Постанова 4857 № 1.380.2019.006628

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006628 пров. № А/857/3837/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Кушнерика М.П., Старунського Д.М., з участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (суддя першої інстанції Коморний О.І., м. Львів, повний текст складено 14.02.2020), В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання прийняти рішення щодо встановлення статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати його та ухвалити нове про задоволення позову. Аргументуючи незгоду, зазначив, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії па ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Апелянт та його представник Салашник Г.І. у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити її з підстав, що у ній наведені. Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 інвалід 2-ої групи внаслідок захворювання, що пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №887074 серії 10ААВ (а.с.12). Інвалідність позивачу встановлено довічно із ступенем втрати професійної працездатності 80%. Це підтверджується експертним заключенням Львівської регіональної міжвідомчої експертної Ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності № 790 від 28.09.1992 (а.с.11). Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 С від 12.11.1999, ОСОБА_1 , особа яка постраждала внаслідок Чорнобільської кадастрофи (1 категорії осіб) (а.с.10). Відповідно до записів трудової книжки від 24.08.1971 позивач працював на Львівському автотранспортному підприємстві 34630 в м. Львові (на даний час ПАТ «АТП-14630»), водієм автобуса з 1985 року по 1988 рік (а.с.14). Згідно наказу (приказ) від 09.09.1987 №296 позивача відряджено в м. Чорнобиль Київської області строком на 1 місяць роботи з 11.09.1987 по 12.10.1987 (а.с.16). Згідно посвідчення про відрядження № 310 (організація, що здійснювала відрядження на ЧАЕС: Львівське автотранспортне підприємство 34630), відомості за 1987 рік про нарахування заробітної плати за роботу в зонах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджують участь позивача у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.17, 18). Позивач звернувся із заявою до відповідача про надання статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни, відповідно до ст. 7 п. 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особі, яка була відряджена та залучена до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань цивільної оборони, однак Шевченківський відділ соціального захисту листом №260310-5106 від 09.09.2019 відмовив з тих причин, що позивач не надав документів про те, що був залучений до складу формувань цивільної оборони (а.с.19). Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з вказаним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у встановленні статусу інваліда війни, діяв відповідно до норм чинного законодавства України. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі Закон № 3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення. Відповідно до частини другої статті 4 цього Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII) передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Колегія суддів звертає увагу, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті. Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. У справі, що розглядається судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Як вірно було встановлено судом, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки позивачем не надано доказів про його участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 751/1484/17, від 28 березня 2019 року у справі №2140/1454/18, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вжив заходів до всебічного і повного дослідження обставин справи і прийняв законне і обґрунтоване рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді М. П. Кушнерик Д. М. Старунський Повний текст постанови складено 30 червня 2020 року.