Постанова 4851 № 520/11613/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2022 р.Справа № 520/11613/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.08.21 року по справі № 520/11613/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса", в якому просив суд: - визнати бездіяльність посадових осіб Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса протиправною; - зобов`язати надати інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса за рахунок державного бюджету, яка запитувалась 30 березня 2021 року позивачем. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на його думку, бездіяльність посадових осіб Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса є безпідставною, протиправною та такою, що порушує права та інтереси позивача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено у повному обсязі. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано що відповідач є суб`єктом владних повноважень і наділений повноваженнями щодо управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності, що належать до сфери його управління, тобто на основі законодавства може здійснювати владні управлінські функції. Також, позивач зазначає, що судом першої інстанції не надана оцінка факту відсутності доказів що запитувана інформація стосується особистого або сімейного життя особи, дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки. Крім того, судом першої інстанції не надана оцінка факту відношення відповідачем інформації щодо розпорядження бюджетними коштами до конфіденційної інформації. Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.09.21 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі № 520/11613/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.09.21 року закінчено підготовку до розгляду адміністративної справи та адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі №520/11613/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії призначити до апеляційного розгляду на 11.11.2021 о 10:00 у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у залі судових засідань № 6. 11.11.2021 року справу № 520/11613/21 перенесено на 09.12.2021 о 12:15 в зв`язку з перебуванням судді-доповідача у відпустці. 09.12.2021 року справу № 520/11613/21 перенесено на 13.01.2022 о 12:00 в зв`язку з витребуванням додаткових письмових пояснень по справі. 13.01.2022 року справу № 520/11613/21 перенесено на 03.02.2022 о 12:30 в зв`язку з необхідністю виклику позивача по справі. 03.02.2022 року справу № 520/11613/21 перенесено на 03.03.2022 о 11:00 в зв`язку з задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан в Україні. Розпорядженням Другого апеляційного адміністративного суду №2.2-08/5 від 24.02.2022 року "Щодо здійснення заходів по евакуації та збереження справ" зобов`язано здійснити вивезення всіх судових справ, насамперед у першу чергу тих, що перебувають у провадженні суддів; вміст серверів скопіювати на переносні носії та вивезти їх за першої можливості (в т.ч. сервери з кадровою, бухгалтерською інформацією та інші переносні носії з відповідною інформацією); вивезти особові справи та трудові книжки суддів і працівників апарату суду; вивезти прилади з електронними цифровими підписами суддів і працівників апарату суду, які знаходяться у приміщенні суду. З метою запобігання пошкодженню документи на паперових носіях, що підлягають перевезенню, щільно укладати у картонні коробки, ящики, пакунки чи інші засоби зберігання. Вивезення судових справ, документів, носіїв, приладів (зазначених у пункті першому цього розпорядження) здійснити у бомбосховище чи інше доступне безпечне місце, в якому буде забезпечено їх схоронність. За наявності ризику для життя чи здоров`я працівників суду для здійснення вивезення, - перемістити не вивезені судові справи, документи, носії, прилади (зазначених у пункті першому цього розпорядження) у бомбосховище або інше безпечне місце, де буде забезпечено їх схоронність. Рішенням зборів суддів Другого апеляційного адміністративного суду "Про особливості роботи Другого апеляційного адміністративного суду в період воєнного стану" №6 від 14.04.2022 зазначено, що у зв`язку з проведенням бойових дій на території Харківської області, робота суду та організація процесу відправлення правосуддя значно ускладнено, оскільки питання безпеки та здоров`я людей є пріоритетним. На підставі викладеного, з урахуванням попереднього онлайн-голосування суддів від 03.03.2022, обмежено доступ до приміщень Другого апеляційного адміністративного суду, без особливого дозволу голови або керівника апарату суду, крім працівників Служби судової охорони. Тимчасово обмежено приймання, реєстрацію вхідної та відправку вихідної кореспонденції судом. Розгляд судових справ та матеріалів, виготовлення повних текстів судових рішень, відправка судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, надсилання сторонам у справах процесуальних документів Другим апеляційним адміністративним судом відкладено на інші дати та буде здійснюватися з урахуванням ситуації, що склалась та вирішено, що об`єктивних підстав відсутня можливість зміни умов роботи Другого апеляційного адміністративного суду, а саме: скасування обмеженого доступу до приміщень Другого апеляційного адміністративного суду, без особливого дозволу голови або керівника апарату суду, крім працівників Служби судової охорони; повного відновлення приймання, реєстрації вхідної та відправки вихідної кореспонденції судом; відновлення розгляду судових справ та матеріалів, виготовлення повних текстів судових рішень, відправка судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень, надсилання сторонам у справах процесуальних документів Другим апеляційним адміністративним судом. Керівнику апарату суду вжити заходів щодо переведення доступних працівників на дистанційну роботу та забезпечення організаційних та технічних умов роботи суду. Рішенням зборів суддів Другого апеляційного адміністративного суду "Про особливості роботи Другого апеляційного адміністративного суду в період воєнного стану" №7 від 16.05.2022 вирішено розпочати організаційні заходи суду щодо відновлення процесу відправлення правосуддя, який був вимушено тимчасово обмежений, у зв`язку з проведенням бойових дій на території Харківської області, а саме поступове вирішення питань щодо розгляду справ в порядку письмового провадження та процесуальних питань, в яких не вимагається призначення судового засідання, та за наявності можливості інших справ та питань. Визначити умови роботи суддів та працівників апарату суду, виходячи з індивідуальних обставин безпосередньо на робочому місці в приміщенні суду, дистанційно тощо. Працівники апарату суду, що залучаються до роботи, визначаються наказом керівника апарату суду. Доручити керівнику апарату суду з урахуванням значної кількості евакуйованих працівників, вжити організаційних, технічних та інших заходів для забезпечення можливості працівниками суду виконувати визначену роботу, у тому числі забезпечення обробки організаційно-розпорядчих та процесуальних документів, роботи в автоматизованій системі документообігу суду тощо. Рішенням зборів суддів Другого апеляційного адміністративного суду "Про особливості роботи Другого апеляційного адміністративного суду в період воєнного стану" №10 від 30.06.2022 зазначено, що у зв`язку з проведення бойових дій у Харківському регіоні, постійним оповіщенням сигналу повітряної тривоги про небезпеку авіаційних та артилерійських ударів, перебоями у роботі систем електропостачання та Інтернету, з метою недопущення випадків загрози життю та безпеці відвідувачів і працівників суду, тимчасово обмежено призначення та проведення відкритих судових засідань, в тому числі в режимі відеоконференцзв`язку та вирішено вважати неможливим відновлення проведення відкритих судових засідань, в тому числі в режимі відеоконференцзв`язку зважаючи на ситуацію в Харківському регіоні на теперішній час. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року запропоновано учасникам справи протягом 10 днів з моменту отримання вказаної ухвали висловити свою пропозицію щодо можливості апеляційного розгляду справи №520/11613/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за їх відсутності в порядку письмового провадження. Рішенням зборів суддів Другого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2022 № 11 "Про відновлення проведення судових засідань в режимі ВКЗ в Другому апеляційному адміністративному суді в період воєнного стану" відновлено проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку. Листом Другого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022 року сторін у справі повідомлено, що враховуючи факт проведення бойових дій на території Харківської області та технічні можливості суду, проведення розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участю сторін є значно ускладненим та небезпечним та запропоновано учасникам судового процесу висловити позицію стосовно можливості розгляду справи в режимі відеоконференції або за їх відсутності в порядку письмового провадження, та надати відповідні клопотання у найкоротший термін будь-яким засобом зв`язку. Представником відповідача подано до Другого апеляційного адміністративного суду заяву в якій останній не заперечує, щодо апеляційного розгляду справи № 520/11613/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, без його участі. Позивачем надано клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за участю ОСОБА_1 . Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2022 задоволено клопотання апелянта та призначено розгляд справи № 520/11613/21 в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю ОСОБА_1 на 10.11.2022 р. о 09:00 год. В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, надавши клопотання про розгляд справи без його участі, посилався на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 30 березня 2021 року позивач звернувся з інформаційним запитом до відповідача, в якому просив надати відповідь щодо розміру заробітної плати, який отримали працівники Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України за рахунок державного бюджету. В листі №К-47 від 09 квітня 2021 року відповідач не надав запитувану інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники державної установи яка фінансується з державного бюджету України та відноситься до сфери управління міністерства юстиції України, вказавши що: «Відомості щодо заробітної плати не відносяться до публічної інформації. Згідно зі ст.2 ЗУ «Про захист персональних даних» для отримання інформації щодо заробітної плати необхідна письмова згода суб`єкта персональних даних.» 7 червня 2021 року позивач подав скаргу на відмову в наданні публічної інформації директору Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України. 26 червня 2021 року позивач отримав лист №К-47/4 від 18.06.2021 року в якому відповідач відмовився надати інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники державної установи яка фінансується з державного бюджету України, посилаючись на ч.2 ст. 11 ЗУ «Про інформацію», ч.б ЗУ «Про захист персональних даних» та ст.6 п.2. ч.1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - тобто відповідач відніс розмір заробітної плати державної установи, що фінансується з державного бюджету до інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що інформація про конкретний розмір заробітної плати конкретних фізичних осіб, яку просив надати позивач у своєму інформаційному запиті від 30.03.2021, є конфіденційною і охороняється законом, крім того запитувана інформація не містить жодних ознак суспільно необхідної інформації, отже позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Правовідносини, які складаються у сфері розгляду звернень суб`єктів стосовно отримання публічної інформації, врегульовані Конституцією України та відповідними спеціальними законами, а саме Законом України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) та Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI). Згідно з частиною 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати, поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Закон № 2657-XII визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Статтею 1 Закону № 2657-XII визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено ЗУ від 13.01.2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI). Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Статтею 3 Закону "Про доступ до публічної інформації" визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації. Відповідно до статті 5 Закону "Про доступ до публічної інформації" одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію. Згідно із статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2939-VI, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Частина перша статті 6 Закону України №2939-VI визначає види публічної інформації з обмеженим доступом, а саме: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Статтею 7 Закону України №2939-VI визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 14 цього ж Закону, розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Приписами ст. 