Постанова 4857 № 260/3361/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Ващилін Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3361/20 пров. № А/857/3074/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Улицького В.З., за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року у справі № 260/3361/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ : 15.10.2020р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі ГУ ПФУ в Закарпатській області) в якому просив суд: - визнати протиправними дії щодо відмови в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789 -ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993р., у редакції Закону від 12.07.2001р. №2663-ІІІ; - визнати протиправним та скасувати рішення №071750003262 від 17.03.2020р. щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-XІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993р., у редакції Закону від 12.07.2001 №2663 ІІІ; 3) - зобов`язати призначити, виплачувати в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перераховувати пенсію з 10.03.2020р. з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, які видані Прокуратурою Закарпатської області від 10.03.2020р. №18-104 вих. 20 без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993р., у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.12.2020р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №071750003262 від 17.03.2020р. щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІ1, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993р., у редакції Закону від 12.07.2001 р. №2663-111. Крім того, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити з 10.03.2020р. ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно з довідками про складові заробітної плати, виданими Прокуратурою Закарпатської області від 10.03.2020 №18-104 вих 20, без обмеження максимального розміру, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІ1, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993р., у редакції Закону від 12.07.2001р. №2663-111. У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ГУ ПФУ в Закарпатській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. 02.06.2021р. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю з`явитись в судове засіданні через хворобу. Однак, позивач в даному клопотанні, не зазначає та не надає жодних доказів які свідчать про хворобу останнього, що свідчить про затягування розгляду справи. ч.2 ст.313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, ч.3 цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. Отже, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, а їх участь у судовому засіданні не визнана обов`язковою. ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. 10.03.2020р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001р., до якої додав трудову книжку серії НОМЕР_1 , диплом НОМЕР_2 від 27.06.1997, довідку прокуратури Закарпатської області №18-104-вих.2020 від 10.03.2020р. про складові заробітної плати/грошового забезпечення та про складові заробітної плати для призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 17.03.2020р. №071750003262 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного стажу, встановленого ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII. Із змісту вказаного рішення видно, що станом на дату звернення до пенсійного органу стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за вислугу років, становить 21 рік 1 місяць 11 днів, в тому числі на посадах прокурорів 18 років 8 місяців 14 днів, при необхідному -24 роки 6 місяців вислуги років та 14 років 6 місяців на посадах прокурорів. (ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р. Тобто, даний стаж є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII ві 14.10.2014р. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Зокрема, ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90% місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру». Згідно п.5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратила чинність, зокрема, норма Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Разом з тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, відповідно до п.п.1 п.3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім ч.3,4,6 та 11 ст.50-1. Отже, починаючи з 15.07.2015р. положення ч.1 ст.50-1 Закону України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом України № 1697-VII від 14.10.2014 «Про прокуратуру». Тобто, на час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII яким змінені умови призначення таких пенсій та який набув чинності 15.07.2015р. ст.86 вказаного Закону України «Про Прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р. врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, яка є чинною на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. В даному випадку у зв`язку втратою чинності ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. року № 1789-ХІІ. відсутні правові підстави для її застосування, а отже і призначення пенсії відповідно до вказаної норми. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.06.2020р. у справі № 265/2627/17 (провадження № К/9901/18108/18). Разом з тим, ст.86 Закону України «Про Прокуратуру» № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років. Так, відповідно до ч.1 ст.86 Закону України «Про Прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р. прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Як видно із матеріалів справи, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії загальний стаж роботи позивача складав 21 рік 1 місяць 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про Прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014р. Таким чином, стаж ОСОБА_1 за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, а тому у спірних правовідносинах пенсійний орган правомірно відмовив у призначенні пенсії останньому. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку що звертаючись до суду з позовом про призначення пенсії відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» позивач обрав невірний спосіб захисту свого права, оскільки до спірних правовідносин просив застосувати норму яка не підлягає до застосування. Колегія суддів також не погоджується із висновками суду першої інстанції про звуження змісту існуючих прав та наявність права в позивача на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, у зв`язку з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час працевлаштування останнього. Згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001р. (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011р. (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011р.), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Таким чином, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001р. - 01.10.2011р. мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Враховуючи положення ст.ст.22,58 Конституції України, неможливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які збільшують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії тощо, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніш виникло). В даному випадку у період до 01.10.2011р., коли була чинною редакція ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (яка передбачала право позивача на пенсійне забезпечення за вислугу років за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років) позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі даної норми. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не набув права на призначення пенсії, а тому є помилковими висновки суду першої інстанції про порушення діями пенсійного органу його прав, свобод та інтересів, оскільки положення Конституції України, на які покликається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018р. у справі №372/2909/17, від 21.02.2018р. у справі №211/3177/17, від 18.04.2019р. у справі №752/19006/16-а, від 10.10.2019р. у справі №265/3516/17. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області діяв в межах повноважень та у спосіб що визначені законами та Конституцією України, а тому в позові слід відмовити. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити. Керуючись ст.ст.229, 243, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року у справі № 260/3361/20 скасувати. В позові ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 14.06.2021р.