Постанова Київський апеляційний суд № 761/6549/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Апеляційне провадження № 22-ц/824/844/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року м. Київ Справа № 761/6549/15-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Немировської О.В., Чобіток А.О., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової Ірини Олександрівни та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Волошина В.О., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними: кредитних договорів та додаткових угод до нього, договорів поруки та договору про внесення змін та доповнень, договору іпотеки та договору про внесення змін до нього, встановив: У березні 2015 року позивач ПАТ «КБ «Надра» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором № 47/РП/39/2008-840 від 05 вересня 2006 року на загальну суму 100 340,84 доларів США та 125 762 грн. 94 коп. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05 вересня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав грошові кошти (кредит) у розмірі 76500 доларів США зі сплатою відсотків у сумі 9,5% річних. Станом на день подання позовної заяви ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, порушив строки повернення кредиту, а також сплати відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 100 340,84 доларів США, що складає суму кредиту та відсотків, та 125 762 грн. 94 коп., що складає нарахування пені та штрафу за несвоєчасне виконання умов кредитного договору. В якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 по кредитному договору 05 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки та 30 квітня 2013 року укладено з відповідачем ОСОБА_4 договір поруки, за якими останні беруть на себе зобов`язання перед позивачем відповідати в повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору, як солідарні боржники. Також на забезпечення виконання умов кредитного договору 05 вересня 2006 року було укладено договір іпотеки, за яким відповідач ОСОБА_1 , як іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, передав в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,9 кв.м. Також 10 листопада 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 та 30 квітня 2013 року - додатковий договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, за яким строк дії кредитного договору продовжено до 2040 року. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього, договорів поруки та договору про внесення змін та доповнень, договору іпотеки та договору про внесення змін до нього, треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що в умовах оспорюваного кредитного договору банком не було визначено порядок надання кредиту, а лише порядок його погашення та внесення змін до його змісту. Вважає, що в змісті кредитного договору та інших додаткових угод відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача, тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту); відсутня інформація про можливі настання валютних ризиків для позичальника; річна відсоткова ставка за кредитом не визначена належним чином; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно домовленості про розрахунки індексації. Також вважає, що ефективна ставка відсотка (реальна процентна ставка) та сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) в договорах кредиту не визначені, реальна процента ставка є завищеною. Тому наведені розбіжності є такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний кредитний договір та додаткові угоди де нього. А отже, банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року первісний позов ПАТ «КБ «Надра» та зустрічний позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказувала, що судом в неповному обсязі досліджені докази та не надано правової оцінки поданим відповідачем доказам. Так, суд, відмовляючи у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості з відповідачів, дослідив та врахував висновок експертно-економічного дослідження № 62/9/2016 від 22.09.2016 року, проведений Експертно-Дослідною службою України, який позивачем не було спростовано. Даний висновок у повному обсязі виключає можливість встановити розмір заборгованості, якщо така взагалі мається, але судом залишено поза увагою висновки експертного дослідження, що підтверджують нечесну підприємницьку діяльність позивача шляхом введення в оману відповідача та дають обґрунтовані підстави для визнання даного кредитного договору недійсним. В судовому засіданні представник ПАТ «Надра Банк» не зміг пояснити, з чого саме складається розмір щомісячного платежу, графік погашення кредиту до договору від 05.09.2006 року відсутній, спростувати висновки експертного дослідження представник позивача за первісним позовом не зміг. З даного висновку вбачається, що умови кредитного договору грубо порушують права позичальника, банк відверто вводить його в оману щодо строку дії кредитного договору та розміру щомісячного платежу. Не погоджуючись з рішенням, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - Стрюкова І.