Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/7584/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/7584/20 пров. № А/857/10355/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, головуючий суддя Лозовський О.А., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: В червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПСЗН ВК Ковельської МР, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови у встановлені статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни та зобов`язати відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства України. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач не мав жодних законних підстав для відмови у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому вказані дії щодо відмови в наданні статусу та видачі посвідчення інваліда війни вважав протиправними. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що він для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС входив в склад формувань ЦО, що підтверджується доказами в матеріалах справи. В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом попередньої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та відповідно має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 1, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 8) та має ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно наказу №169 від 18.06.1986 року про відправку у відрядження в Київську область шоферів АТП-10761 був направлений в Київське ШРБУ №100 для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 19) Як слідує з довідки №311 від 27.06.1986 року ОСОБА_1 з 20.06.1986 року по 27.06.1986 року працював в закритій 33 кілометровій зоні по перевезенню асфальтобетонної суміші для будівництва доріг (а. с. 11), що також підтверджується довідкою ВАТ Ковельське АТП-10761 №225 від 19.12.2005 року (а.с. 12). У вересні 2019 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання посвідчення інваліда війни. Листом №899/6.69 від 10.09.2019 року відповідач відмовив в наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані заявником документи не містять інформації, зокрема розпорядчих документів щодо залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони (а.с. 9). Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до приписів Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту відповідачем правомірно відмовлено у встановлені ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. За пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17. Як видно з матеріалів справи, зокрема, наказу по Ковельському АТП-10761 №169 від 18.06.1986 про відправку у відрядження в Київську область шоферів АТП-10761 ОСОБА_1 був направлений в Київське ШРБУ №100 для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 19) Як слідує з довідки Київського ШРБУ №311 від 27.06.1986 року ОСОБА_1 з 20.06.1986 по 27.06.1986 працював в закритій 33 кілометровій зоні по перевезенню асфальтобетонної суміші для будівництва доріг (а. с. 11), що також підтверджується довідкою ВАТ Ковельське АТП-10761 №225 від 19.12.2005 року (а. с. 12). З матеріалів справи також видно, що в ВАТ «Ковельське АТП-10761» на 01.01.1986 року були створені формування Цивільної оборони (в тому числі і дві автоколони АКЦО №70 і АКЦО №71). Відповідно до Списку керівного складу штаба ЦО і невійськових формувань для проведення комплексного навчання ЦО Ковельського АТП-10761 з 05.06 по 06.06.1986 року, ОСОБА_1 був командиром ланки, водієм Автоколони ЦО №70. Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні необхідні докази, що свідчать про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відтак достатні підстави для встановлення позивачу статусу інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ. У відповідності до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстави для відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає неправомірними дії відповідача щодо відмови у встановлені ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, а належним способом порушеного права позивача є зобов`язати відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства України. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов задовольнити. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі №140/7584/20 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради щодо відмови у встановлені статусу інваліда війни ОСОБА_1 та видачі посвідчення інваліда війни. Зобов`язати управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради прийняти рішення щодо встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 16.10.2020 року.