Постанова 4811 № 461/1361/25

Справа № 461/1361/25 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф. Провадження № 22-ц/811/1375/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. Провадження № 22-ц/811/1376/25 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р., Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В., Секретар Іванова О.О. розглянувши в м. Львові без участі учасників цивільну справу №461/1361/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, на момент вчинення виконавчого напису, ОСОБА_2 , Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),- про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню в с т а н о в и в : 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, на момент вчинення виконавчого напису, ОСОБА_2 , Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позовна заява мотивована тим, що позивач із додатку Дія дізналася, що державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Абакумовою Надією Іванівною відкрито виконавче провадження №66544310. Ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження, стало відомо, що воно відкрите і розпочате на підставі заяви АТ Ідея Банк про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса №2808, виданий 16.07.2021 року, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості в розмірі 97677,37 гривень. Вважає, що виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом Сазоновою О.М. з грубим порушенням норм законодавства, а саме Закону України Про нотаріат, Порядку вчинення нотаріальних дій та Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Заперечує наявність будь-якої заборгованості перед АТ Ідея Банк,в тому числі, в розмірі 97677,37 гривень. Зазначає, що з АТ Ідея Банк жодних кредитних договорів не укладала, кредитів, грошових коштів в даній установі не отримувала та жодних зобов`язань, в тому числі кредитних, перед даною установою немає. Жодних звернень, вимог від АТ Ідея Банк щодо сплати чи повернення грошових коштів позивачу не надходило. Рішенням Галицького районного суду міста Львова від26 березня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано виконавчий напис №2808, виданий 16.07.2021 року, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість в розмірі 97677,37 гривень. за кредитним договором №Z62.00605.005100378 від 03.04.2019 року, таким, що не підлягає виконанню. Додатковим рішенням Галицького районного суду міста Львова від 04 квітня 2025 року стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1453,36 грн. Рішення та додаткове рішення оскаржило АТ «Ідея Банк». Апеляційна скарга мотивована тим, що згадані рішення є незаконними. Позивачу було відомо про відступлення АТ «Ідея Банк» права вимоги за кредитним договором, однак жодних дій для залучення ТОВ «ФК «СОНАТІ», як належного відповідача у справі не здійснено. АТ «Ідея Банк» з 16 листопада 2023 року не здійснює управління та обслуговування кредитного договору №Z62.00605/005100378 від 03 квітня 2019 року. В даному випадку позов подано не до належного відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 березня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також просить скасувати додаткове рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви представника заявника Нероди А.І. про ухвалення додаткового рішення у справі. 02 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нерода А.І. подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргунеобґрунтованою та безпідставною. Не погоджується з доводами апеляційної скарги, що банк не є належним відповідачем у справі, через те, що по кредитному договору від 03.04.2019 відбулася заміна кредитора з АТ "Ідея банк" та ТОВ "ФК"Сонаті". Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. 29 вересня 2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Нероди А.І. надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача та її представника. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За змістом ч.1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Матеріалами справи та судом встановлено, що 03.04.2019 року між ОСОБА_1 та АТ"Ідея Банк" було укладено кредитний договір №Z62.00605.005100378. 16.07.2021 року приватним нотаріусом КМНО Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис №2808 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ"Ідея Банк" невиплачених в строк грошових коштів на підставі кредитного договору №Z62.00605.005100378 від 03.04.2019 року, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав 03.01.2020 року, що становить загальну суму 97677 гривень 37 копійок. 29.09.2021 року на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Сазонової О.М. №2808 від 16.07.2021 року державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Абакумовою Н.І. було відкрито виконавче провадження №66544310 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса; 29.09.2021 року винесено постанову про арешт майна. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між банком та позивачем кредитний договір №Z62.00605.005100378 від 03.04.2019 року не був посвідчений нотаріально. Таким чином, суд прийшов до висновку, що наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса №2808 від 16.07.2021 року таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановленому законом. Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України. Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п.1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: «1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності) з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі. Судом встановлено, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 16 липня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання». Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20, від 23 липня 2025 року в справі № 461/3407/24. Враховуючи наведене, встановивши, що між банком і позивачем кредитний договір був укладений у простій письмовій формі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням порядку вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника. В апеляційній скарзі АТ«Ідея Банк», як на підставу для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилається виключно на пред`явлення нею позову до неналежного відповідача. Проте, з такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Звертаючись до суду із вказаним вище позовом ОСОБА_1 порушення своїх прав пов`язувала з виданням нотаріусом виконавчого напису в інтересах АТ «Ідея Банк». Відступлення АТ «Ідея Банк» прав вимоги за укладеним із позивачем кредитним договором на користь ТОВ «ФК СОНАТІ», не свідчить про подання позивачем позову до неналежного відповідача. Так як, в силу вимог ст.514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. «Належний відповідач» та «правонаступник відповідача» не є тотожними поняттями. В силу вимог ст. 51 ч. 2 ЦПК Україниякщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем. Проте, відповідно до ст. 55 ч. 1 ЦПК Україниу разі заміни кредитора у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії судового процесу. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів виконавчого провадження № 66544310 вбачається, що стягувачем є АТ «Ідея Банк», постанов про заміну стягувача у даному виконавчому провадженні до матеріалів справи не долучено. Також відсутні будь-які ухвали, рішення про зміну стягувача у даному виконавчому провадженні. Відповідач, будучи обізнаним про наявність спору у суді, не заявив клопотання про залучення до участі у справі свого правонаступника. Апеляційний суд вважає, що будь-яких аргументів щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , окрім помилкового тлумачення скаржником норм процесуального права щодо визначення належності відповідача у справі, апеляційна скарга не містить. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява представника заявника- адвоката Нероди А.І. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає до часткового задоволення та слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 5000,00 гривень - витрат на правничу допомогу, що є адекватним розміром, з врахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, часу витраченого на участь і підготовку до справи, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для спору (справи). З такими висновками колегія суддів погоджується, з огляду на наступне. Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою. Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Позивач в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу надав: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової (правничої) допомоги № 302 від 24.12.2024 року, детальний опис виконаних робіт, розрахункову квитанцію від 26.12.2024 року на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в сумі 5000 грн. та квитанцію від 05.03.2025 року на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в сумі 5000 грн. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц). Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Враховуючи складність справи (справа про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню), часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт (зміст та обсяг поданих суду документів, обсяг робіт наведених у відповідному акті, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно дійшов висновку, що розмір витрат на оплату правничих послуг адвоката в сумі 5 000 грн. є співмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг. На переконання суду апеляційної інстанції, склад та розмір витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги у даній справі підтверджений позивачкою у встановленому процесуальним законом порядку. Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 прописав, що суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач заяви про зменшення таких витрат до суду першої інстанції, до апеляційного суду не подавав. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване додаткове рішення, проте не виклав жодних заперечень щодо розміру витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу, а тому відповідно постанови ВС від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи та за відсутності обгрунтованих заперечень. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5ст.268 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Галицького районного суду міста Львова від 04 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк