Рішення КАС ВС № 9901/104/20

РІШЕННЯ Іменем України Київ 22 червня 2020 року справа №9901/104/20 адміністративне провадження №П/9901/104/20 Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Ханової Р. Ф., суддів Бившевої Л. І., Гончарової І. А., Олендера І. Я., Шипуліної Т. М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: І. ПРОЦЕДУРА І АРГУМЕНТИ СТОРІН У СПРАВІ 13 квітня 2020 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач у справі), в якій він просить визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо неоприлюднення на своєму офіційному вебсайті hcj.gov.ua текстів усіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноосібно членом Дисциплінарної палати - доповідачем, та зобов`язати Вищу раду правосуддя оприлюднити на своєму офіційному вебсайті hcj.gov.ua тексти всіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноосібно членом Дисциплінарної палати - доповідачем, з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та «Про Вищу раду правосуддя», з дня початку роботи Ради. Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що своєю бездіяльністю Вища рада правосуддя порушує право на доступ до публічної інформації про свою діяльність, яке підлягає судовому захисту. Вища рада правосуддя не оприлюднює на своєму офіційному вебсайті тексти ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноосібно членом Дисциплінарної палати - доповідачем, чим порушує прямі вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Обґрунтовуючи порушення своїх прав оскаржуваною бездіяльністю, позивач зазначає, що він має право на доступ до публічної інформації, якому кореспондує обов`язок розпорядників, у цьому випадку - Вищої ради правосуддя, оприлюднювати інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». Позивач пояснює, що тривалий час займається моніторингом діяльності Вищої ради правосуддя, для чого потрібен доступ до всіх її рішень. Відсутність опублікованих ухвал, які складають абсолютну більшість рішень Вищої ради правосуддя, унеможливлює належний аналіз її діяльності та здійснення такого моніторингу. До того ж ухвали Вищої ради правосуддя про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення скаржникові часто містять "негативні" правові позиції органу, які відповідач більш ніде не висвітлює та не пояснює. Наприклад, ухвалою члена Вищої ради правосуддя від 9 липня 2019 року №4772/0/18-19 позивачу повернуто його дисциплінарну скаргу з тих причин, що він, на думку відповідача, не зазначив своє місцезнаходження. Однак, як зазначає позивач, він вказав у скарзі адресу свого офісу, а член Вищої ради правосуддя в ухвалі трактував законодавче поняття "місцезнаходження" як "місце реєстрації скаржника", на підставі чого й повернув скаргу. У зв`язку з тим, що Вища рада правосуддя ніколи не публікувала таку й подібні ухвали, позивач не був ознайомлений з такою позицією Вищої ради правосуддя, через що не мав можливості оформити скаргу відповідно до практики Вищої ради правосуддя. 7 травня 2020 року від Вищої ради правосуддя до Верховного Суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. 12 травня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю. Зазначає, що виходячи з положень статей 26, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статей 107, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оприлюдненню підлягають лише рішення, які ухвалені колегіально - Вищою радою правосуддя або її Дисциплінарними палатами. Оприлюднення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя текстів одноособових ухвал членів Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг Закон України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламент Вищої ради правосуддя не передбачають з огляду на те, що одноособова ухвала члена Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду дисциплінарної скарги не є рішенням дисциплінарного органу чи Вищої ради правосуддя. При цьому копії таких ухвал направляються скаржнику, та він не позбавлений можливості бути обізнаним у причинах такого повернення. Відповідач уважає, що з огляду на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» ухвала члена Дисциплінарної палати - доповідача про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги є службовою інформацією відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій раді правосуддя, затвердженого наказом Голови Вищої ради правосуддя від 11 серпня 2017 року №70/0/1-17 (далі - Перелік), пункт 5 якого до відомостей, що становлять службову інформацію, відносить інформацію, розголошення та оприлюднення якої може завдати істотної шкоди авторитету і неупередженості правосуддя. Також пункт 13 цього Переліку до службової інформації відносить відомості та документи, що містяться у матеріалах стосовно дисциплінарної відповідальності суддів. Відповідач доводить, що на адресу Вищої ради правосуддя надходять дисциплінарні скарги на дії суддів, які в більшій кількості не ґрунтуються на об`єктивних обставинах і не є достатніми для здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів. За твердженням відповідача по суті ухвала про повернення дисциплінарної скарги не породжує правовідносин між суддею та дисциплінарним органом, однак якби такі ухвали були опубліковані на вебсайті Ради, то для стороннього спостерігача могла