Постанова 4857 № 380/2604/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2604/20 пров. № А/857/5191/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В., за участю секретаря судових засідань Чопко Ю.Т., позивачів ОСОБА_1 , Гуріної Л.М. розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження (головуючий суддя: Гулкевич І.З., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до судді Львівського апеляційного суду Крайник Надії Петрівни про визнання протиправними дій, відшкодування моральної шкоди, встановив: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 02.04.2020 звернулися до суду з позовом, в якому просили: визнати протиправними дії судді Львівського апеляційного суду Крайник Н. ОСОБА_3 . незаконними та протиправними у справі № 461/3232/19; визнати протиправними дії судді Львівського апеляційного суду Крайник ОСОБА_4 незаконними та протиправними щодо внесення неправдивих даних до ЄДРСР по справі № 461/3232/19; стягнути моральну шкоду в розмірі 600000 грн; зобов`язати державне казначейство України нарахувати та виплатити моральну шкоду в розмірі 600000 грн. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до судді Львівського апеляційного суду Крайник Надій Петріївни про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди. Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодилися позивачі та оскаржили її в апеляційному порядку. Вважають, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому просять її скасувати і направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що процесуальний механізм забезпечення доказів це не лише спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказуванню і мають значення для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому, цей механізм передбачений ст. 115 КАС України. Однак, судом першої інстанції не було здійснено жодних дій по перевірці фактів викладених в позовній заяві та поданим документальним доказам. Гурин В. О., Гуріна Л. М., у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, пояснення надали аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просять апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати. Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що дії або бездіяльність суддів можуть оскаржуватись у встановленому законом порядку, а не шляхом їх оскарження до суду першої інстанції, оскільки це порушувало б конституційний принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом. Крім того, заяви та скарги, спрямовані на притягнення судді (суду) як відповідача, не підлягають розгляду в суді, оскільки в законі передбачено інший механізм усунення можливих помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Частиною 1 ст. 19 КАС України, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Крім цього, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є безумовною підставою вважати, що спір є публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору у розглядуваній справі є, як вважають позивачі, протиправні дії судді Львівського апеляційного суду Крайник ОСОБА_4 під час розгляду справи № 461/3232/19. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Згідно ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VII, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18. Як вбачається з ухвали Львівського апеляційного суду від 18.05.2020 у справі № 461/3132/19, яка долучена позивачем у суді апеляційної інстанції, провідним спеціалістом відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних справ Здибель І., у зв`язку з допущеною нею помилкою при реєстрації справи в апеляційному суді, на ім`я керівника апарату суду було подано службову записку, на підставі якої внесено виправлення в обліково-статистичну картку на цивільну справу № 461/3232/19 (провадження 22-ц/811/3927/19) за скаргою ОСОБА_5 на дії державного виконавця Галицького відділу Державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області та відновлено єдиний унікальний номер справи 461/3132/19, замість 461/3232/19. Враховуючи наведене, Львівським апеляційним судом внесено виправлення: в ухвалу судді Львівського апеляційного суду Крайник Н.П. від 06 грудня 2019 року про залишення апеляційної скарги Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 жовтня 2019 року без руху; ухвалу судді Львівського апеляційного суду Крайник Н.П. від 02 січня 2020 року про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 жовтня 2019 року; ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 січня 2020 року про призначення справи до розгляду в апеляційному суді за апеляційною скаргою Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 09 жовтня 2019 року в частині номера справи та зазначено, що вірним вважати номер справи - № 461/3132/19, замість первинно вказаного у зазначених ухвалах № 461/3232/19. Тобто, постановивши ухвалу про виправлення описки, Львівський апеляційний суд виправив допущену помилку у межах відповідної судової справи. Отже, на думку суду апеляційної інстанції правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки оскарження вчинення процесуальних дій суддею у справі № 461/3132/19 (з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 18.05.2020), яка перебуває на розгляді в Львівському апеляційному суді і ухвалених у ній судових рішень не може відбуватися шляхом ініціювання судового процесу проти судді. Крім цього, суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання апелянтів, що судом першої інстанції не було здійснено жодних дій по перевірці поданих до позовної заяви документальних доказів, оскільки у відповідності до норм КАС України, суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі, позбавлений можливості досліджувати докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначені вище вимоги позивачів не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції. Крім цього, згідно ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. Однак, оскільки за результатами розгляду справи встановлено, що вимоги позивачів не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції, а тому відсутні підстави для роз`яснення до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/2604/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням строку передбаченого п. 3 Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. Я. Качмар В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 18.06.2020.