Постанова 4851 № 520/6628/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 р.Справа № 520/6628/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. , за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року (суддя Горшкова О.О.; м. Харків; повний текст рішення складено 07.11.2019) по справі № 520/6628/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі за текстом також - відповідач, ДМС України), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (надалі за текстом також - третя особа, ГУ ДМС у Харківській області) в якому просив суд: - скасувати рішення Державної міграційної служби України №218-19 від 14.06.2019р.; - зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України №218-19 від 14.06.2019р. є незаконним, необґрунтованим та таким, що було прийнято без належного вивчення матеріалів по справі ОСОБА_1 та інформації по країні походження. Так, позивач вважає, що ДМС України при прийнятті рішення №218-19 від 14.06.2019р. не з`ясували, що позивач може зазнати в своїй країні походження Камерун через політичні причини з боку влади та систематичне порушення прав людини. Відтак, на думку позивача, відмова ДМС України в оформленні документів, може мати наслідком виникнення в позивача обов`язку повернутися до країни походження, де до нього, з огляду на інформацію про країну походження та його побоювань, можливе застосування катувань та інших жорстоких або принижуючих гідність видів поводження і покарань, що буде порушенням норм Конституції України та міжнародного права. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що ним було надано всі необхідні докази, які підтверджують позицію, викладену у позові, наведено інформацію по країні походження, що підтверджує обґрунтованість побоювань позивача, однак при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не врахував наявні у справі документи та інформацію по країні походження, як доказ обґрунтованості побоювань позивача попри те, що вони повністю відповідають вимогам встановленим для доказів у ст.ст. 72, 94 КАС України та підтверджують об`єктивну сторону побоювань позивача. Заперечуючи проти доводів та вимоги апеляційної скарги, відповідачем подано відзив в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження обґрунтованості його побоювань. Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 09.07.2018 року ОСОБА_1 , громадянин Республіки Камерун, звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 68-71). На виконання вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з позивачем проведено співбесіди, за результатами яких складено протоколи від 13.07.2018 року № 2018КН0033, від 20.07.2018 року № 2018КН0033, від 17.08.2018 року № 2018КН0033 (а.с. 80-94). 26.04.2019 року ГУ ДМС України в Харківській області сформовано висновок по справі № 2018КН0033 щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Камерун ОСОБА_1, в якому, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рекомендовано за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою (а.с. 96-108). Рішенням ДМС України від 14.06.2019 року № 218-19 відмовлено громадянину Республіки Камерун ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 110). Позивачем 27.06.2019 року отримано повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 68 (а.с.109). Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ДМС України, приймаючи оскаржуване рішення, діяло на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням ДМС України № 218-19 від 14.06.2019 року, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. №3671-VI. Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Пунктом 4 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Згідно із ч.1 та ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Частиною 7 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Відповідно до Директиви Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно пунктів 45,66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Відповідно до пункту 195 цього Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Отже, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Вказані висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 19.09.2018 року по справі №815/2736/17. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Статтею 27 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції належить прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Згідно ч.ч.2 та 3 ст. 10 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. Відповідно до п. 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом ( 3671-17 ): а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону ( 3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Пунктом 2.4 та п. 2.5 згаданих вище Правил, у разі наявності передбачених Законом (3671-17) підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби невідкладно видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Підставою для видачі зазначеної довідки є відповідне доручення Державної міграційної служби України або, у випадку оскарження в судовому порядку, відмітка (штамп) суду про прийняття позовної заяви, оригінал чи належним чином завірена копія ухвали суду про відкриття провадження у справі, належним чином оформлена судова повістка. Довідка видається строком на два місяці з подальшим щомісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги. Одночасно орган міграційної служби роз`яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання. Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: - всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; - відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; - особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди. Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду. У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником. Судовим розглядом встановлено з матеріалів особової справи громадянина Республіки Камерун ОСОБА_1, що позивач є громадянином Республіки Камерун, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за етнічною приналежністю - моделе, романо- католік за релігійним переконанням. Місце народження та постійне проживання - селище Моделе, департамент Менчум, Республіка Камерун. ОСОБА_1 повідомив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в місті Баменда (Республіка Камерун), де проживав разом з батьками до 4 років. Зі слів заявника, коли йому було 4 роки, він з батьками переїхав до міста Лімбе (Республіка Камерун), де закінчив початкову школу "Степе" та прожив разом з батьками 9 років. Зі слів заявника, в 2004 році він з родиною переїхав до міста Мутенгене (Республіка Камерун), де з 2004 по 2009 рік (7 років) навчався в державній середній школі "Балінгва". Заявник пояснив, що проживав разом з батьками в місті Мутенгене (Республіка Камерун) два роки, після чого вони переїхали до селища Ква-Ква (Республіка Камерун), а сам заявник залишився навчатися в місті Мутенгене. З 2009 по 2011 рік заявник навчався в школі, яка називалась "Камбрідж" та знаходилась також в місті Мутенгене. Заявник зазначає, що після здобуття середньої освіти вступив до вищого навчального закладу, який знаходиться в м. Боя (Республіка Камерун) проте, так і не почавши навчання пішов працювати. Заявник пояснив, що в його родині не було грошей щоб заплатити за навчання, тому йому довелось працювати. Заявник вказав, що в місті Боя він проживав з 2011 по 2015 рік та наприкінці 2014 року переїхав в селище Ква-Ква (Республіка Камерун), де займався бізнесом. Зі слів заявника, 22 вересня 2017 року почалися протести в регіоні де він проживав, тобто в англомовних частинах Камеруну (південний-захід та північний-захід).1 Також заявник повідомив, що приймав участь в протестах англомовних камерунців проти уряду (протокол співбесіди від 13.07.2018), тому (зі слів заявника) був вимушений ховатися в лісах Камеруну від урядових військ Камеруну. В співбесіді від 13.07.2018 заявник повідомив, що селище Ква-Ква (Республіка Камерун), де він мешкав було спалено урядовими військами. Вперше кордон з Україною заявник перетнув 04.06.2018р в місті Львів, легально, на підставі Української візи. З матеріалів справи вбачається, що заявник прямував до України 03.06.2018 з м. Дуала (Камерун) літаком прилетів до міста Стамбул (Туреччина), де знаходився в приміщені аеропорту 9 годин. З Туреччини заявник літаком потрапив до міста Львів (Україна). Далі, заявник з міста Львів приїжджає до міста Харків (Україна). Під час розгляду справи встановлено, що особисто із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звертався 20.06.2018 року, 23.06.2018 року, але заяви ОСОБА_1 прийняті не були. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 09.07.2018 року. ГУ ДМС України в Харківській області 10.07.2018 року заявника було притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за незаконне перебування на території України (а.с. 79). Позивач вказав, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, приналежність до соціальної групи, поширене насилля та масове порушення прав людини був змушений покинути країну свого походження - Республіку Камерун та не може повернутися до своєї країни через небезпеку своєму життю, оскільки його та інших англомовних камерунців уряд звинувачує у тероризмі через те, що вони протестували за рівні права і позивача може бути засуджено до довічного позбавлення волі або смертної кари за тероризм. ОСОБА_1 вказав, що став членом групи борців за свободу Червоного Дракону, які не мали зброї, щоб оборонятися від урядових військ. Згодом ОСОБА_1, за його словами, був змушений переміститися до іншого міста задля приховування, де йому друг допоміг в оформленні документів для візи в Україну та вступити до Харківського національного університету радіоелектроніки. В заяві-анкеті та співбесіді від 20.07.2018 на запитання, чи був заявник членом якої-небуть організації, ОСОБА_1 відповів, що не офіційно був членом опозиційного руху "Червоний дракон" та приймав участь в протестах проти уряду Камеруну. Зі слів заявника, урядові війська почали переслідування членів опозиційного руху та його особисто, внаслідок чого заявник почав побоюватись за своє життя та ховатися від переслідувань у лісах. Крім того урядовими військами було знищено декілька селищ північно-західного Камеруну, в тому числі селище Ква-Ква, де проживав заявник. У своїй заяві-анкеті ОСОБА_1 пояснив, що його країні відбувається криза, здебільшого в англомовних регіонах Камеруну, звідки він родом. ОСОБА_1 та інших англомовних камерунців звинувачують у тероризмі через те, що вони протестували задля надання рівних прав усім, згідно законів нашої країни. ОСОБА_1 прибув до України задля пошуку притулку та захисту. З інформації по країні походження: " Червоні Дракони, Тигри та Сили та Сили Оборони Амбазонії (АДС) - це всього лише деякі із озброєних груп, які розпочали боротьбу за незалежність в англомовних частинах Камеруну, створивши серйозну загрозу безпеці для недільних виборів, на яких президент 85-річний ОСОБА_3 намагається продовжити своє 36-річне правління. Протестанти, як сформувались за останні 12 місяців, зробили декілька невеликих міст та сіл в двох основних англомовних регіонах "некерованими". Аналітик з Нігерії ОСОБА_4 розповів Бі-бі-сі, що правозахисна організація Amnesty International заявила, що бойовики також вчинили злочини. Пан ОСОБА_4 також вказав, що вважає АДС значною озброєною групою, яка об`єднує менші угрупування , такі як Червоні Дракони та Тигри. Одночасно заявник під час співбесід повідомив, що ця група (Червоні Дракони) і він теж, допомагала нужденним, проте заявник так і не назвав лідера групи, імена членів групи, символіку групи (прапор, логотип), місце зустрічей членів групи. Вищенаведені суттєві розбіжності у твердженнях заявника ставлять під сумнів повідомлені ним побоювання при поверненні до країни походження, враховуючи те, що ОСОБА_1 не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні у ході проведення співбесід, а відтак твердження щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, наведені у заяві, є необґрунтованими, суперечливими та носять характер зловживання процедурою з метою легалізації в Україні. Щодо тверджень заявника стосовно перебігу подій у 2017 році на території селища Ква-Ква, то як вбачається зі змісту заяви-анкети та співбесід заявник розповів, що з 2015 року проживав з батьками в селищі КваКва ( Камерун), де займався торгівлею в своєму магазині (співбесіда від 20.07.2018). Зі слів заявника, 22 вересня 2017 року практично всі мешканці англомовного Камеруну вийшли на протести, внаслідок чого, урядові війська почали вбивства та переслідування англомовних камерунців (співбесіда від 20.07.2018). Заявник повідомив, що також брав участь в протестах англомовних камерунців проти уряду Камеруну, тому був змушений ховатися в лісах Камеруну від урядових військ (співбесіда від 13.07.2018). ОСОБА_1 повідомив, що в момент коли він був вимушений ховатися в лісі від урядових військ його село Ква-Ква, де він проживав з родиною, 12-13 грудня 2017 року було спалено, урядовими військами. Також в співбесіді від 13.07.2018 заявник повідомив, що село Ква-Ква це було маленьке село, там проживало близько 200-300 осіб та розташовувалося приблизно в 800 метрів від дороги між містами Буеа та Кумба. Як вбачається з матеріалів справи, з метою належного розгляду справи громадянина Республіки Камерун ОСОБА_1 та з`ясування достовірності інформації, повідомленої заявником, до сектору збору та аналізу інформації по країнах походження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України було надіслано лист-запит від 06.08.2018 № 6301.8.4./16246-18, щодо надання актуальної інформації по країні походження заявника, Республіці Камерун. Відповідно інформації по країні походження, отриманої від сектору збору та аналізу інформації по країнах походження ДМС лист від 26.09.2018 № 8.8/4136-18, село Кваква було спалене урядовими військами в проміжок часу між 14-18 січня 2018 року: " 14 січня солдати увійшли в село Кваква, яке розташоване в декількох кілометрах від Боле, шукаючи інформацію про солдата, якого було там вбито. Коли солдати відкрили вогонь, жителі села були змушені тікати на сусідні какао-ферми. На наступний ранок, 15 січня 2018 року, сили безпеки, які проводили операцію в Комбоне, переїхали до сусіднього села Кваква, оточив його і провели операцію по відновленню безпеки, яка призвела до масових знищень будинків, а також майна. Amnesty International було взято інтерв`ю у трьох свідків, які розповіли, як сили безпеки спалили майже все село. Показання свідків були підтверджені супутниковими знімками, які чітко показують масштаби руйнування. 