Постанова 4851 № 520/13693/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 р.Справа № 520/13693/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представник позивача Чирочка Н.В. представник відповідача Гупал Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 16.10.20 року по справі № 520/13693/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гвоздович Аліни Ігорівни третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Гвоздович Аліни Ігорівни, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, щодо скасування запису про право власності позивача на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , індексний номер рішення 53824596 та відновити запис про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у відкритті провадження відмовлено. Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій вона, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача, наполягаючи на законності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В судове засідання третя особа не прибула, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за її відсутності. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні правовідносини не є публічно-правовими у розумінні норм КАС України, а тому справа не підлягає розгляду адміністративним судом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Положеннями ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20.05.2013 № 8 вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Розгляд справ здійснюється за правилами КАС України лише у разі, якщо за предметом спору та його суб`єктним складом справа належить до юрисдикції адміністративного суду. Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. У зв`язку з наведеним, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від адміністративної є наявність у них спору про право, по-друге, суб`єктний склад такого спору. Із змісту позову вбачається спір щодо частини квартири, право власності на яку, на думку позивача, було порушено. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Спір, про вирішення якого звернулася позивач, з вимогами про скасування рішення державного реєстратора щодо скасування запису права власності на нерухоме майно не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи таке рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте державним реєстратором оскаржуване рішення та вчинені дії стосувались реєстрації (скасування реєстраці) на підставі рішення суду в цивільній справі. Згідно з пунктом 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів. Відповідно до абз. 2 пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявником вважається власник, інший право набувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. Таким чином, вимоги про скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на підставі нього запису щодо скасування реєстрації права власності на 1/2 частину квартири, пов`язані з намаганням позивача відновити порушене право як власника, тобто спрямовані на захист свого цивільного права. Тобто якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з розпорядженням майном, а отже незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися за правилами ЦПК України. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 року по справі № 520/13693/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 14.01.2021 року