бскластися негативна думка та оцінка щодо судді з огляду лише на наявність дисциплінарної скарги, яка по факту не містить у собі ніякого підґрунтя для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У свою чергу це мало б негативний вплив для авторитету правосуддя в цілому. Відповідач вважає, що доводи позивача щодо необхідності оприлюднення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя таких ухвал ґрунтуються на власному тлумаченні норм законодавства. ІІ. УСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ Позивач 4 березня 2020 року звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою в порядку Закону України «Про звернення громадян», в якій просив Вищу раду правосуддя оприлюднити на офіційному веб-сайті hcj.gov.ua тексти всіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення скарги без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноосібно членом Дисциплінарної палати - доповідачем з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя», з дня початку роботи Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя листом від 18 березня 2020 року повідомила позивачу, що Закон України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламент Вищої ради правосуддя не передбачають публікації тексту одноосібних ухвал членів Вищої ради правосуддя. Також у листі зазначено про те, що до Вищої ради правосуддя не надходили запити на інформацію щодо надання копій одноособових ухвал членів Вищої ради правосуддя про повернення дисциплінарних скарг, а тому не вбачається порушення Вищою радою правосуддя прав позивача. За інформацією відповідача, за період діяльності Вищої ради правосуддя з 2017 по 2020 роки прийнято майже 30 тисяч ухвал про залишення без розгляду дисциплінарних скарг стосовно суддів різних інстанцій на всій території держави. Суд установив, що на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя у розділі «Акти ВРП» міститься список і тексти актів Вищої ради правосуддя, прийнятих починаючи з 31 січня 2017 року. Проте вказаний розділ не містить ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноосібно членами Дисциплінарної палати - доповідачами. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Стаття 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації. Відповідно до частини першої цієї статті рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, запитувач має право оскаржити невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону (пункт 6 частини другої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності. Позивач вважає, що Вища рада правосуддя частково не виконує свій обов`язок щодо публікації на офіційному вебсайті ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноосібно членом Дисциплінарної палати - доповідачем, чим порушує вимоги законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про Вищу раду правосуддя», тому звернувся до суду із цим позовом. Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин другої, третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Правовідносини щодо прав та обов`язків учасників справи регулюються Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) та Законом України від 21 грудня 2016 року №1798-VIIІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIIІ), оскільки виникли з питань дотримання Вищою радою правосуддя як суб`єктом владних повноважень і розпорядником публічної інформації порядку здійснення та забезпечення права особи на доступ до інформації, що знаходиться у володінні цього органу державної влади. Згідно зі статтею 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Позивач доводить обов`язок Вищої ради правосуддя оприлюднювати на офіційному вебсайті цього органу ухвали про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноосібно членами Дисциплінарної палати - доповідачами, обґрунтовуючи свої доводи положеннями пункту 1 частини першої статті 14, пункту 2 частини першої, частини другої статті 15 Закону № 2939-VI, частини шостої статті 34 Закону № 1798-VIIІ, абзаців першого, третього пункту 9.1 Регламенту. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Вища рада правосуддя є суб`єктом владних повноважень і розпорядником інформації в розумінні Закону № 2939-VI. Позивач є особою, якій Законом № 2939-VI гарантовано право на доступ до публічної інформації, що знаходиться у володінні Вищої ради правосуддя. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами. Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності (пункт 2 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI). Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). За змістом частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування. Аналіз положень статей 5, 20, 26, 32, 34, 35 Закону № 1798-VIII дозволяє констатувати, що законодавець розмежував повноваження Ради (як колегіального органу), її органів (як колегіальних утворень), а також члена Ради. Слід відрізняти склад Ради (глава 2 Закону № 1798-VIII) від її структури (глава 5 Закону № 1798-VIII). Зокрема, у той час як Рада складається з двадцяти одного члена, до її структури (якщо питання вирішується не у пленарному складі) входять дисциплінарні палати, інші органи (частина шоста статті 26 Закону №1798-VIII), а при Раді діють Комісія з питань доброчесності та етики (стаття 28-1 Закону № 1798-VIII) та Комісія з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя (стаття 29 Закону № 1798-VIII). Відповідно до абзаців першого, третього пункту 9.1 Регламенту Вищої ради правосуддя результатом розгляду питань діяльності Ради та її органів, віднесених Законом до їх компетенції, а також вирішення питань організаційної діяльності Ради є рішення, які ухвалюють у таких формах: а) рішення; б) ухвала; в) протокольна ухвала. Питання, пов`язані з відкриттям справи, зупиненням провадження у справі, залишенням заяви без розгляду та її поверненням, поверненням дисциплінарної скарги, а також в інших випадках, визначених цим Регламентом, вирішуються шляхом постановлення ухвал. З положень Закону № 1798-VIII, що регулюють повноваження Ради, її органів (органів, які діють при ній) та членів Ради, випливає, що зазначені суб`єкти мають різний обсяг правосуб`єктності, повноважень, функцій, прав, тому не можна ототожнювати рішення Ради, яке в значенні Закону № 1798-VIII може бути лише колегіальним (як і рішення її органів), з «рішеннями» членів Ради, у тому числі одноособовими ухвалами про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги. Частина шоста статті 34 Закону № 1798-VIII встановлює, що резолютивна частина рішення Вищої ради правосуддя, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом. Отже, оскільки в наведеній нормі йдеться про обов`язок офіційного оприлюднення лише рішень Ради та її органів (тобто актів, прийнятих колегіальним складом), потрібно констатувати, що Закон № 1798-VIII не містить вимог щодо оприлюднення ухвал члена Ради. Суд визнає безпідставними доводи позивача про порушення Вищою радою правосуддя вимог Закону № 1798-VIII у зв`язку з неоприлюдненням ухвал про залишення скарги без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноосібно членом Дисциплінарної палати - доповідачем. Водночас частина четверта статті 13 Закону № 2939-VI передбачає, що всі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питання щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Пункт 2 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI до інформації, яку зобов`язаний оприлюднювати розпорядник (Вища рада правосуддя), відносить, зокрема, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником. Суд зазначає, що ухвала, постановлена членом Вищої ради правосуддя в результаті проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, є актом індивідуальної дії, а інформація, яку вона містить, відповідає ознакам публічної в значенні частини першої статті 1 Закону № 2939-VI. Звертаючись із позовом до суду, позивач просив про доступ до публічної інформації шляхом її оприлюднення на вебсайті органу, що є оприлюдненням у формі відкритих даних. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI). За положеннями статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Серед способів оприлюднення інформації Законом визначений і такий, на якому наполягає позивач - на офіційному вебсайті (в мережі «Інтернет»). З 1 травня 2015 року набрав чинності Закон України від 9 квітня 2015 року № 319-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних», яким Закон № 2939-VI доповнено редакцією статті 10-1 «Публічна інформація у формі відкритих даних». Метою цього Закону, серед іншого, було забезпечення реалізації права особи на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, забезпечення прозорості в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом упровадження механізму оприлюднення публічної інформації у вигляді відкритих даних. Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2939-VI публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. Згідно із частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2939-VI Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов`язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом. Створення та забезпечення функціонування єдиного державного веб-порталу відкритих даних здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері електронного урядування. Отже, законодавець до повноважень Кабінету Міністрів України відніс затвердження переліку публічної інформації, яка підлягає обов`язковому оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури такої інформації, періодичність її оновлення. Відповідно до статті 10-1 Закону № 2939-VI Кабінет Міністрів України постановою від 21 жовтня 2015 року № 835 затвердив Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних. Додатком до положення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 409) визначено перелік наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, зокрема рішення Вищої ради правосуддя (з фіксацією поіменного голосування, крім випадків проведення таємного голосування на підставі Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Тобто цією постановою до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, віднесено рішення Вищої ради правосуддя, прийняті в колегіальному складі. Отже, ухвала члена Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя згаданою постановою Кабінету Міністрів України не віднесена до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних. Водночас Суд визнає, що обмеження щодо оприлюднення у відкритих даних всіх ухвал членів Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя не позбавляє позивача можливості на отримання інформації в інший спосіб. У відзиві на позов Вища рада правосуддя з посиланням на положення статей 6, 9 Закону № 2939-VI наказ Голови Вищої ради правосуддя від 11 серпня 2017 року №70/0/1-17, яким затверджено перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій раді правосуддя, доводить, що ухвала члена Дисциплінарної палати - доповідача про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги є службовою інформацією. Надаючи правову оцінку цим доводам відповідача, Суд виходить із такого. Стаття 20 Закону № 2657-XII визначає, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (стаття 21 Закону № 2657-XII). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет (стаття 5 Закону № 2939-VI). За правилами частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Частина перша статті 9 Закону № 2939-VI установлює, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (частина друга статті 9 Закону № 2939-VI). Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (частина третя статті 9 Закону № 2939-VI). Так, норми статті 9 Закону № 2939-VI визначають коло інформації, яка належить до службової, та сукупність ознак, які дозволяють кваліфікувати таку інформацію як службову. Така інформація, зокрема: 1) має міститися в документах суб`єктів владних повноважень, якщо вони пов`язані з: а) розробкою напряму діяльності установи; б) здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади; в) процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. До документів, які можуть містити таку інформацію, законодавець відносить, зокрема, доповідні записки, рекомендації, документи, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію. Суд зазначає, що службова інформація, передбачена в пункті 1 частини першої статті 9 Закону № 2939-VІ, не може міститися в правових актах суб`єктів владних повноважень - нормативних чи індивідуальних. Такі акти є рішеннями в розумінні статті 9 Закону № 2939-VІ і відповідно службова інформація може міститись лише в документах, які передували їх прийняттю. Ураховуючи визначені частиною першою статті 9 Закону № 2939-VI ознаки службової інформації, Суд визнає, що ухвала члена Дисциплінарної палати - доповідача про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги не є документом, який може містити службову інформацію, оскільки ця ухвала вже є рішенням члена Ради, прийнятим за наявності підстав, встановлених пунктами 1 - 5 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, вона не містить інформації, яка пов`язана з розробкою напряму діяльності Ради, здійсненням нею контрольних, наглядових функцій, не пов`язана з процесом прийняття рішення, а також не передує публічному обговоренню та/або прийняттю рішення. Наведене спростовує викладені у відзиві на позовну заяву доводи Вищої ради правосуддя про віднесення наявної в ухвалі члена Дисциплінарної палати інформації до службової. Відтак інформація, яка міститься в ухвалі члена Дисциплінарної палати про залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення її скаржнику, не є службовою, оскільки не відповідає ознакам, наведеним у частині першій статті 9 Закону № 2939-VI. Верховний Суд відхиляє доводи Вищої ради правосуддя про віднесення інформації, яка міститься в ухвалі члена Дисциплінарної палати про залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення її скаржнику, до переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій раді правосуддя, затвердженого наказом голови Вищої ради правосуддя від 11 серпня 2017 року № 70/0/1-17, оскільки визнання розпорядником інформації певної інформації як службової не означає, що така інформація стає службовою в розумінні Закону № 2939-VІ. Крім того, варто зазначити, що належність запитуваної інформації до службової на підставі статті 9 Закону № 2939-VІ не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1 - 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840заі18, http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834946). Так, відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Отже, розпорядник інформації (Вища рада правосуддя) має довести, що оприлюднення інформації, за умови, що вона є службовою, може мати, зокрема, негативний вплив на авторитет і неупередженість правосуддя, завдати істотної шкоди цим інтересам, а також що шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Колегія суддів, ураховуючи те, що інформація, яка міститься в ухвалі члена Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, за своїми ознаками, не може належати до інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна та службова інформація), а також відсутність обґрунтованих доводів відповідача про те, що така інформація відповідає вимогам до обмеження доступу до неї («трискладового тесту»), має підстави для висновку про безпідставність обмеження доступу до цих ухвал розпорядником інформації шляхом віднесення її до інформації з обмеженим доступом, зокрема службової. Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у вигляді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ВИРІШИВ: Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення складене та підписане 22 червня 2020 року. Головуючий Р. Ф. Ханова Судді Л. І. Бившева І. А. Гончарова І. Я. Олендер Т. М. Шипуліна