Постанова КЦС ВС № 431/5197/19

Постанова Іменем України 30 червня 2021 року м. Київ справа № 431/5197/19 провадження № 61-17132св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: акціонерне товариство «Українська залізниця», регіональна філія «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Косоговою Людмилою Олексіївною, на постанову Луганського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Авалян Н. М., Стахової Н. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати. Позовна заява мотивована тим, що в період з 14 травня 1998 року по 17 липня 2017 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», працюючи начальником дільниці ремонтно-ревізійної дільниці I групи. На підставі наказу РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця»від 17 липня 2017 року № 142-06 його звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом першим статті 40 КЗпП України. З березня 2017 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату, внаслідок чого заборгованість по заробітній платі, яку він мав отримати за період з 01 березня по 17 липня 2017 року станом на 30 серпня 2019 становить 30 177,10 грн, а розмір передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації за період з 18 липня 2017 року по 30 серпня 2019 року становить 8 634,30 грн. Посилаючись на зазначені обставини, на не проведення розрахунку із позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України та на приписи статті 117 КЗпП України, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь нараховану та невиплачену заборгованість по заробітній платі у розмірі 30 177,10 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 118 089,09 грн за період з 18 липня 2017 року (наступний за звільненням день) по 30 серпня 2019 року (222,39 грн х 531 день), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 8 634,30 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 13 квітня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» та РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 30 177,10 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 118 089,09 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 8 634,30 грн.Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату, гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач ОСОБА_1 знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, тому його майнові вимоги щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Враховуючи, що відповідачем не надано доказів на підтвердження іншого розрахунку або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважав за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 118 089,09 грн та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату 8 634,30 грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Луганського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» задоволено, рішення Старобільського районного суду Луганської області від 13 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності існування у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі за березень-липень 2017 року, оскільки надані позивачем відомості (табуляграми) не є належними та допустимими доказами, що підтверджують наявність заборгованості по заробітній платі підприємства перед ОСОБА_1 у зазначеному в позовній заяві розмірі. З 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Косогова Л. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що період, за який позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з заробітної плати (з 01 березня по 17 липня 2017 року) цілком не охоплюється періодом дії форс-мажорних обставин щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» (з 12 квітня 2017 року), в якому працював позивач, тому відповідачі зобов`язані були здійснити виплату заробітної плати позивачу або провести розрахунок при звільненні за період з 01 березня по 12 квітня 2017 року. Таким чином наявна вина відповідачів щодо нездійснення розрахунку при звільненні, а тому вони мають нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Крім того, в розумінні норм чинного законодавства науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не є документом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин та носить виключно консультативно-інформаційний характер. На підставі викладеного, вважає за необхідне відступити від правового висновку у подібних правовідносинах щодо застосування норм КЗпП України (зокрема статей 115, 116, 117), які покладають на роботодавця обов`язок щодо своєчасної виплати заробітної плати працівникам та зумовлюють відповідальність за неналежне виконання такого обов`язку. Відзив до суду касаційної інстанції не поданий Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 431/5197/19 з Старобільського районного суду Луганської області. У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що з 14 травня 1998 року позивач перебував у трудових відносинах з РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». Наказом (розпорядженням) структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2017 року № 142-06 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника дільниці І групи виробничого підрозділу «Луганська дистанція електропостачання» ремонтно-виробнича дільниця ПАТ «Українська залізниця» у зв`язку з скороченням штатів за пунктом першим статті 40 КЗпП України. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганську. З 12 квітня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Луганської та Донецької областей, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», РФ «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що з березня 2017 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату. Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованість належних до виплати сум при звільненні становить: невиплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 30 177,10 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 118 089,09 грн за період з 18 липня 2017 року (наступний за звільненням день) по 30 серпня 2019 року (222,39 грн х 531 день), компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 8 634,30 грн.

Мотивувальна частина Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Аналогічна норма міститься статті 30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. На підтвердження заявлених вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати позивач подав роздруківки розрахунку заробітної плати за березень, квітень, травень 2017 року. Проте вказані роздруківки не підписані, не містять вказівок на посадову особу, яка їх складала, не завірені жодним чином. Із наведених документів не вбачається джерело їх походження та виконання. При цьому, у справі установлено, що з 20 березня 2017 року у працівників підприємства - відповідача немає доступу до адміністративної будівлі, виробничих об`єктів, документації підприємства, в тому числі, пов`язаної з нарахуванням заробітної плати. В матеріалах справи міститься довідка АТ «Укрзалізниця» від 02 жовтня 2019 року № 725/804 про доходи ОСОБА_1 , відповідно до якої позивачу у березні 2017 року була нарахована заробітна плата у розмірі 3086,67 грн (утримано 632,20 грн, до видачі - 2 454,47 грн). Згідно відомостей на виплату грошей № 546 за березень 2017 року - позивачу було виплачено 2454,47 грн, про що свідчить його підпис. За квітень-липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась, оскільки рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеним в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій. Вказані обставини свідчать про відсутність у підприємства затримки у виплаті заробітної плати ОСОБА_1 . Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення невиплаченої заробітної плати, апеляційний суд надав належну оцінку наданим позивачем розрахункам заробітної плати за спірний період та виходив з того, що вони не відповідають засадам належності і допустимості доказів, врахував, що відповідач з об`єктивних причин - форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) позбавлений можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем, а факт виконання певної роботи останнім впродовж спірного періоду будь-якими належними і допустимими доказами в розумінні частини шостої статті 95 ЦПК України не підтверджений. Таким чином апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог і з цих підстав відмовив у їх задоволенні. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів нарахування заробітної плати позивачу за спірний період, оскільки матеріали справи не містять інформації, на підтвердження вказаних вимог. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18) та від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18 (провадження № 61-6648св19). Підстав для відступу від вказаного правового висновку Верховний Суд не вбачає. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про нарахування і невиплати йому заробітної плати за період з березня по травень 2017 року. Апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Косоговою Людмилою Олексіївною, залишити без задоволення. Постанову Луганського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко