Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/16310/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16310/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Єгорової Н.М. Лічевецького І.О. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В : ФОП ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 10 січня 2019 року за №Ф-15343-17 про сплату недоїмки в сумі 15 819,54 грн. На обґрунтування вказаних позовних вимог зазначив, що починаючи з 2015 року ОСОБА_1 не здійснює будь-якої господарської діяльності, з 2016 року перебував під вартою, а потом під цілодобовим домашнім арештом, тому немає підстав для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року в задоволенні даного позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» містить вичерпний перелік підстав звільнення від сплати єдиного соціального внеску, тоді як перебування під вартою або домашнім арештом не охоплюються вищевказаним переліком. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що жорстко формалістичний підхід до застосування норм права, який було обрано судом, не сприяє встановленню законності та справедливості. Позивач неодноразово наголошував, що не просить суд застосування до нього запобіжних заходів розглядати як підставу для звільнення від сплати єдиного соціального внеску, натомість перебування під вартою та домашнім арештом свідчать про існування таких життєвих обставин, які фактично позбавили його будь-якої можливості виконати обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску, не залежали від волі останнього, та по суті є форс-мажорними обставинами. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва Серія В03 №775479, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 17 березня 2010 року, про що зроблено запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР номер 2 074 000 0000 017413. Як зазначив позивач в позові, з 06 вересня 2016 року по 28 листопада 2017 року він перебував під вартою, а з 28 листопада 2017 року по 31 грудня 2018 року перебував під цілодобовим домашнім арештом, а тому не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, подавати звіти та оплачувати податки. Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 січня 2019 року №Ф-15343-17, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 15819,54 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 ч.1 статті 4 Закону №2464-VI із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24 грудня 2015 року, що набрали чинності з 01 січня 2016 року, встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, з 01 січня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску. При цьому, ч.4 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. За нормами абз.7 ч.1 статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску осіб, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Законом України від 06 грудня 2016 року №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Відповідно до абз.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, відповідно до зазначених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що перебуваючи на загальній системі оподаткування та не здійснюючи підприємницьку діяльність (не отримуючи прибуток/дохід), ФОП не звільняється від обов`язку сплати єдиного внеску, мінімальний розмір якого не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Так, згідно п.3 ч.1 статті 7 та ч.5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що з 01 січня 2016 року єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, становить 22 відсотки. Єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок . Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ч.8 статті 9 Закону). Згідно ч.12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Отже, незважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році, кварталі або окремому місяці, останній як ФОП зобов`язаний сплачувати ЄСВ, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність. Відповідно до ч.2,3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Згідно ч.4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок стягнення заборгованості з платників. Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Відповідно до п.6 ч.1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16). Відповідно до абз.11 п.3 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до облікових даних інформаційної системи ГУ ДФС у м. Києві має заборгованість за період 2017 рік, 2018 рік, 1-2 квартали 2019 року у сумі 15 819,54 грн. Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Згідно п. 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску за вказаний період, суд дійшов висновку, що спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах компетенції. Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати, що спірна вимога є протиправною, відповідно, відсутні підстави для її скасування. Суд також звертає увагу позивача, що відповідно до вимог п.13 розділу VІІ Інструкції № 449, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Щодо посилання позивача не те, що з 2015 року він не здійснював жодної підприємницької діяльності, то слід зазначити таке. Як вбачається зі свідоцтва Серія В03 №775479, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 17 березня 2010 року Шевченківською районною в м. Києві державної адміністрацією. Відповідно до ч.4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1)заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Згідно ч.8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесений до зазначеного реєстру лише 04 грудня 2019 року. Таким чином, в період, за який позивачу було нараховано єдиний внесок (2017 рік -І-ІІ квартал 2019 року), позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок. Посилання апелянта на те, що недодержання приписів нормативно-правових актів з боку відповідача призвело до нарахування позивачу єдиного соціального внеску та утворення недоїмки, оскільки саме керівник контролюючого органу приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, не заслуговує на увагу через те, що, як вказано вище, лише внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позбавляє особу такого статусу. Податковий орган до вказаного процесу відношення не має. Щодо посилання позивача на те, що він не здійснював підприємницьку діяльність та не міг сплачувати відповідні внески, оскільки перебував під вартою та під домашнім арештом, то слід зазначити, що за твердженням самого позивача, він припинив займатися підприємницькою діяльністю ще в 2015 році, в той час, як під вартою він перебував з 06 вересня 2016 року по 28 листопада 2017 року, а з 28 листопада 2017 року по 31 грудня 2018 року у відношенні нього застосовано домашній арешт. Між тим, за період з 2015 року по вересень 2016 року позивач жодним чином не був обмежений в правах та мав можливість припинити статус фізичної особи-підприємця шляхом внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якою він не скористався. Слід зазначити, що статус фізичної особи-підприємця передбачає певні зобов`язання, відповідальність за невиконання яких, а також відповідні санкції несе особа, що такий статус здобула. Тобто, лише фактичного припинення ведення підприємницької діяльності недостатньо для звільнення особи від обов`язків, зокрема, щодо сплати соціального внеску, таке припинення повинно бути оформлене юридично. Не бажання підприємця вчиняти певні дії, передбачені законодавством, жодним чином не може сприяти уникненню відповідальності. З огляду на наведені правові норми, фактичні обставини справи та враховуючи наявність недоїмки, слід погодитись з твердженням суду та податкового органу про відсутність підстав для задоволення позову. Відтак, відповідачем правомірно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 січня 2019 року №Ф-15343-17 з урахуванням всіх обставин справи, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 16 червня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Н.М. Єгорова І.О. Лічевецький