Постанова 4857 № 1.380.2019.005522

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005522 пров. № А/857/795/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І. за участі секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.005522 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Самбірської міської ради Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Ланкевич А. ОСОБА_2 , час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення 02.12.2019,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Самбірської міської ради Львівської області (далі відповідач), у якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо не встановлення позивачу правового статусу «інвалід війни» та невидачі посвідчення інваліда війни; 2) зобов`язати відповідача встановити позивачу правовий статус «інвалід війни» та видати посвідчення «інвалід війни». На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Вказує, що у період з 25.03.1987 року по 24.04.1987 року він у складі формувань Цивільної оборони виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На думку позивача, оскільки він є особою, залученою до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, він має право на встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення, у встановленні та наданні яких відповідач протиправно відмовив. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у задоволенні вказаного вище позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю задоволити його позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Скаржник вказує, що діюче на момент аварії на ЧАЕС законодавство колишнього СРСР обов`язкової вимоги щодо видання розпорядчого документа про зарахування працівника до складу невоєнізованого формування ЦО підприємства, установи або організації, так само і щодо залучення кожної окремої особи до дій у складі цих формувань не передбачало. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1). Крім того, являється інвалідом ІІІ групи, що підтверджується наявним у матеріалах справи посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.07.2019 року. Згідно довідок, виданих начальником ОГ Мінавто УССР, в період з 25 березня по 24 квітня 1987 року позивач працював на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в т.ч.: 31 день у другій зоні небезпеки 372 години, та в цей самий період проживав в зоні радіоактивного зараження м.Чорнобиля. 18.07.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видати йому посвідчення інваліда війни. Листом відповідача №799 від 09.10.2019 року відмовлено позивачу у задоволенні його заяви, мотивуючи тим, що «причина інвалідності, зазначена в довідці МСЕК, та передбачена п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» суперечать одна одній»; крім того, не підтверджено документально «безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони». До даного листа додано лист Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації від 07.10.2019 року №10-5881, згідно якого позивачу рекомендовано повторного звернутись до МСЕК для усунення розбіжностей про причину отримання інвалідності. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу особи з інвалідністю та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII відсутні. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 19 Конституції Українив становлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №3551). В преамбулі до Закону №3551-ХII зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Згідно статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551 до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ. Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків, сторонами не оспорюється. Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII. Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань саме Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551. Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону №796-XII). Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15), від 26.02.2020 у справі №377/196/17. З огляду на наведене вище суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б підтверджували залучення позивача до формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає. Посилання скаржника на Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року, наказ заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 р. (Настанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986 р., начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 р., начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ради народних депутатів трудящих за 1986 рік(від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 19.05.1986 № 52), згідно яких цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, а тому позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме в складі формувань цивільної оборони, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки наведені нормативно-правові акти відносяться до організаційно-розпорядчих документів загального характеру і до спірних відносин застосовуватися не можуть. За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що відмова відповідача у наданні позивачеві статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення відповідала принципу законності і не суперечила принципу верховенства права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.005522 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді М. А. Пліш Т. І. Шинкар У зв`язку із перебуванням головуючої судді у відпустці повне судове рішення складено 15 червня 2020 року.