Постанова 4818 № 953/1103/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/1103/20 Головуючий суддя І інстанції Лях М. Ю. Провадження № 22-ц/818/2951/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: забезпечення позову ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Ляха М.Ю., по справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову уцивільній за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, встановив: 22 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 23 січня 2020 року по справі відкрито провадження. 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить накласти заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_1 , накласти заборону на відчуження на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , заборонити відповідачу по справі ОСОБА_2 вчиняти певні дії, а саме розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що він звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просить застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму грошових коштів у розмірі 209 000 (двісті дев`ять тисяч) доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики боржник ОСОБА_2 передала йому в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Разом з цим, на сьогодні договір позики та договір іпотеки щодо зазначеної квартири, а також усі додаткові угоди до них, що були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наразі визнані недійсними. Оскільки судовими рішеннями було визнано недійсними, в тому числі, і відповідний договір іпотеки та додаткову угоду до нього, то наразі зобов`язання відповідача ОСОБА_2 з повернення позивачу ОСОБА_1 позичених у нього коштів є фактично нічим не забезпеченими, що ставить під загрозу фактичне та повне виконання судового рішення про стягнення достатньо великої суми грошових коштів. Згідно актуальних відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано в установленому законом порядку за жодною особою. Зазначає, що ОСОБА_2 навмисно не реєструє своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 , щоб у кредитора ОСОБА_1 не було реальної можливості задовольнити свої порушені права позикодавця за рахунок належного боржнику майна. Тому, невжиття заходів забезпечення позову з метою унеможливити протиправну поведінку відповідача ОСОБА_2 завдасть невідворотної матеріальної шкоди та збитків позивачу і призведе до затягування відновлення прав позивача. Вказує, що наразі існує реальна загроза того, що відповідач ОСОБА_2 відчужить все її майно, в тому числі, і вказану квартиру АДРЕСА_1 , чим відповідач навмисно унеможливить фактичне та реальне виконання судового рішення у випадку задоволення районним судом заявлених наразі позовних вимог позивача. Як випадково стало відомо позивачу, наразі відповідач ОСОБА_2 активно намагається реалізувати (продати) зазначену квартиру АДРЕСА_1 шляхом розміщення оголошення в мережі Інтернет на офіційному сайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 ua» та в друкованому щоденному рекламно-інформаційному виданні газети «Прем`єр» у випуску № НОМЕР_1 (7172) від 12.02.2020 року. За вказаних обставин, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє активні дії щодо продажу вказаної квартири, аби позбутися всього належного їй майна, та як наслідок, унеможливлення фактичного та повного виконання судового рішення. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Вказав, що ухвала незаконна, необґрунтована, постановлена із недотриманням судом вимог процесуального законодавства. Суд необґрунтовано та з порушенням норм процесуального права постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири відповідача. Зазначив, що суд, в порушення вимог ч. 2 ст. 149 ЦПК України, не звернув уваги на той факт, що невжиття заходів забезпечення позову саме шляхом заборони відчуження квартири відповідача ОСОБА_2 , яка є позичальником неповернутих коштів за договором позики, може істотно ускладнити виконання рішення суду та унеможливити ефективний захист та поновлення порушених ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 . У своїй заяві про забезпечення позову позивач ОСОБА_1 зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову з метою унеможливити протиправну поведінку відповідача завдасть йому невідворотної матеріальної шкоди та збитків і призведе до затягування відновлення його порушених прав. Крім того, у вказаній заяві позивач ОСОБА_1 також зазначив що в його позовній заяві ним обґрунтовано, вмотивовано та з належним підтвердженням необхідними доказами наведені обставини реально існуючого цивільного спору щодо триваючого невиконання боржником його зобов`язань з повернення позичених коштів. Вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем під час звернення із заявою про забезпечення позову, було зазначено і причини у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов і вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 намагається продати квартиру, шляхом розміщення оголошень на офіційному сайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та на сайті рекламних оголошень « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Таке саме оголошення міститься і в друкованому щоденному