Постанова 4855 № 640/5014/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5014/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є., секретаря Ткаченка В.ВО., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся у суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2019 року. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана вимога не відповідає приписам діючого законодавства України у зв`язку з тим, що прийнята із порушенням процедури. Також зазначає, що в останні роки не здійснював підприємницьку діяльність. До того ж, з 2011 по 2015 роки працював як найманий працівник, а тому єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана вимога винесена відповідачем поза межами визначеного законодавством строку, що свідчить про порушення процедури її прийняття. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що положеннями нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, не визначено наслідків пропуску строку направлення вимоги. Відтак, порушення такого строку саме по собі не є підставою для визнання вимоги протиправною та її скасування, а також не може бути підставою для звільнення платника податків від обов`язку сплатити борг по єдиному внеску. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що 13 листопада 2019 року ГУ ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2490-17, відповідно до якої станом на 31 жовтня 2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26539,26 грн. Не погоджуючись із законністю вказаної вимоги, позивач звернувся з позовом до суду. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фізичні особи - підприємці з 2017 року зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від факта отримання дохода за результатами здійснення підприємницької діяльності. Статуса підприємця особа позбавляється з момента внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців і громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. А тому, оскільки належними і допустимими доказами підтверджується факт припинення підприємницької діяльності позивачем лише у грудні 2019 року, то нарахування суми єдиного внеску за 2017, 2018 рік та 3 квартала 2019 року контролюючим органом здійснено правомірно. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №2464-VI). Як зазначено у пункті 2 частини 1 статті 1 згаданого Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положеннями статті 2 Закону України №2464-VI закріплено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до положень пункта 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці. Пунктом 2 частини 1 статті 7 цього закону, у редакції, яка була чинна станом на 01 січня 2014 року, передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Цим же пунктом у редакції, яка була чинна з 01 січня 2017 року передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Отже, у 2013 році сума єдиного внеску розраховувалась виходячи з суми доходу, отриманого платником. Разом з тим, з 01 січня 2017 року законодавець закріпив обов`язок платника сплачувати єдиний внесок у розмірі, що не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Отже, фізична особа - підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Слід зазначити, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункта 1 частини 2 статті 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI). Згідно частини 3 статті 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Виходячи із положень абзаців 3 та 5 частини 8 названої правової норми платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статтіф 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що платники єдиного внеску у розумінні норм Закону України №2464-VI зобов`язані подавати звітність із визначенням суми виплат (доходу), на які (який) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, нараховувати та своєчасно сплачувати єдиний внесок. Частиною 4 статті 25 Закону України №2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України №2464-VI, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449). Відповідно до пункта 1 розділа VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Абзацом 3 пункта 2 розділа VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Згідно з пунктом 3 цього розділа органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки (у редакції вказаної норми на час виникнення спірних правовідносин). Згідно з абзацами 7, 8, 9 зазначеного пункта у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункта 1 розділа II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункта 1 розділа II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Згідно з абзацом 1 пункта 4 розділа VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Як убачається з матеріалів справи, позивачу виставлена автоматично сформована вимога від 13 листопада 2019 року щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн. станом на 31 жовтня 2019 року. Підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені у картці особового рахунку. Доводи скаржника щодо порушення строку направлення спірної вимоги не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов`язку зі сплати суми недоїмки. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17 та від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.М. Кузьмишина О.Є. Пилипенко