Постанова 4855 № 640/27378/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27378/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 17.05.2019 №Ф-65893- 17-У. На обґрунтування вказаних позовних вимог зазначив, що з 22.08.2008 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. При цьому, фактично здійснювати підприємницьку діяльність та відповідно подавати звітність через відсутність доходу останній не розпочав взагалі. Обставина не здійснення підприємницької діяльності підтверджується відсутністю укладених договорів у межах виду діяльності, зазначеного в ЄДРПОУ; відсутністю відкритих банківських рахунків фізичної особи-підприємця; відсутністю поданої податкової звітності за період починаючи з 2008 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року в задоволенні даного позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом правомірно та у межах повноважень нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, оскільки у матеріалах справи наявні докази того, що позивач є фізичною особою-підприємцем, та докази наявності заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов. На думку апелянта, оскаржуване рішення не відповідає вимогам, зазначеним у ст.242 КАС України, оскільки воно не є законним та обґрунтованим, а при його винесенні судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, що, у свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи, судом першої інстанції було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Позивач стверджує, що він не був платником єдиного внеску у розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-\/І, що свідчить про відсутність у нього обов`язку сплати ЄСВ та протиправність нарахованої суми недоїмки, що помилково не було враховано судом першої інстанції. Крім того, зазначає, що фактично ним не було розпочато здійснення підприємницької діяльності, не було подано звітності більше одного року, а отже контролюючий орган ще у 2013 році зобов`язаний був звернутись до суду з метою скасування державної реєстрації як фізичної особи-підприємця позивача відповідно до положень пп.20.1.37, пункту 20.1 статті 20 та п.67.2 статті 67 ПК України. Таким чином, на думку апелянта, у даному випадку протиправна бездіяльність контролюючого органу щодо скасування реєстрації фізичної особи-підприємця відіграла визначальну роль у винесенні оскаржуваної вимоги та нарахуванні недоїмки з ЄСВ. Отже, зазначена вимога підлягає скасуванню, а сума недоїмки з ЄСВ - ануляції, що помилково не було враховано судом попередньої інстанції при винесенні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. До суду від ГУ ДПС в м.Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року - без змін. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 26.08.2008 ОСОБА_1 було взято на податковий облік в ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДПС у м. Києві як фізичну особу-підприємця. 17.09.2019 ГУ ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-65893-17-У з єдиного соціального внеску на суму 21 030, 90 грн. 14.09.2020 до ГУ ДПС у м. Києві від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява щодо «державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням», дата запису 11.09.2020, номер запису 2000660060001019042. 30.09.2020 ОСОБА_1 оскаржив податкову вимогу в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС від 23.10.2020 №30853/6/99-00-06-03-01-06 у задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктом 2 ч.1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 ч.1 статті 4 Закону №2464-VI із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24 грудня 2015 року, що набрали чинності з 01 січня 2016 року, встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, з 26 серпня 2008 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного внеску. При цьому, ч.4 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. За нормами абз.7 ч.1 статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску осіб, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Законом України від 06 грудня 2016 року №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Відповідно до абз.2 ч.1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, відповідно до зазначених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та не здійснюючи підприємницьку діяльність (не отримуючи прибуток/дохід), ФОП не звільняється від обов`язку сплати єдиного внеску, мінімальний розмір якого не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Так, згідно п.3 ч.1 статті 7 та ч.5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що з 01 січня 2016 року єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, становить 22 відсотки. Єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч.3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок . Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (ч.8 статті 9 Закону). Згідно ч.12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Отже, незважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році, кварталі або окремому місяці, останній як ФОП зобов`язаний сплачувати ЄСВ, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність. Відповідно до ч.2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Згідно ч.4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок стягнення заборгованості з платників. Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Відповідно до п.6 ч.1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Відповідно до абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16). Відповідно до абз.11 п.3 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Згідно з витягу з інтегрованої картки платника податків, позивачу нараховано єдиний внесок за 2017 рік; за 2018 рік; та за І квартал 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як фізичній особі - підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування, на загальну суму 21 030, 90 грн. Як встановлено судом та вказано безпосередньо у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Згідно п. 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. За наведених обставин, враховуючи несплату позивачем єдиного внеску за вказаний період, суд дійшов висновку, що спірна вимога прийнята контролюючим органом у межах компетенції. Відтак, в контексті наведених вище норм, відсутні правові підстави вважати, що спірна вимога є протиправною, відповідно, відсутні підстави для її скасування. Щодо посилання позивача на те, що ним з 2018 року не було розпочато здійснення підприємницької діяльності, слід зазначати таке. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 23.08.2008 до 13.09.2020 мав статус фізичної особи-підприємця та платника єдиного соціального внеску. Лише 14.09.2020 до ГУ ДПС у м. Києві від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява щодо «державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою- підприємцем за її рішенням», дата запису 11.09.2020, номер запису 2000660060001019042. Відповідно до ч.4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1)заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Згідно ч.8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесений до зазначеного реєстру лише 14.09.2020. Таким чином, в період, за який позивачу було нараховано єдиний внесок (2017 -2018 рік та І квартал 2019 року), позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок. Посилання апелянта на те, що недодержання приписів нормативно-правових актів з боку відповідача призвело до нарахування позивачу єдиного соціального внеску та утворення недоїмки, оскільки саме керівник контролюючого органу приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, не заслуговує на увагу через те, що, як вказано вище, лише внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позбавляє особу такого статусу. Податковий орган до вказаного процесу відношення не має. Колегія суддів звертає увагу позивача, що у спірний період він мав можливість припинити статус фізичної особи-підприємця шляхом внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якою він не скористався. Слід зазначити, що статус фізичної особи-підприємця передбачає певні зобов`язання, відповідальність за невиконання яких, а також відповідні санкції несе особа, що такий статус здобула. Тобто, лише фактичного припинення ведення підприємницької діяльності недостатньо для звільнення особи від обов`язків, зокрема, щодо сплати соціального внеску, таке припинення повинно бути оформлене юридично. Не бажання підприємця вчиняти певні дії, передбачені законодавством, жодним чином не може сприяти уникненню відповідальності. З огляду на наведені правові норми, фактичні обставини справи та враховуючи наявність недоїмки, слід погодитись з твердженням суду та податкового органу про відсутність підстав для задоволення позову. Відтак, відповідачем правомірно винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 №Ф-65893- 17-У з урахуванням всіх обставин справи, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 12 липня 2023 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків