКБ ООН по справам біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, зазначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання. Аналогічні положення містять і Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року), в яких зазначено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень, точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Колегія суддів зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. При розгляді даної справи судом апеляційної інстанції встановлено, що у липні 2018 року в мережі Інтернет з`явилося відео, на якому військові зав`язують очі жінкам і дітям, кидають їх на землю і розстрілюють в упор. Спочатку влада Камеруну заперечували, що на кадрах їх військові, називаючи відео фальшивкою. Справа про розправи піддалася ретельному розслідуванню з боку журналістів Африканської служби Бі-бі-сі, та 24.09.2018 року BBC News Africa опублікувало результати Розслідування трагедії в масштабному треді в Twitter. Виявило - злочин дійсно був скоєній в Камеруні. Докази, отримані BBC Africa, свідчать, що на відео дійсно представники армії Камеруну. Влада Камеруну довгий час заперечувала, що вбивства сталися на території країни, однак в серпні 2018 року раптом змінила свою позицію. Було оголошено, що 7 армійців заарештовані і перебувають під слідством. https://tsn.ua/ru/svit/bbc-s-pomoschyu-interneta-raskryl-zhestokoe-ubiystvo-zhenschin-i-detey-v-kamerune-istoriya-vskolyhnula-mir-1224363.html Крім того, 05.11.2018 року чиновники повідомили ВВС, що викрадення 78 школярів і ще трьох осіб, в тому числі, директора школи, стався в понеділок вранці в місті Баменда, столиці Північно-Західної провінції країни. Захід Камеруну в останні роки став територією поширення сепаратистських рухів. Повстанці, які вимагають незалежності двох англомовних регіонів від переважно франкомовного Камеруну, закликали раніше бойкотувати шкільну освіту. Однак жодна група досі не взяла на себе відповідальність за викрадення в пресвітеріанської середній школі в Баменді, де навчаються діти віком від 10 до 14 років. У лютому 2020 року розповсюджено повідомлення Agency France-Presse з посиланням на представників ООН про те, що озброєні люди вбили 22 жителя села, з них 14 дітей, в південній частині Камеруну. Про це повідомляє Agency France-Presse з посиланням на представників ООН. Напад на село відбувся в п`ятницю, 14 лютого. Відзначається, що даний район переважно англомовний, хоча інша частина Камеруну говорить французькою мовою. Опозиція країни вже звинуватила в події армію, пише «РИА Новости». Представник управління ООН з координації гуманітарних питань (УКГП) в Північно-Західному і Південно-Західному регіонах Камеруну Джеймс Нунан заявив, що серед убитих 11 дівчаток. Дев`яти убитим було менше п`яти років. Крім того, серед жертв вагітна жінка. 24.10.2020 року агентство Reuters повідомило, що у Камеруні озброєні люди відкрили вогонь в одній зі шкіл міста Кумба. Внаслідок обстрілів загинули щонайменше п`ять дітей, та ще дев`ять отримали поранення. З цього приводу в мережі Інтернет з`явилося повідомлення, що місцева влада звинуватила у нападі сепаратистських повстанців, які прагнуть сформувати відокремлену державу на англомовному заході Камеруну. Проте виданню не вдалося підтвердити причетність повстанців. Англомовні сепаратисти ввели комендантську годину і закрили школи в рамках свого протесту проти франкомовного уряду президента Поля Бійї та ймовірної маргіналізації ним англомовної меншини. Торік офіційні особи звинуватили сепаратистів у викраденні десятків школярів, проте сепаратисти відкинули звинувачення https://hromadske.ua/posts/u-kameruni-ozbroyeni-lyudi-napali-na-miscevu-shkolu-zaginuli-shonajmenshe-pyat-ditej Також, у мережі Інтернет наявна стаття від 28 січня 2021 року, 11:06 наступного змісту мовою оригіналу: «Разгневанные жители города Баменда, столицы северо-западного региона Камеруна, провели акцию протеста после того, как в воскресенье, 24 января, во время армейской спецоперации были убиты четверо подростков. Об этом сообщает BBC Africa. Некоторые жители несли гроб с телом одной из жертв во время акции протеста во вторник, 26 января. «Эти убийства - чистый террор», - сказал дядя одной из жертв на условиях анонимности из соображений безопасности. Правозащитница Фру Авах назвала эти убийства «бессовестными». Хуже всего то, что это не дети, попавшие под перекрестный огонь между