Постанова 4855 № 320/6191/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6191/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, в якому просив: - визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років за заявою від 17.09.2019; - зобов`язати призначити, нарахувати, виплачувати пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, в редакції від 09.08.2003 з 17.09.2019 в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку з урахуванням розміру виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу), що включається в заробіток для обчислення пенсії, визначених за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсію відповідно до довідок прокуратури міста Києва від 11.09.2019 № 18/159 та № 18/160, із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього, та виплачувати пенсію без обмеження граничного розміру. Позов обґрунтовано тим, що 17.09.2019 звернувся до відповідача з вимогою призначити йому пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 в редакції від 09.08.2003 у розмірі 90% від суми місячного заробітку згідно із довідкою № 18/159 від 11.09.2019, проте відповідач відмовив позивачу, у зв`язку із відсутністю в нього необхідної для призначення пенсії вислуги років. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років за заявою від 17.09.2019. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначити, нарахувати, виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, в редакції від 09.08.2003 з 17.09.2019 в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку з урахуванням розміру виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу), що включається в заробіток для обчислення пенсії, визначених за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсію відповідно до довідок прокуратури міста Києва від 11.09.2019 № 18/159 та № 18/160, із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього, та виплатити пенсію без обмеження граничного розміру. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на момент звернення позивача до пенсійного фонду та на момент розгляду даного позову діяв Закон України «Про прокуратуру» від 14.04.2014 №1697-VII, який з 01.10.2018 по 30.09.2019 передбачав наявність вислуги років у осіб на час виходу на пенсію не менше як 24 років, у тому числі стажу на посадах прокурорів не менше як 14 років. Враховуючи, що загальний страховий стаж складає майже 22 роки, в тому числі на посадах прокурорів 15 років 10 місяців 4 дні, тому вказаного стажу роботи недостатньо для призначення пенсії за вислугу років. Відтак, апелянт вважає, що оскільки відсутня необхідна вислуга років (24 роки), тому підстав для призначення пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» від 14.04.2014 №1697-VII немає. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем звернуто увагу, що вступаючи на службу в органи прокуратури, позивач мав законне сподівання щодо отримання ефективного використання свого права власності в майбутньому. Виходячи з рішень Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до довідки від 18.06.2018 № 83, виданої Київським військовим ліцеєм ім. Івана Богуна, навчався у вказаному навчальному закладі у період з 29.08.1996 по 19.06.1998. У подальшому, у період з 21.07.1998 по 24.06.2003 позивач навчався в Інституті адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка на спеціальності «правознавство», що підтверджується довідкою від 12.09.2019 № 11, виданою Академією адвокатури України. Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 , у період з 04.04.2001 по 31.12.2001 працював на посаді юрисконсульта Колективного сільськогосподарського підприємства «Нова Україна», у період з 02.01.2002 по 01.09.2003 на посаді юрисконсульта у підприємстві «Вальді-Україна», у період з 12.09.2003 по 19.07.2004 - на посаді помічника прокурора Дарницького району міста Києва із строком стажування до одного року. 07 вересня 2004 року позивач знову був призначений помічником прокурора Дарницького району міста Києва; з 01.03.2005 - призначений слідчим прокуратури Дарницького району міста Києва; з 24.07.2006 - старшим слідчим прокуратури Дарницького району міста Києва; з 29.09.2007 - переведений на посаду старшого помічника прокурора Дарницького району міста Києва; з 17.10.2007 переведений слідчим прокуратури Дарницького району міста Києва; з 03.04.2008 переведений на посаду прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури слідчого управління прокуратури міста Києва; з 18.07.2008 - переведений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури слідчого управління прокуратури міста Києва; з 15.01.2009 - переведений на посаду заступника прокурора Оболонського району міста Києва. 21 липня 2011 року ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією - начальником відділу розслідування злочинів щодо корупційних діянь, прокуратури міста Києва. 30 січня 2012 року у зв`язку зі зміною у структурі, призначений начальником відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури міста Києва. 30 листопада 2012 року у зв`язку зі зміною у структурі, ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов`язків начальника відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури міста Києва; з 15.01.2013 - призначений на посаду начальника відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури міста Києва; з 10.10.2013 -призначений заступником начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури міста Києва; з 06.06.2014 - переведений на посаду начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури міста Києва; з 27.06.2014 - призначений заступником начальника процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури міста Києва; з 23.07.2015 - призначений на посаду заступника начальника процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури міста Києва; з 26.12.2016 - призначений на посаду заступника начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва; з 17.04.2018 - призначений заступником начальника четвертого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва. Тобто, загальний стаж роботи складав 21 рік 8 місяців 8 днів, у тому числі стаж на посадах прокурорів - 15 років 10 місяців 17 днів. 17 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років. Листом від 10.10.2019 № 238122/03 пенсійний орган відмовив позивачу у призначені пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу для такого призначення. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки загальний страховий стаж позивача становить 21 рік 8 місяців 8 днів, з якого 15 років 10 місяців 17 днів становить стаж роботи в органах прокуратури, а отже є достатнім для призначення позивачу за вислугою років у порядку передбаченому Законом України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.12.1991. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Отже, у прокурорів, які в період часу з 26.07.2001 до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Втім, з матеріалів справи вбачається, що позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції). При цьому, слід відмітити, що з 15 липня 2015 року стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв`язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (надалі Закон № 1697-VII). Оскільки позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві з заявою про призначення пенсії 17 вересня 2019 року, відтак спірні правовідносини підлягають вирішенню саме за нормами Закону № 1697-VII. Виходячи з дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не дія положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, відтак колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність застосування статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в редакції від 26 липня 2001 року. Згідно із статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років. Отже, станом на дату звернення позивача до відповідача необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 24 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 14 років. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що стаж вислуги років ОСОБА_1 станом на час звернення до пенсійного фонду становить 21 рік 8 місяців 8 днів, у тому числі стаж на посадах прокурорів - 15 років 10 місяців 17 днів, тобто є меншим від стажу, визначеного частиною першою ст. 86 Закону № 1697-VII. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 14.11.2019 у справі № 309/4451/16-а та від 30.10.2019 у справі № 466/9965/16-а, від 04.03.2020 у справі №265/6322/16-а, які у силу вимог частини п`ятої ст. 242 КАС України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Таким чином, оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами. Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було «законних сподівань», які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу, тобто відповідати правовим висновкам, викладених у даному рішенні ЄСПЛ. Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2018 року у справі №752/2806/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 212/7438/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 638/1952/17, від 04 грудня 2019 року у справі №747/559/17. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону №1697-VII, а в період дії статті 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач ще не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук