Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/11891/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1409/20 Справа № 201/11891/18 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової вихідної допомоги, винагороди за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення зарплати за час затримки виплати належних сум,- ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2018 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової вихідної допомоги, винагороди за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення зарплати за час затримки виплати належних сум. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізницяв особі: Регіональної філії Донецька залізницяАкціонерного товариства Українська залізницяпро стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової вихідної допомоги, винагороди за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку і стягнення зарплати за час затримки виплати належних сум задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 34 619 грн. 48 коп. (це заробітна плата за період з 16 березня по липень 2017 року, компенсація за невикористану відпустку, одноразова грошова допомога в розмірі 3 середньомісячних плат), 4 398 грн. 82 коп. інфляційні втрати і заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 липня 2017 року по день винесення рішення судом в сумі 202 252 грн. 77 коп.. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах місячного платежу в сумі 7 632 грн. 18 коп.. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 2 412 грн. 71 коп.. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Українська залізницяв особі: Регіональної філії Донецька залізницяАкціонерного товариства Українська залізницяпросить скасувати Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року по справі №201/11891/18 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в позові ОСОБА_1 . У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 1981 року на підставі наказу Є № 70/45 від 16 жовтня 1981 року про переведення працювала в різних структурних підрозділах Донецької залізниці. Наказом № 99-к від 29 грудня 2001 року була прийнята на роботу в зв`язку з переведенням з Управління донецької залізниці на постійну роботу до структурного підрозділу «Енергозбут» Державного підприємства «Донецька залізниця на посаду інженера першої категорії відділу енергонагляду (а.с. 15-29). 11 липня 2016 року згідно наказу директора Регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця № 1-ос від 08.07.2016 року Структурний підрозділ Енергозбут Державного підприємства Донецька залізниця реорганізовано у Виробничий підрозділ Енергозбут Структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (а.с 24). Наказом №2880/ДН-ОС від 14.07.2017 року в.о. начальника Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничний перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» позивача було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КзпП України. Відповідач надав позивачу наказ про звільнення і трудову книжку, але повний розрахунок по заробітній платі за березень-липень 2017 роки проведено не було та належні суми не виплачені. Згідно розрахунків заробітної плати за березень-липень 2017 року вбачається, що до виплати їй належить: - 4973,01 грн. за березень 2017 року; - 3151,05 грн. за квітень 2017 року, з яких сплачено 12.05.2017 року 400 грн.; - 3029,46 грн. за травень; - 5798,46 грн. за червень; - 20458,15 грн. за липень (а.с. 36-38). У відповідності до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Позивач звертався до відповідача із проханням про проведення перерахунку та виплати їй заробітної плати та компенсації у повному обсязі, проте до цього часу її законні вимоги відповідачем не задоволені, належні їй до сплати суми відповідачем не виплачені. Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України закріплено поняття «Заробітна плата», а саме: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Стаття 1 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Приписами ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, а саме: - Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Разом із тим статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсується присуджена за рішенням суду сума заробітної плати за роботу у вихідні дні, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення. Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до вимог ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Відповідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Згідно ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Мiнпрацi в своєму листі вiд 22 лютого 2008 року № 33/13/116-08 вказує на те, що якщo працівник з якиxось причин нe скористався cвоїм правом нa щорічну відпустку зa кілька пoпередніх років (y т. ч. i за 2, 3, 4 чи бiльше років), вiн має пpаво використати їx, а в pазі звільнення, нeзалежно від пiдстав, йому мaє бути виплачено компенсацію зa всі невикористані днi щорічних відпусток, визнaчених пунктом 1 чaстини першої cт. 4 3акону України «Пpо відпустки». 3аконодавством не пeредбачено терміну дaвності, після якoго працівник втpачає право нa щорічні відпустки, вoно не мiстить заборони нaдавати щорічні відпустки y разі їx невикористання. Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 25 грудня 2015 року № 1675/13/84-15 обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсації за невикористані відпустки провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. З урахуванням наведеного, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані позивачем дні щорічної відпустки, провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, які передували його звільненню. Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу звільнення або з дня видачі трудової книжки. Судом першої інстанції встановлено, що Акціонерне товариство Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця заборгувало позивачу 34 619 грн. 48 коп. - заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 16 березня по липень 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, одноразова грошова допомога в розмірі 3 середньомісячних плат, 4398 грн. 82 коп. інфляційні втрати і заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 липня 2017 року по день винесення рішення судом в сумі 202 252 грн. 77 коп. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відповідач визнав той факт, що позивача знаходилась з ним в трудових стосунках, не заперечував, що вона звільнилась 14 липня 2017 року, видав їй копію наказу про звільнення та трудову книжку, 24 липня 2017 року частково розрахувався з позивачем за березень 2017 року, однак до цього часу повного розрахунку не провів, не розрахувався з нею по заробітній платі за частину березня-липень 2017 року та не виплатив їй усіх сум, належних їй при звільнені. Доводи апеляційної скарги про те, що Акціонерним товариством Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця неможливе виконання обов`язків передбачених чинним законодавством України, через вплив форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) про, що зазначила Торгово-промислова палата України у своєму Науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки господарська діяльність (вантажні перевезення через лінію зіткнення) Регіональної філії Донецька залізниця припинена на підставі Указу Президента України №62/2017 від 15.03.2017 року, яким введено в дію рішення РНБО України від 15.03.2017 року Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України. У Висновку ТПП України від 16.01.2018 року №126/2/21-10/2 вказано, що 17 березня 2017 року о 11:00 год. було захоплено адміністративні будівлі відповідача у м. Донецьку, тобто через два дні після припинення вантажоперевезень. Отже, захоплення будівель було наслідком, а не причиною припинення вантажоперевезень, а тому вказана обставина не може бути визнана, як форс-мажорна та не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченою чинним законодавством України. Крім того, в день оприлюднення Указу Президента України №62/2017 від 16.03.2017 року, яким введено в дію рішення РНБО України від 15.03.2017 року Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України, він не прийняв жодних рішень щодо подальшої долі найманих працівників Виробничого підрозділу Енергозбут Структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця. Відсутність форс-мажору доводиться і тим, що в травні 2017 року відповідач перерахував на зарплатну картку позивача 400 грн. заробітної плати за квітень, тобто визнавав і подальшу наявність трудових стосунків і демонстрував можливість розраховуватись. Твердження апелянта, що суд першої інстанції не надав належної оцінки Науково-правничому висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, а також не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року по справам №6-364цс16 та 6-365цс16 та від 25 травня 2016 року по справі 6-948цс16, є безпідставними, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі. Посилання апелянта, що на теперішній час, відповідач підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт визначених трудовим договором, а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що по факту захоплення 17 березня 2017 року адміністративної будівлі структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця, яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, 168, було відкрито кримінальне провадження №12017050420000286 є безпідставними, оскільки не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Твердження апелянта, що Верховний Суд у своїй постанові від 28.03.2018 року по справі №408/2306/17-ц зазначив, що сам по собі факт звільнення позивача з підприємства не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КзпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах, не може бути прийнято до уваги, оскільки зроблені висновки у справі №408/2306/17-ц не мають правового відношення до розгляду даної справи. Доводи апелянта, що суд першої інстанції ухвали рішення не зважаючи на те, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період, оскільки ним не надано доказів на підтвердження даної вимоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції розглянуто справу з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України та дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі: Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича