Постанова 4851 № 480/4513/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 р.Справа № 480/4513/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 25.02.20 року по справі № 480/4513/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Сумській області), в якій просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-546-51; від 04.06.2019 № Ф-546-51; від 03.10.2019 № Ф-546-51; від 10.09.2019 № Ф-546-51. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на норми Закону № 2464-УІ, однак позивач не розуміє, який саме закон суд має на увазі, коли він прийнятий та в якій країні. Також, позивач зауважує, що нею у позовній заяві було зазначено, що після отримання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-546-51 вона зверталася в січні місяці 2019 року до Тростянецької районної державної адміністрації Сумської області з заявою про надання інформації щодо державної реєстрації та скасування державної реєстрації її, як суб`єкта підриємницької діяльності, на яку отримала відповідь від 05.03.2019 № 02-24/895 з копіями реєстраційної картки, свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підриємницької діяльності та листа ДПІ у Тростянецькому районі Сумської області від 23.12.2002 № 3022. У вказаній відповіді зазначено, що ОСОБА_1 була зареєстрована суб`єктом підриємницької діяльності, про що в журналі реєстраційних справ зроблено запис за № 659 від 27 лютого 2002 та видане свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності № 77 від 27.02.2002. З 12 листопада 2002 року була знята з обліку в Державній податковій інспекції Тростянецького району Сумської області. Документи про скасування державної реєстрації позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, в реєстраційній справі відсутні. Підприємницькою діяльності з 12 листопада 2002 року не займалась. Про реєстраційну дію про включення відомостей про фізичну особу - підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним Міняйло С. М. стало відомо 18.09.2019 з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 24785903, сформованого 18.09.2019 за її запитом. Що стало підставою для проведення вищезазначеної реєстраційної дії від 24.09.2013 № 26241750000002067 позивачу невідомо. Витяг не містить ані номеру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця 25.02.2002 року, ані дати та номеру свідоцтва про державну реєстрацію, яке потрібно вважати недійсним. На думку позивача, суд не дав оцінку вказаним доказам та не взяв їх до уваги при винесенні рішення. Окрім того, судом під час розгляду справи не встановлено, яким саме видом підприємницької діяльності позивач займалася та на якій системі оподаткування перебувала. Жодних доказів про це не існує. При цьому, відповідач з моменту припинення позивачем підприємницької діяльності жодних перевірок неіснуючої діяльності не ініціював. Також, суд першої інстанції не зазначив, якими нормами законодавства передбачено, що в разі зменшення суми боргу по єдиному внеску в межах виконавчого провадження, податковий орган виносить нові вимоги, сформовані у зв`язку зі зменшенням сум стягнення. Формування таких вимог про сплату боргу (недоїмки), які є виконавчим документом, на думку позивача, є обмеженням його майнових прав. Окрім того, ОСОБА_1 зауважує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на відзив відповідача, проте відзив на її адресу відповідачем не направлявся. В рішенні не було зазначено дату відзиву, суд не перевірив докази направлення відзиву іншій стороні у строки, визначені ухвалою про відкриття провадження та призначення справи до судового розгляду. Також, позивач вважає, що підлягала задоволенню її заява про відвід судді Шаповала М. М. З огляду на викладене, просить визнати заявлений відвід судді Шаповалу М. М. обґрунтованим, скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 12.05.2020 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від позивача про розгляд справи за її відсутності. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає її доводи безпідставними, а рішення суду першої інстанції - повністю законним та обґрунтованим, з підстав, наведених у судовому рішенні. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 - без змін. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 25.02.2002, 19.09.2019 підприємницька діяльність позивача була припинена, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 47-49). В ІС "Податковий блок" в ІКП ОСОБА_1 за платежем: "Єдиний внесок" 09.02.2018 проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік, як підприємцю на загальній системі оподаткування. В 2018 році також відбулись нарахування ЄСВ за І-ІІІ квартали 2018 року, та жовтень 2018 року. У зв`язку з наявністю у ФОП ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 недоїмки зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 15819,54 грн., була сформована та надіслана вимога від 06.11.2018 року № Ф-546-51. Позивачу нараховано 8448,00 грн. - за 2017 рік; 2457,18 грн. - за І квартал 2018 року; 2457,18 грн. - за II квартал 2018 року та 2457,18 грн. - за III квартал 2018 року. В подальшому відповідачем прийняті вимоги: від 04.06.2019 № Ф-546-51, до якої війшли суми нарахувань за 2017 рік, І-ІІІ квартал 2018 року, та частина суми, нарахованої за жовтень 2018 року (819,06 грн.), а саме - 274,70 грн. та від 03.10.2019 № Ф-546-51 - на суму 14968,98 грн., від 10.09.2019 № Ф-546-51 - на суму 15253,34 грн., які були сформовані та надіслані платнику з сумами боргу по єдиному внеску, зменшені на суми стягнень, в межах виконавчого провадження (а. с. 14, 15, 17). Загальна сума боргу ОСОБА_1 по єдиному внеску складає 14968,98 грн. (а.с. 68). Не погодившись із вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки), ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування єдиного внеску за період з 2017 по жовтень 2018 року (до моменту призначення пенсії) є обґрунтованим, здійсненим відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого. Стаття 67 Конституції України встановлює, що платник податків зобов`язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України від 15.05.2003 року №755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зі змінами та доповненнями. Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у разі припинення підприємницької діяльності фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Відповідно до пункту 4 статті 13 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Порядок зняття з обліку у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та фізичних осіб - підприємців визначений розділом XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588 зі змінами та доповненнями, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 29.12.2011 року №1562/20300 (далі - Порядок №1588). Відповідно до п.