рекламно-інформаційному виданні газети «Прем`єр» у випуску № НОМЕР_1 (7172) від 12 лютого 2020 року. Продаж даної квартири може утруднити або зробити неможливим виконана судового рішення у даній справі в разі задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про розгляд справи і не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її подальшому розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Вказаним вимогам оскаржене судове рішення відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних, допустимих та переконливих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову, у спосіб зазначений позивачем у заяві, може утруднити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано обтяження, іпотекодержавтель ОСОБА_1 , іпотекодавець ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має право звернутися до суду. Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Судовим розглядом встановлено, спір виник на підставі того, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., р.№ 4440 (а.с.4). У забезпечення договору позики 26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 3 було укладено договір іпотеки, предметом якої була зазначена квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 (а.с.5-6). 13 лютого 2009 року до договору позики від 26 грудня 2008 року були внесені зміни у вигляді додаткової угоди, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Малаховою Г.І., р.№ 338 (а.с.229). 14 січня 2010 року до договору позики від 26 грудня 2008 року були внесені зміни у вигляді додаткового договору, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., р.№ 54 (а.с.233). 13 лютого 2009 року до договору іпотеки від 26 грудня 2008 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , були внесені зміни шляхом укладення додаткової угоди, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., р. № 340 (а.с.232). Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої Судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року, Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволено. Постанову Апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2018 року скасовано. Заочне рішенням Київського районного суду м. Харкова 06 грудня 2017 року залишено в силі. Згідно до якого вищевказані договори та додаткові угоди визнані судом недійсними. У цій же постанові касаційного суду встановлено, що вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2014 року у справі № 638/3123/13-к, який відповідно до ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року був змінений, та під час апеляційного та касаційного перегляду, встановлена вина у формі прямого умислу в діях ОСОБА_1 , які були спрямовані на те, щоб ввести в оману ОСОБА_2 та спонукати її до укладення спірних правочинів з метою незаконного заволодіння шестикімнатною квартирою АДРЕСА_1 (а.с.16-21). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до заяви про забезпечення позову просить обтяжити квартиру, на яку постановою державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ від 03.02.2011 року накладено арешт. Відомостей про те, що він знятий матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги, що відповідач ОСОБА_2 намагається продати квартиру, шляхом розміщення оголошень на офіційному сайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та на сайті рекламних оголошень « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та в друкованому щоденному рекламно-інформаційному виданні газети «Прем`єр» у випуску № НОМЕР_1 (7172) від 12 лютого 2020 року, є безпідставними з огляду на вищевикладене, на вказану квартиру накладено арешт. Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. У даному випадку спір виник про стягнення грошових коштів в порядку застосування наслідків недійсного правочину, тобто реституції, передбаченої ст. 216 ЦК України, які згідно ч.ч. 3-5 згаданої статті Кодексу застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову у даному випадку мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. З урахуванням згаданого чинного вироку районного суду від 25 вересня 2014 року по кримінальній справі № 638/3123/13-к яким було встановлено прямий умисел в діях ОСОБА_1 , які були спрямовані на те, щоб ввести в оману ОСОБА_2 та спонукати її до укладення спірних правочинів з метою незаконного заволодіння шестикімнатною квартирою АДРЕСА_1 , та змісту вказаних норм матеріального і процесуального права щодо характеру спірних правовідносин та адекватних такому спору заходів забезпечення позову - відмова суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про застосування заходів забезпечення позову у такому спорі є співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та відповідає принципу пропорційності, передбаченому ст. 11 ЦПК України. Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції надав правильну оцінку заяві про забезпечення позову, виклав в ухвалі мотиви з яких виходив, відмовляючи у задоволенні заяви, висновки суду доводами скарги не спростовані. Таким чином, оскільки суд першої інстанції постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 19 червня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.