Постанова 4851 № 520/2604/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 р.Справа № 520/2604/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Сіренко О.І., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., повний текст складено 02.03.20 року по справі № 520/2604/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса третя особа Міністерство юстиції України про визнання дій протиправними, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса, третя особа: Міністерства юстиції України, в якому просить суд: -визнати дії експерта Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса - Максічко Д. О. протиправними та відсторонити його від виконання службових обов`язків; -визнати дії керівника лабораторії будівельно-технічних досліджень Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса - Малікова С.К. щодо затримки більш ніж на 4 місяця надання рахунку протиправними та відсторонити його від виконання службових обов`язків. В обгрунтування позовних вимог вказав на протиправність дій відповідача, яка полягає в затягуванні проведення експертизи, а саме: затримці більш ніж на 4 місяця щодо надання рахунку, безпідставними клопотаннями щодо безперешкодного обстеження квартири АДРЕСА_1 , яке судом на вирішення не виносилося. 02 березня 2020 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 520/2604/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса, третя особа: Міністерства юстиції України про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її безпідставність, просить суд апеляційної інстанції ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі скасувати, справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали не роз`яснено позивачу відповідну юрисдикцію суду, до якої віднесено розгляд даної справи. Також не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність в даному випадку юридичного спору. Отже, з викладених підстав, вважає, що позовні вимоги мають бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства та підсудні Харківському окружному адміністративному суду. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Представники відповідача та третьої особи, наполягаючи назаконності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 03.07.2018 року витребувані докази - у Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», а саме інвентаризаційну справу №145550 на квартиру АДРЕСА_2 . Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 16.04.2019 року призначено проведення експертизи по справі №643/4822/17 що до визначення 1/4 ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 . 26.06.2019 року за вих. №643/4822/17/41226/2019 Московський районний суд міста Харкова надіслав відповідачу матеріали справи №643/4822/17. Відповідач отримав матеріали справи 01.07.2019 року. 22 листопада 2019 року позивач отримав рахунок від відповідача №2418 від 31 жовтня 2019р. до сплати. Позивач, вбачаючи протиправність дій Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса, яка полягає в затягуванні проведення експертизи, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі суд першої інстанції виходив з того, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з ч. 1, 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Тобто для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. У відповідності до ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 2836). Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб. Відповідно до положень статті 4 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «публічно-правовий спір» означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ст.4 КАС України). Відповідно до п.7 ст.4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Колегія суддів зауважує, що управлінська діяльність охоплює сферу виконання функцій Держави у галузі публічної адміністрації, а саме: надання адміністративних послуг, здійснення державного нагляду (контролю), організації публічної служби і передбачає, що за складом учасників суспільних відносин одним із них обов`язково є або Держава Україна в особі компетентного органу, або особа, котрій законом делеговано виконання функцій Держави, тобто суб`єкт владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Між тим, відповідно до ч.1 ст.68 КАС України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Аналогічне визначення експерта містять і положення ст.69 Кримінального процесуального кодексу України, і положення ст.72 Цивільного процесуального кодексу України. Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Згідно ч.1 ст.10 цього ж закону судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Отже за визначенням, призначенням, змістом діяльності, результатами участі у суспільних правовідносинах експерт (рівно як і експерта установа) не може бути віднесений до кола суб`єктів владних повноважень. Результатом діяльності експерта є створення письмового документа, котрий за своєю правовою суттю та юридичною природою є доказом, а відтак, належність, допустимість, достовірність та достатність цього доказу має оспорюватись особою виключно у межах того судочинства, де такий доказ подається іншою стороною судової справи. Правових підстав для задоволення вимог, пов`язаних із оскарженням діяльності експерта чи експертної установи у порядку адміністративного судочинства не існує у зв`язку із відсутністю у даному випадку юридичного спору відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України через відсутність порушеного публічного права або інтересу особи. Відповідно до ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: 1) позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; 3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка не є суб`єктом владних повноважень, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позовну заяву, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 4) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та наявності підстав для відмови у відкритті провадження в даній адміністративній справі. Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 2 КАС України, до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. У свою чергу, ст. 45 Кодексу встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33). Колегія суддів також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 3032 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B). Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59). Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16). Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18). Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18) та , як наслідок, відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не роз`яснення позивачу відповідної юрисдикції суду, до якої віднесено розгляд даної справи та наявність в даному випадку юридичного спору. Так, доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року по справі № 520/2604/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 30.06.2020 року