п.1 п. 11.18 розділу XI Порядку № 1588 підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки. Згідно з п.п.6 п.11.18 розділу XI Порядку №1588 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності. Контролюючий орган може призначити та провести документальну перевірку такої фізичної особи - платника податків за наявності підстав та з урахуванням строків давності, передбачених Податковим кодексом України. Зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців здійснюється згідно з розділом IV Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 року №1553/26330 (далі - Порядок №1162). Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку № 1162 процедури зняття з платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру. Після отримання від державного реєстратора відповідних відомостей керівник контролюючого органу приймає рішення про проведення чи не проведення позапланової документальної перевірки щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску. Платник єдиного внеску (фізична особа підприємець) знімається з обліку після проведення перевірки (у разі її проведення), здійснення остаточного розрахунку зі сплати податків та зборів, та закриття інтегрованих карток. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VІ, згідно з приписами якої платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що визначені законодавством. Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку) отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахувань, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Частиною 7 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством. У ч. 1 та ч. 3 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зазначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників. Так, відповідно до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції № 449). Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції № 449). Таким чином, обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача про непроведення відповідачем перевірок. Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 11.09.2019 у справі №826/11623/16. Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи - підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Отже, фізична особа-підприємець, яка набула статус пенсіонера за віком або особи з інвалідністю й отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, або досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, звільняється від сплати за себе єдиного внеску із наступного місяця після набуття такого статусу. Пропорційний розрахунок бази нарахування єдиного внеску для такої категорії платників Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не передбачено. Матеріалами справи підтверджено, що з 14.10.2018 ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, а тому з 01.11.2018 позивачка була звільнена від сплати єдиного внеску. Останній місяць, за який відбулися нарахування в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 у сумі 819,06 грн. - жовтень 2018 року. Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн. Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Тобто, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально: до 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що фізичні особи-підприємці можуть на власний розсуд обирати систему оподаткування: загальну або спрощену. Якщо суб`єкт підприємницької діяльності не подає заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, то він відповідно до ст. 177 розділу IV Податкового кодексу України береться на облік, як такий, що провадить діяльність на загальній системі оподаткування. ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування та жодного разу не подавала заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, що підтверджується даними з реєстру платників єдиного податку. Відповідно до положень п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно з п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. Матеріалами справи підтверджено, що В ІС "Податковий блок в ІКП ОСОБА_1 по платежу: «Єдиний внесок» (код бюджетної класифікації 71040000) 09.02.2018 проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік, як підприємцю на загальній системі оподаткування, але сплата відсутня. В 2018 році також відбулись нарахування ЄСВ за 1-3 квартали 2018 року та жовтень місяць 2018 року. Саме у зв`язку з наявністю у ФОП ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2018 року недоїмки зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 15819,54 грн., було сформовано та надіслано вимогу № Ф-546-51 від 06.11.2018. До вимоги увійшли: - розрахункова сума єдиного внеску за 2017 рік - у розмірі 8448,00 грн.; - єдиний внесок за І квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн.; - єдиний внесок за II квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн; - єдиний внесок за III квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн. Згідно з ч. 3 розд. VI Інструкції № 449, контролюючий орган має право надсилати (вручати) вимогу у разі зростання або часткового зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску. У зв`язку з цим, в подальшому, контролюючим органом була сформована та надіслана вимога № Ф-546-51 від 04.06.2019, до якої увійшли суми нарахувань за 2017 рік, 1-ІII квартал 2018 року, сума, нарахована за жовтень 2018 року (819,06 грн.), а також враховані суми стягнення боргу в межах виконавчого провадження у розмірі 544,36 грн. (8448,00 + 2457,18 + 2457,18 + 2457,18 + 819,06 - 272,18 - 272,18 = 16094,24). Вимога № Ф-546-51 від 10.09.2019 сформована та надіслана платнику з сумами боргу по єдиному внеску, зменшеною на суми стягнень, в межах виконавчого провадження, а саме, на суму 840,90 грн. (16094,24 - 272,18 - 284,36 - 284,36 = 15253,34). Вимога № Ф-546-51 від 03.10.2019 аналогічно попередній вимозі сформована та надіслана платнику з сумами боргу по єдиному внеску, зменшеною на суму стягнень, в межах виконавчого провадження, а саме на суму 284,36 грн. (15253,34 - 284,36 = 14968,98). Фіскальний орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до Інструкції №