сепаратистами и военными… что-то происходит, а затем армия врывается и расстреливает население», сказала Фру. Власти никак не отреагировали на последние убийства, которые произошли примерно через две недели после очередного армейского рейда, унесшего жизни 10 человек, в основном молодых мужчин, детей и женщин. Правительство борется с сепаратистскими боевиками с 2016 года в англоязычных северо-западных и юго-западных регионах Камеруна. Подробности: https://regnum.ru/news/accidents/3175576.html Любое использование материалов допускается только при наличии гиперссылки на ИА REGNUM. https://regnum.ru/news/accidents/3175576.html Також, згідно із повідомленням https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3139673-u-kameruni-likviduvali-troh-bojovikiv-boko-haram.html Камерунські військові ліквідували на півночі країни трьох бойовиків Боко Харам. Як повідомляє Укрінформ, про це пише Сіньхуа. Зазначається, що військову операцію було проведено у північному регіоні країни поблизу району Маліка."Після бою військові виявили зброю й боєприпаси. Поки невідомо, чи зазнали втрат силовики під час наступу, - йдеться у матеріалі. Сутичка відбулася наступного дня після того, як бойовики напали на селище Сатомі, вбивши його старійшину та поранивши його дітей. В середу міністр оборони ОСОБА_11 заявив, що угруповання Боко Харам значно ослабло в регіоні, однак ще не склало зброю, - стверджується ОСОБА_12 . Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 №3 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Частиною 3 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43), побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обов`язково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані. За змістом частини 1, 6 та 7 статті 8 Закону України №3671-VI протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Частинами 1 та 2 статті 9 цього ж Закону передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. За змістом частин 11 та 12 статті 9 Закону №3671-VI після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою. Згідно ч. 5 статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як передбачено ч. 2 статті 12 Закону №3671-VI рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Відповідно до п. 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України №649 від 07.09.2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або її законний представник, у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону (3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином Камеруну, який вказує на те, що не може повернутись до країни походження у зв`язку з тим, що може стати жертвою невибіркового насильства у ситуації внутрішнього збройного конфлікту. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ч. 6 ст. 8 Закону №3671-VI, відповідно до якої рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими. Водночас, апеляційний суд зауважує, що встановлення обґрунтованості конкретних обставин та виявлення додаткової інформації, необхідної для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відповідно до ст. 9 Закону №3671-VI має здійснюватися на стадії розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а ні під час вирішення питання щодо оформлення документів в порядку ст. 8 вказаного закону. Отже, встановлені апеляційним судом обставини свідчать, що відповідачем не було досліджено та проаналізовано в повному обсязі обставини, які зумовили ОСОБА_1 повторно звернутися до ГУДМС. В даному випадку, Головне управління під час розгляду заяви позивача від 27.07.2020 року належним чином не дослідило в повній мірі рівень небезпеки в країні походження заявника, а лише обмежилося висновками суду у справі №420/3700/19, що свідчить по невідповідність критеріям правомірності, встановлених ч. 2 ст. 2 КАС України, притятого за результатом її розгляду рішення №155 від 14.08.2020 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та допустив неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи, і наведені в апеляційній скарзі позивача доводи спростовують правильність висновків суду. Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України №232 від 04.12.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України (м. Одеса вул. Преображенська 44 код ЄДРПОУ 37811384) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя І.П.Косцова Суддя Ю.В.Осіпов Повне судове рішення складено 11 лютого 2021 року.