18 січня 2018 року було виявлено сім гарячих точок. Тривимірна фотографія, зроблена в той же день, показує три активних пожежі в Кваква. Зображення в інфрачервоному випромінюванні показують живу рослинність червоним кольором, а мертву або спалену-чорною або коричневою. Пожежі мають яскраво-помаранчевий окрас. Хмарний покрив на зображенні заважає повному аналізу всієї площі. (повідомила Amnesty International). Зображення з високою роздільною здатністю, зняті 21 січня 2018 року, показують, що Кваква майже повністю зруйноване. Біла зола покриває райони, де колись стояли споруди. Знову ж, хмарний покрив на зображенні заважає повному аналіз всієї площі. (повідомила Amnesty International)". Кваква-це село в Камеруні, приблизно в 17 км від Кумби. Область часто дуже хмарна, тому зображення з високою роздільною здатністю рідко виходять. Зображення, отримані до повідомлень про події, показують в Кваква багато споруд уздовж головної дороги від Кумба." Також, відповідно інформації з мережі Інтернет, село Кваква розташовується в 17-18 км від міста Кумба, Камерун, кількість населення села Кваква на момент 1967 року складала 1247 осіб, а в 2005 році - 4191 особа. Так, село Кваква була повністю знищена в січні 2018 року, унаслідок того, що сили безпеки її спалили в ході операції, проведеної у зв`язку з вбивством двох жандармів, попередньо здійсненого озброєними сепаратистами. Отже, в результаті вивчення матеріалів справи, співбесід та враховуючи результати перевірочних заходів суб`єкт владних повноважень дійшов висновку, що заявником надані не достовірні відомості щодо перебігу подій та місця знаходження села Кваква. Щодо з`ясування ступені загрози особисто заявнику у разі повернення до Камеруну, то в ході співбесід ОСОБА_1 повідомив, що за національністю є камерунцем, за віросповіданням - романо-католік. Однак, заявником не надано, а суб`єктом владних повноважень не виявлено доказів, які б підтверджували наявність дискримінації стосовно заявника за національною чи релігійними ознаками. Зокрема, в своїй заяві - анкеті заявник на запитання чи мав він дозвіл влади на виїзд, відповів, що такий дозвіл мав, що в свою чергу свідчить про те, що заявник мав усі можливості для навчання, праці та отримав паспорт для виїзду за кордон, мав змогу підготовити та легалізувати документи для отримання візи в Україну. При цьому, за результатами аналізу заяви та матеріалів особової справи, можна дійти висновку, що причиною від`їзду заявника з країни громадянської належності - Камеруну було навчання та вирішення особистих проблем, а звернення до Головного управління ДМС України в Харківській області мотивоване не отриманням міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України. Таким чином, заявник не відповідає критерію включення за Конвенцією "Про статус біженців" від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання біженцем відповідно до умов, передбачених п.1 ч. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Також, позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження. Заявник перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. Аналіз матеріалів особової справи заявника показує, що територію Камеруну він залишив добровільно, маючи дозвіл влади країни на виїзд, та свідомо обирав країну вибуття. Тому, стає очевидним той факт, що до органу міграційної служби України він звернувся виключно з метою легалізації на території України. Інформація по країні походження заявника, вказує, що на даний час, не на всій території країни відбуваються протести та заворушення, через відсутність на цих територіях сил, опозиційних державній владі, та, як слідство, відсутність збройного протистояння між останніми та урядовими силами Камеруну. Отже, причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування його заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано ГУ ДМС України в Харківській області доказів переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано до суду. Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв`язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження. Водночас, позивач, звертаючись до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою, вказав на побоювання повернутися до країни походження через ймовірність, стати жертвою переслідувань, яке пов`язане з політичними причинами, проте відповідних доказів з цього приводу на виконання ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не надав. Як встановлено судом, позивач не тікав з Камеруну від небезпеки, рятуючи своє життя. Як зазначено самим позивачем, він прибув до України 04.06.2018 року (м. Львів), звідки переїхав до м. Харкова з метою навчання в Харківському національному університеті радіоелектроніки за запрошенням на навчання № 0000133223, яке видане 08.02.2018 року та дійсне до 08.08.2018 року. Отже, вказане свідчить про непов`язаність побоювань позивача стати жертвою переслідувань, яке пов`язане з політичними причинами із бажанням проживати в Україні. Згідно з Позицією УВКБ ООН Про обов`язки та стандарти доказів у біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, позивач не надав інформацію про реальні чинники, які можуть загрожувати завданням йому фізичної або моральної шкоди у країні громадянської належності, не обґрунтував та не вказав неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Таким чином, з огляду на все викладе вище, колегія суддів вважає, що відповідачем належним чином проаналізувало всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону прийнято правомірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року по справі № 520/6628/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 27.01.2020 року