Постанова 4814 № 524/7588/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/7588/19 Номер провадження 22-ц/814/1289/20Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк», в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником адвокатом Жовтонецьким Віктором Миколайовичем на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2020 року (ухвалене суддею Андрієць Д.Д., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк», третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Автозаводського районного суду м. Кременчука із позовом, в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 21.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що у вересні 2019 року їй стало відомо про те, що 19.11.2018 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 21.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. про стягнення з неї на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором Z71.231.74379 від 14.08.2017 в сумі 25034,60 грн. Вважає, що стягнута з неї сума не є безспірною, оскільки визначений стягувачем розмір неустойки не відповідає умовам кредитного договору. Вимог про погашення в добровільному порядку заборгованості за кредитним договором вона не отримувала. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 21.09.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем про стягнення з ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за договором Z71.231.74379 від 14.08.2017 за період з 14.01.2018 по 01.08.2018 в сумі 25034,60 грн. Стягнуто з АТ «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, 79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Валова, будинок 11) на користь ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 судовий збір в сумі 768,40 грн. З даним рішенням суду не погодився АТ «Ідея Банк», в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником адвокатом Жовтонецьким Віктором Миколайовичем, в якій прохає рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2020 року скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанціїє незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що банком при зверненні до нотаріуса було виконано вимоги закону та надано всі необхідні документи на підтвердження безспірності вимог. Вказує, що суд першої інстанції помилково посилається на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі №826/20084/14, згідно якої визнано незаконною та нечинною постанову КМУ від 22.02.2017 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 26.11.2014 року №662 в частині змін, згідно яких визначено перелік документів, які подаються при вчиненні виконавчих написів нотаріуса на іпотечних договорах, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобовязанням до закінчення строку виконання основного зобовязання, а також на кредитних договорах, за якими баржниками допущено прострочення платежів за зобовязаннями. Вказує, що висновок суду першої інстанції щодо втрати чинності постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року з моменту її прийняття суперечить дійсному змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 рокупо справі №826/20084/14, якою не визначено моменту, з якого втрачає чинність постанова КМУ №662 від 26.11.2014 року, внаслідок чого така втрачає чинність в загальному порядку, встановленому законом для нормативно-правових актів. Крім того, зазначає, що на даний час постанова КМУ від 26.11.2014 року №622 не скасована, оскільки на офіційному веб-порталі Верховної ради України «Законодавство України» стан останньої вказано як «чинний». Також, посилається на те, що висновки суду першої інстанції щодо незаконності нарахування плати (комісії) за користування кредиту є помилковими та повністю спростовуються висновками Верховного Суду, які викладені в постановах від 24.10.2018 року у справі №761/45042/16-ц, від 26.12.2019 року у справі №467/555/19. Крім того, вважає, що суд першої інстанції помилково посилався на постанову Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, яка не може бути застосована при вирішенні даного спору. Тому вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам чинного законодавства, а оскаржуваний виконавчий напис вчинений з їх додержанням, а стягнута заборгованість є безспірною і зворотного Позивачем не доведено та судом не встановлено, що також в свою чергу не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені у п.40 Постанови Великої Палати від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи сторони по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з?явилися. Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 14.08.2017 між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір Z71.231.74379, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 12865 грн, строком на 36 місяців. 09 серпня 2018 року АТ «Ідея Банк» на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, в якому запропоновано позивачу добровільно сплатити борг в сумі 23334,60 грн. 21 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис, в якому запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» не сплачену в строк заборгованість за Кредитним договором Z71.231.74379 від 14.08.2017, за період з 14.01.2018 по 01.08.2018 в сумі 25034,60 грн. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала зокрема тим, що вчинивши виконавчий напис, нотаріус не перевірила документи надані банком, які б підтверджували безспірність заборгованості. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис був вчинений на підставі п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, хоча застосуванню підлягала редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів від 29.11.2001, в якій п.2 відсутній. Таким чином, оскільки на момент звернення відповідача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, заборгованість за кредитним договором Z71.231.74379 та обслуговування платіжної картки не була безспірною, а тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»), у тому числі, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерстваюстиції Українивід 22лютого 2012року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно пунктів 1.1, 1.2, глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 88 Закону України «Пронотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості у позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Зі статті 88 Закону України «Про нотаріат» випливає, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звертається до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати безспірна заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю або в частині розміру заборгованості, або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 61-84цс19). Однак, на момент звернення відповідача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, заборгованість за кредитним договором Z71.231.74379 та обслуговування платіжної картки не була безспірною, а тому права позивача підлягали захисту. Так, з тексту спірного виконавчого напису №1844 від 21.09.2018 року вбачається, що до суми заборгованості по кредиту, входила пеня в сумі 6131,47 грн., це при тому, що сума основного боргу по тілу кредиту складала 9439,01, а сума простроченого боргу по тілу кредиту 2778,20 грн. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» удоговорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Згідно ст. 21 вказаного закону у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Зі змісту п. 3.3.1 договору вбачається, що він не містить умов щодо максимального розміру пені «15 відсотків від суми простроченого платежу», та в порушення вимог закону містить положення, згідно яких пеня відповідачем може бути нарахована не лише за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів, а й за невиконання зобовязання щодо сплати комісії. За таких обставин, доводи відповідача, щодо правомірності нарахування пені є необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки відповідно до наданого останніми розрахунку пеня нараховувалася, в тому числі у за невиконання зобовязання щодо сплати комісії. Інші доводи апелянта, є обґрунтованими, та взяті до уваги колегією суддів, проте дивлячись на зміст прийнятого рішення вони не є підставою для його скасування. Тобто, з викладеного вище вбачається, що виконавчий напис нотаріуса здійснено з порушенням чинного законодавства, оскільки зазначена у виконавчому написі заборгованість не є безспірною, тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису 21.09.2018 року застосував не чинні на той момент норми, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі. За таких обставин, суд першої інстанції в цілому дійшов до правильного висновку, що виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню. При цьому, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду, дивлячись на неправильні висновки суду щодо того в чому саме полягає спірність заборгованості, оскільки це не вплинуло на правильність прийнятого рішення. Так, викладені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 24 червня 2020 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ О.О. Панченко_______________ В.П. Пікуль