449. При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера У (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - у фіскальному органі. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою) фізичній особі, якщо, зокрема, її вручено особисто такій фізичній особі. Таким чином, відповідачем сформовано спірні вимоги у встановленому порядку та дотриманні положення щодо порядку вручення оспорюваних вимог позивачеві, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано самим позивачем. Нарахована недоїмка підтверджується відповідним розрахунком єдиного соціального внеску та інтегрованою карткою платника. Також, колегія суддів зауважує, що на момент нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного соціального внеску та винесення вищезазначених податкових вимог, позивач мала статус фізичної особи-підприємця. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що з 12 листопада 2002 року вона не займається підприємницькою діяльністю, не є належними доказами, які спростовують правомірність нарахування єдиного внеску та не звільняють позивача від обов`язку щодо сплати податків. При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахувань, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Стосовно запису в Єдиному державному реєстрі № 26241750000002067 від 24.09.2003 щодо недійсності свідоцтва про державну реєстрацію, на який посилається позивач в апеляційній скарзі, колегія суддів зауважує на таке. Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України від 15.05.2003 року №755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 755). Згідно з п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 липня 2010 року № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон № 2390), процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно з п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390, усі фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390). Таким чином, строки включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, визначені п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість, відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулися із відповідною заявою, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про даних суб`єктів до Єдиного державного реєстру, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 виконала свої обов`язки, покладені на неї чинним законодавством, та подала реєстраційну картку для включення про неї відомостей до Єдиного державного реєстру, а тому позивачка була включена до відомостей державним реєстратором на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, з відміткою про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не виконав свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, відповідачем правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислено суми єдиного внеску, не сплачені позивачем за 2017 рік, три квартали 2018 року та жовтень 2018 року в загальному розмірі 16638,60 грн. та прийняті відповідні вимоги про сплату боргу. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції посилається на відзив відповідача, проте відзив на її адресу відповідачем не направлявся, а в рішенні не було зазначено дату відзиву і суд не перевірив докази направлення відзиву іншій стороні, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. Так, на вимогу ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів була надіслана позивачу на адресу, зазначену в позовній заяві, одночасно з наданням відзиву до суду, а саме 11.12.2019. Документ, що підтверджує надіслання відзиву позивачу, доданий до відзиву при наданні його до суду та міститься в матеріалах справи (а.с. 68 а). Посилання в апеляційній скарзі на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на норми Закону № 2464-УІ, однак позивач не розуміє, який саме закон суд має на увазі, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки, дійсно, суд посилається на норми Закону № 2464-УІ, вказавши на початку мотивувальної частині свого рішення повну назву цього нормативно-правового акту при зазначенні, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» (Закон № 2464-УІ). Щодо незаконності ухвали суду від 21.12.2019, якою відмовлено позивачу у задоволенні заяви про відвід судді по вказаній справі. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що її заява про відвід ОСОБА_2 21.12.2019 р. була розглянута суддею Воловик С. В. в письмовому провадженні, при розгляді якої позивач не мала можливості дати особисті пояснення, не приймаються до уваги з огляду на положення ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, з матеріалів справи вбачається, що 20.12.2019 позивачем до суду першої інстанції подано заяву про відвід головуючому у цій справі судді Шаповалу М. М. Згідно з ч. 3 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 40 КАС України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. У даній справі головуючий суддя Шаповал М. М., на підставі ч. 4 ст. 40 КАС України, у зв`язку з необґрунтованістю заявленого відводу, ухвалою від 20.12.2019 зупинив провадження у справі до вирішення питання про відвід. Клопотання про відвід судді Шаповала М. М. було розподілено автоматизованою системою документообігу суду судді Воловику С. В. За приписами п. 8 ст. 40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід. З ухвали від 21.12.2019 р. слідує, що суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про відвід судді Шаповала М. М. по справі №480/4513/19 у письмовому провадженні. За наслідками розгляду клопотання про відвід суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку, будь-яких доказів, які б підтверджували наявність обставин, що викликають сумнів у неупередженості та безсторонності судді Шаповала М. М. при розгляді цієї справи, з доводів заяви про відвід не вбачається. За своєю суттю, заявлений позивачем відвід, фактично мотивований незгодою з процесуальним рішенням судді, що не може бути підставою для відводу судді на виконання ч. 4 ст. 36 КАС України. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Шаповала М. М. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. З огляду на вищевикладене, вимоги до суду апеляційної інстанції про визнання заявленого позивачем відводу судді Шаповала М. М. обґрунтованим, задоволенню не підлягають. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В даному випадку, всі вищезазначені доводи апеляційної скарги позивача не спростовують факт наявності у позивача боргу (недоїмки) та правомірність формування податкових вимог, а отже, і правильність вирішення справи по суті. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржників у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач під час винесення спірних рішень діяв на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тоді як позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність його вимог, що оскаржуються. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року по справі № 480/4513/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді І.С. Чалий В.В. Зеленський Повний текст постанови складено 18.05.2020 року