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Як зазначалося вище відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації", не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в ч.ч. 1,2 ст.13 цього Закону, зокрема інформація щодо юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. З матеріалів справи встановлено, що 30 березня 2021 року позивач звернувся з інформаційним запитом до відповідача, в якому просив надати відповідь щодо розміру заробітної плати, який отримали працівники Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України за рахунок державного бюджету. В листі №К-47 від 09 квітня 2021 року відповідач не надав запитувану інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники державної установи яка фінансується з державного бюджету України та відноситься до сфери управління міністерства юстиції України, вказавши що: «Відомості щодо заробітної плати не відносяться до публічної інформації. Згідно зі ст.2 ЗУ «Про захист персональних даних» для отримання інформації щодо заробітної плати необхідна письмова згода суб`єкта персональних даних.» 7 червня 2021 року позивач подав скаргу на відмову в наданні публічної інформації директору Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України. 26 червня 2021 року позивач отримав лист №К-47/4 від 18.06.2021 року в якому відповідач відмовився надати інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники державної установи яка фінансується з державного бюджету України, посилаючись на ч.2 ст. 11 ЗУ «Про інформацію», ч.б ЗУ «Про захист персональних даних» та ст.6 п.2. ч.1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - тобто відповідач відніс розмір заробітної плати державної установи, що фінансується з державного бюджету до інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Отже, відповідач листами №К-47 від 09 квітня 2021 року та №К-47/4 від 18.06.2021 року фактично відмовив позивачу в наданні запитуваної інформації, з тих підстав, що згоду на надання інформації про себе особи, вказані у запиті не надавали та те, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом. Згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом (п. 1,2 частини першої цієї статті). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Так, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: систематичного та оперативного оприлюднення інформації, і надання інформації за запитами на інформацію. Спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить, у тому числі, від виду (характеру, суті) такої інформації. За положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації" кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Аналогічну позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18, 14 травня 2020 року у справі № 9901/589/19. Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 6 Закону № 2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону. Ці вимоги є "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав. Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту". Колегія суддів, звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Отже, обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Також, колегія суддів наголошує, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19. Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI. При цьому, відповідач, посилався у відповіді на запит на відсутність згоди на надання інформації про себе особами, запитуваними позивачем та те, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом. Конституційний суд України рішенням від 20 січня 2012 року у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України установив, що перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів-суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві. Розпорядження бюджетними коштами включає здійснення витрат з державного чи місцевого бюджету. Заробітна плата та інші виплати (премії, матеріальна допомога тощо) посадовим та службовим особам є витратами з бюджету. Частиною 5 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Статтею 31 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника. На підставі абзацу 2 частини 3 статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Це підтверджується положенням статті 5 Закону України "Про захист персональних даних", у якій йдеться про те, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень, а також "не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Так, з матеріалів справи, зокрема з Стату Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства Юстиції України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 04.02.2021 року № 435/5 вбачається, що: п. 1.6. Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України є державною спеціалізованою науковою установою, яка належить до сфери управління Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) і відповідно до законодавства України здійснює судово-експертну, наукову, науково-технічну, науково-організаційну й освітню діяльність у галузі судової експертизи, криміналістики та права; п. 1.7. Національний науковий центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, печатки й штампи зі своїм найменуванням без зображення Державного Герба України, фірмовий бланк, емблему (логотип); п. 6.1. Національний науковий центр є неприбутковою бюджетною установою. Утримання Національного наукового центру здійснюється за рахунок коштів загального фонду державного бюджету та надходжень до спеціального фонду державного бюджету відповідно до чинного законодавства; п. 6.4. Протягом бюджетного періоду Національний науковий центр бере бюджетні зобов`язання та здійснює видатки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом, дотримуючись цільового використання коштів, фінансово-бюджетної дисципліни та забезпечуючи максимальну економію матеріальних цінностей і коштів. Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету. Отже, інформація про заробітну плату, премії, види грошового забезпечення, будь-які інші виплати з державного чи місцевого бюджету працівнику державного органу, не є конфіденційною, не може бути обмежена в доступі і підлягає наданню на запит. З аналізу наведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що інформація, яка стосується розміру заробітної плати працівника Інституту, який отримує заробітну плату за рахунок бюджетних коштів, є відкритою і має бути надана у відповідь на запит на інформацію. Враховуючи обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідь відповідача на запит від 30 березня 2021 року листами №К-47 від 09 квітня 2021 року та №К-47/4 від 18.06.2021 року не можна вважати належним розглядом запиту на отримання публічної інформації, оскільки фактично звернення позивача у відповідності до Закону №2939-VI не розглянуто, так як відповідачем не надано повної та обґрунтованої відповіді та/або роз`яснень причин відмови на всі поставлені в запиті питання. З огляду на вказане, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у наданні інформації не дослідив законодавчих підстав для обмеження у доступі до інформації, а тому не у повній мірі виконав свої повноваження. За таких обставин, відмова у наданні інформації на запит позивача від 30 березня 2021 року є протиправною. Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на викладене та для ефективного захисту прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації від 30 березня 2021 року в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації" із врахуванням висновків суду. Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не обґрунтував обмеження доступу до інформації у відповідях на запит позивача, позовні вимоги в частині зобов`язання надати інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» за рахунок державного бюджету, яка запитувалась позивачем, звернені на майбутнє та задоволенню не підлягають. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 року по справі № 520/11613/21, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі 440/3005/19. З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 906 грн. 00 коп. згідно платіжного документа № 1/ун від 29.06.2021 ро та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 2 270,00 грн. 00 коп. згідно з платіжним документом № ПН47426РКО від 06.08.2021 року. Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 906 грн. 00 коп., та за подання апеляційної скарги у розмірі 2270 грн. 00 коп. на загальну суму - 3176 грн. 00 копійок. Щодо заяви представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, в розмірі 10200 грн., колегія суддів зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За правилами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При визначенні суми відшкодування суд враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи. Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним. На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10200,00 грн позивачем надано до суду копії договору про надання правової допомоги № АО-05/10-16 від 21.06.2021 року, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Формула Захисту"; акту виконаних робіт від 20.06.2022 року з додатком 1 (розрахунок вартості витрат) про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, квитанція № 0.0.2587973131.1 від20.06.2022 про оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Відповідно до додатку 1 до акту виконаних робіт від 20.06.2022 (розрахунок вартості витрат) адвокатом виконано роботи (надано послуги): ознайомлення з документами замовника (2 години - 600 грн.), підготовка позовної заяви в адміністративній справі (16 годин - 4800 грн), ознайомлення з фотоматеріалами справи, наданими замовником (4 година - 1200 грн), підготовка апеляційної скарги (12 годин - 3600 грн). Разом 10200 грн. Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Колегія суддів доходить висновку, що частина витрат у зв`язку із наданими послугами не підлягає відшкодуванню з огляду на наступне. Такі послуги як ознайомлення з документами замовника, підготовка позовної заяви в адміністративній справі, за своїм змістом є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складення адміністративного позову, а ознайомлення з фотоматеріалами справи, наданими замовником, підготовка апеляційної скарги є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складення апеляційної скарги на на рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/11613/21 від 03.08.2021. Отже, із наданих позивачем матеріалів встановлено, що фактично зміст наданої правничої допомоги у даній справі зводиться до складання позовної заяви та апеляційної скарги. Крім того, підготовка справи до судового розгляду не передбачала зібрання значного обсягу доказів та збирання доказів не вимагало значних зусиль адвоката. Надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми коштів критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне. Так, зазначена справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, є справою незначної складності. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 року по справі № 2040/6747/18, вбачається, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. Отже, виходячи з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, ціни позову та (або) значення справи для сторони, справа є незначної складності, у даній категорії справ наявна сформована судова практика, значна кількість аналогічних спорів, колегія суддів дійшла висновку щодо завищення заявленої до відшкодування суми витрат та вважає співмірними та належними витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката у суді, у розмірі 4000,00 грн. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 по справі № 520/11613/21 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 8А код ЄДРПОУ: 02883133) визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною відмову Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 8А, код ЄДРПОУ: 02883133) у наданні інформації на запит ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) викладену в листах №К-47 від 09 квітня 2021 року та №К-47/4 від 18.06.2021 року. Зобов`язати Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 8А, код ЄДРПОУ: 02883133) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на отримання публічної інформації від 30 березня 2021 року в порядку, визначеному Законом України Про доступ до публічної інформації із врахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 8А, код ЄДРПОУ: 02883133) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 3176 (три тисячі сто сімдесят шість) грн. 00 коп. Стягнути з Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 8А, код ЄДРПОУ: 02883133) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя З.О. Кононенко Судді В.А. Калиновський О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 10.11.2022 року