Постанова 4818 № 953/1103/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _______________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 року м. Харків справа № 953/1103/20 провадження № 22-ц/818/1961/23 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого Тичкової О.Ю. суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участі секретаря судового засідання Тітченко О.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2023 року у складі судді Лисиченко С.М.,- УСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 209 000 доларів США. 04.08.2023 ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Просив вжити заходи забезпечення вищезазначеного позову шляхом: - накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 ; - заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти певні дії, а саме розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 ; - заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що 26 грудня 2008 року ОСОБА_2 позичила у нього 108 8000 доларів США і зобов`язалася їх повернути частинами (з розстроченням) не пізніше 26 грудня 2009 року, про що між сторонами був укладений Договір позики від 26 грудня 2008 року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстровим № 4440 . Згодом ОСОБА_2 додатково позичила у ОСОБА_1 26 600 доларів США, про що між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики, за умовами якої сума позики була збільшена до 135 400 доларів США, а повернення її було розстрочено до 26 грудня 2009 року в порядку та частинами, що передбачені п. 1 угоди. 14 січня 2010 року відповідач додатково позичила у ОСОБА_1 82 000 доларів США, про що між сторонами було укладено додатковий договір до договору позики, за яким сума позики збільшилась до 217 400 доларів США, а повернення її було розстрочено до 13 січня 2011 року в порядку та частинами, що передбачені п. 1 додаткового договору. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики боржник ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 ( надалі Квартира) , про що між сторонами був укладений Договір іпотеки від 26 грудня 2008 року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. за реєстровим № 4443.У зв`язку зі збільшенням розміру основного зобов`язання, зміни відповідного змісту були внесені сторонами і до укладеного сторонами договору іпотеки. Боржник грубо порушила свої зобов`язання за договором позики, повернувши ОСОБА_1 з позичених коштів всього лише 8 400 доларів США. А залишок позики в розмірі 209 000 доларів США так і залишився нею неповернутим. Крім того, 26 грудня 2008 року ОСОБА_2 уклала з громадянином ОСОБА_4 договір комісії за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язався продати Квартиру за визначеною сторонами ринковою ціною у спосіб та строк, встановлений договором. На виконання та на підставі умов зазначеного договору комісії, 16 липня 2010 року ОСОБА_4 з відома та згоди іпотекодержателя ОСОБА_1 , продав Квартиру ОСОБА_5 , за ціною в розмірі 3 000 000 гривень, що на момент продажу за курсом НБУ було еквівалентно 379 708 доларам США про що між ними був укладений договір купівлі-продажу. На виконання вимог п. 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 157/6445 від 18 лютого 2002 року, а також згідно змісту ст. ст. 182, 210, 334 ЦК України, 13 серпня 2010 року ОСОБА_5 зареєстрував в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» своє право власності на Квартиру. Таким чином, з 16 липня 2010 року власником Квартири став ОСОБА_5 . Проте, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2019 року були задоволені вимоги ОСОБА_2 та визнано недійсним договір комісії, укладений 26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також визнано недійсним договір купівлі-продажу Квартири від 16 липня 2010 року. Таким чином, власником Квартири знову стала ОСОБА_2 .. Оскільки ОСОБА_2 боргу добровільно виконувати грошове зобов`язання відмовляється, позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення грошових коштів. Виконання майбутнього рішення суду можливо забезпечити шляхом накладення арешту на належну їй Квартиру та заборону відповідачці та державному реєстратору вчиняти дії щодо розпорядження Квартирою. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов неправильних висновків відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки ОСОБА_2 у будь-який момент може відчужити належну їй квартиру одночасно знявши арешт. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову можуть утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 може реалізувати спірну квартиру та не повернути позичені грошові кошти. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з пунктами 2 - 4, 10 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; інші заходи у випадках, передбачені законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Як вбачається з роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, як підприємець. Із пункту 6 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору і як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення позову суд обґрунтовано виходив з того, що зі змісту заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів не вбачається підстав для забезпечення позову, передбачених ст. 149 ЦПК України. Крім цього, заявником не обґрунтовано, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а отже, не доведено і підстав забезпечення позову, передбачених ст.149 ЦПК України. Судова колегія також враховує, що на час перегляду ухвали у справі ухвалене рішення Комінтернівського районного суду від 16 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 .. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судова колегія підстав для її задоволення не вбачає. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвали - залишити без змін. Керуючись ст. 251, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27.11.2023 Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П.Пилипчук