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати в частині вирішення основного позову та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказувала, що розрахунок заборгованості, наданий суду першої інстанції, як доказ факту заборгованості за відповідачами, зроблений у відповідності до умов кредитного поговору та з урахуванням наступних змін, внесених додатковими угодами до нього. Сума погашення кредиту та розмір заборгованості вираховується в автоматизованому режимі за допомогою відповідної програми, яка використовується ПАТ «КБ «Надра» для моніторингу надходження коштів від клієнтів на погашення заборгованості за кредитними договорами, а також розмір заборгованості у разі ненадходження на відповідні рахунки банку коштів на повернення кредиту. Автоматизована програма вираховує суму заборгованості з урахуванням всіх даних, що містяться в кредитному договорі та додатковій угоді, обчислення здійснюються автоматично, у разі внесення змін до кредитного договору, вони вносяться у програму та розрахунок обліковується з урахуванням змін та доповнень. Крім того, у разі надходження коштів від позичальника на відповідний рахунок, розрахунок корегується автоматично, суми на погашення кредиту розподіляються та включаються при подальшому розрахунку заборгованості (у разі її наявності). Крім того, між банком та позичальником, його поручителями неодноразово вносилися зміни до кредитного договору додатковими угодами з метою реструктуризації заборгованості. Відповідач за весь період дії кредитного договору мав можливість з`ясувати наявність факту зарахування коштів на погашення кредиту, існування перешкод чи затримок у їх зарахуванні. Однак, жоден з відповідачів не цікавився інформацією по розрахункам заборгованості за кредитом протягом всього періоду до моменту звернення позивача до суду з вимогами про стягнення заборгованості. Зазначала, що оскаржуване рішення містить твердження про те, що ПАТ «КБ «Надра» не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування інформації, викладеної у висновку економічної експертизи від 22 вересня 2016 року, наданого стороною відповідачів. Вважає недопустимим твердження суду про те, що розрахунок заборгованості, наданий ПАТ «КБ «Надра» не може слугувати належним та допустимим доказом правильності нарахування заборгованості за кредитним договором, є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача за первісним позовом . Посилалась на те, що суд оцінив докази однобічно і прийняв до уваги лише докази, надані стороною відповідачів за первісним позовом, ігноруючи докази, надані стороною позивача, не розібравшись належним чином, у чому наявна невідповідність висновків експертизи, яка була зроблена на замовлення відповідачів, розрахунку заборгованості, наданому позивачем. Прийнявши до уваги лише висновок експертизи, наданий представником відповідача, суд фактично залишив поза уваги розрахунки, надані ПАТ «КБ «Надра», мотивуючи це тим, що вони не відповідають висновку економічної експертизи. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 судом неодноразово було призначено судово-економічну експертизу : ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2018 року, ухвалою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, ухвалами Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, від 07 жовтня 2019 року. Проте справа була повернута експертними установами з висновками про неможливість проведення судової експертизи. Так, згідно з останнім повідомленням судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 13-2/139 від 20 грудня 2019 року ОСОБА_6 , у зв`язку з відсутністю ряду документів, що необхідні для відповіді на поставлені запитання, у експерта немає можливості проведення дорученої судової економічної експертизи, тому повідомлено про неможливість проведення судової експертизи ( а.с. 207, т. 5). В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити та скасувати оскаржуване рішення в частині вирішення зустрічного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними. Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «Надра» просила залишити без задоволення. Представник ПАТ КБ «Надра» Калантай М.А. подав заяву про розгляд справи без участі представника банку за наявними у справі матеріалами та задовольнити апеляційну скаргу позивача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав такими, що не знайшли підтвердження в судовому засіданні доводи позивача про те, що банком було приховано від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказано в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит. Виходячи із загальних умов укладеного між сторонами кредитного договору, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про суму кредиту, відсоткову ставку. При цьому, позивачем за зустрічним позовом підписано вказаний кредитний договір на кожному аркуші договору, як і підписано всі додаткові угоди до нього, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що при підписанні спірного кредитного договору ОСОБА_1 погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача за зустрічним позовом, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов`язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими також не було надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, тому підстав для визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними - немає. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних про визнання недійсним кредитного договору, то не встановив і підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними укладених договорів : кредитного договору, додаткових угод до нього, договорів поруки та іпотеки колегія суддів вважає правильним, оскільки такий висновок відповідає встановленим по справі обставинам та зроблено з дотриманням норм матеріального права. Так, звертаючись до суду з зустрічним позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що умови та порядок укладення кредитного договору суперечать чинному законодавству України та були допущені наступні порушення: - порушення відповідачем прав споживача на отримання достовірної інформації про надання споживчого кредиту, оскільки з ОСОБА_1 не було проведено переддоговірної роботи щодо варіантів повернення кредиту, не повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту, графік повернення кредиту відсутній. Вперше графік повернення кредиту був наданий позичальникові у 2010 році при підписанні додаткової угоди до кредитного договору, проте такий графік не має детального розпису загальної вартості кредиту, вартості всіх супутніх послуг, чим порушено ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». - встановлені несправедливі умови кредитного договору щодо встановлення додаткових платежів за кредитним договором, а саме п.1.3.2 кредитного договору встановлено щомісячну плату за управління кредитом протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Вказана обставина є підставою для визнання договору недійсним згідно з ч. 5 ст.11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». - позичальника не було попереджено про валютні ризики. Вважає, що несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у доларах США. Вказані дії банку не відповідають вимогам п. 3.8 постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Враховуючи, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача кредитних послуг, банк навмисно не надав позичальнику важливої інформації, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є введенням позичальника в оману, та згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» - нечесною підприємницькою практикою, тому відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України просив визнати недійсними укладений кредитний договір з додатковими угодами до нього, а також договори, укладені на забезпечення основного зобов`язання. В уточненій зустрічній позовній заяві позивач ОСОБА_1 посилався, що згідно з висновком експертно-економічного дослідження, проведеного експертом Експертно-дослідної служби України ОСОБА_7 , від 22.09.2016 року №62/9/2016 є підстави вважати, що банк ввів позичальника в оману щодо істотних умов кредитного договору для отримання прихованого прибутку. Зокрема, при сплаті мінімально необхідного платежу у розмірі 974 долари США щомісячно заборгованість за кредитним договором буде погашена у повному обсязі в листопаді 2023 року, проте договором строк дії кредитного договору визначений до 04.01.2035 року. При таких умовах загальна сума погашення заборгованості складає 331 160 доларів США. Крім того, реальна процентна ставка за договором є значно вищою - 14,75%, ніж визначена в договорі - 9,5% річних; за умовами додаткової угоди від 10.11.2010 року реальна процентна ставка - 18,02 %, тоді як у самій додатковій угоді зазначено ставку 9,5%. За умовами додаткового договору від 30.04.2013 року реальна процентна ставка становить 14,49%, тоді як у договорі зазначено - 11% річних. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для визнання недійсними кредитного договору, додаткових угод до нього та забезпечувальних договорів, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Відповідно до статті 230 ЦК України, у взаємозв`язку зі статтею 10 ЦПК України 2004 року ( що була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення) наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач в силу положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 вересня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав грошові кошти (кредит) у розмірі 76500 доларів США. Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що позичальник сплачує банку плату за користування та управління кредитом. Так, відсотки за користування кредитом розраховуються на підставі відсоткової ставки у розмірі 9,5% річних ( п.1.3.1). Відповідно до п.1.3.2 кредитного договору, плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом( без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у п.1.1 цього договору. Плата сплачується у повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом. У пункті 1.4 кредитного договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит строком до 04 січня 2035 року. Пунктом 3.3. кредитного договору визначено, що позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п. 1.3.1 та 1.3.2 цього договору платежі шляхом здійснення перерахування на відповідний рахунок мінімально необхідного платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 974 долари США, яку позичальник повинен внести щомісячно до 10 числа поточного місяця. Відповідно до п.3.4 договору нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється на фактичну кількість днів у періоді ( 28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. 10 листопада 2010 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору №47/РП/39/2006-840 від 05.09.2006 року, згідно з якою сторони домовились викласти договір у новій редакції. Як вбачається з вказаної додаткової угоди, розмір відсотків за користування кредитом залишено на тому ж рівні - 9,5% річних; комісія у вигляді плати за управління кредитом - 0,35% річних від суми зобов`язань позичальника. Проте додатковою угодою змінено розмір щомісячної суми мінімального необхідного платежу, який визначено графіком ( додатком до договору). Кінцевий термін повернення також зазначено - 04 січня 2035 року. Як вбачається з п.1.1.1 додаткової угоди та графіку платежів, позичальнику на період 6 місяців, починаючи з 25 листопада 2010 року по 24 травня 2011 року надається відстрочка сплати частини необхідного платежу; розмір щомісячного мінімально необхідного платежу у вказаний період становить суму 487 доларів США, яка розподіляється на сплату процентів та комісії, сплата тіла кредиту у цей період не передбачена. Пунктом 1.1.2 додаткової угоди та графіком платежів визначено, що 25.05.2011 року позичальник сплачує суму відстрочених платежів у загальному розмірі 15 490,19 доларів США, які складаються із відстрочених відсотків та комісії. В наступному , починаючи з 24 червня 2011 року розмір мінімально необхідного платежу складає 884 долари США в місяць, який розподіляється на погашення тіла кредиту, процентів та комісії. В окремі місяці, у період до 25 листопада 2015 року розмір мінімально необхідного платежу відрізняється від вказаного і становить 893,31 долари США, 919,69 доларів США, 917,78 доларів США, 908,77 доларів США та інші суми, при цьому сплата тіла кредиту вказаними платежами не передбачається. Починаючи з 25 грудня 2015 року розмір мінімально необхідного щомісячного платежу становить 884 долари США. Пунктом 2.4 додаткової угоди передбачено зміну числа, до якого відбувається сплата щомісячного необхідного платежу - до 23 числа поточного місяця. 30 квітня 2013 року між сторонами було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, який передбачав здійснення реструктуризації заборгованості, збільшення розміру фіксованої процентної ставки до 11% річних, зміну дати сплати щомісячного платежу - до 25 числа поточного місяця. Як вбачається з додатку № 1 до договору про внесення змін та доповнень від 30.04.2013 року - графіку погашення кредиту, сторони визнали та зафіксували у договорі, що станом на вказану дату залишок непогашеного тіла кредиту становить 73 508,3 доларів США, а заборгованість по несплачених відсотках становить 25 798,97 доларів США. Вказаним графіком передбачено, що у період з 25 травня 2013 року по 25 червня 2025 року погашення тіла кредиту не здійснюється, а сума щомісячного мінімального необхідного платежу у розмірі 855,5 доларів США спрямовується на сплату поточних відсотків за користування кредитними коштами у цей період ( 673,83 або 696,29 доларів США - залежно від кількості днів у місяці) та сплату заборгованості за відсотками, що виникла станом на 30.04.2013 року. Починаючи з 25 липня 2025 року визначено, що щомісячний платіж у тому ж розмірі - 855,5 доларів США спрямовується на погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами. Відповідно до п.2.2.8 додаткового договору строк користування кредитними коштами змінено та визначено до 04 січня 2040 року. На забезпечення виконання взятих ОСОБА_1 зобов`язань 05 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до якого позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. 30 квітня 2013 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 05 вересня 2006 року, згідно з яким поручитель зобов`язалась відповідати перед кредитором за належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 у повному обсязі грошових зобов`язань за кредитним договором, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, які можуть мати місце у майбутньому, а саме зобов`язань: по поверненню кредиту згідно з встановленим графіком платежів, розмір якого станом на день укладання та підписання додаткового договору становить 99 307,27 доларів США; по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, розмір яких становить 11%; по сплаті комісій ( за наявності); по сплаті неустойки (пеня, штраф) за невиконання та/або неналежне виконання позичальником умов кредитного договору. Також 30 квітня 2013 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язалась відповідати перед кредитором за належне виконання зобов`язань ОСОБА_1 у повному обсязі грошових зобов`язань за кредитним договором, за вищевикладених умов. Крім того, 05 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. за реєстровим № 2-І-2352, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає з кредитного договору передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , вартість якої становить 430 410 грн., що в перерахунку на долари США на день укладання договору становить 85 229,7 доларів США ( а.с. 190-194, т. 1). 30 квітня 2013 року між сторонами було укладень договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т.М. за реєстровим № 501, згідно з яким договір іпотеки було викладено у новій редакції ( а.с. 195-204, т. 1). Отже, під час підписання кредитного договору між сторонами дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов`язання позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір укладено у письмовій формі та підписано його сторонами; сторони кредитного договору мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору кредиту та додаткових угод, оскільки позичальник після укладення кредитного договору уклав з банком дві додаткові угоди до нього, в яких сторони підтверджували розмір отриманих позичальником кредитних коштів, процентів за користування кредитними коштами, здійснювали реструктуризацію боргу, отже, позичальник при укладенні спірного кредитного договору та додаткових угод діяв свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняв рішення про вибір банку та вступив з ним у договірні відносини, визначивши при цьому характер правочинів і умови. При цьому колегія суддів зазначає, що нерозуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування, не є обманом зі сторони банку. Також позивачем не доведено, що під час укладення кредитного договору йому не була надана повна інформація щодо кредиту, чи що при підписанні договору його введено в оману та приховано сукупну вартість кредиту у зв`язку із чим він не зміг оцінити доцільність отримання кредиту на таких умовах. Як вбачається з анкети-заяви на отримання кредиту з метою придбання нерухомості від 28 серпня 2006 року, позичальник завчасно до укладення кредитного договору погоджував з банком істотні умови кредитування : сума кредиту 76 500 доларів США, процентна ставка - 9,5%, строк кредитування - 348 місяців, спосіб повернення кредиту - щомісячно кредит та проценти шляхом сплати ануїтетного платежу. Вказані умови записані анкеті-заяві власноручно позичальником ( а.с. 60-62, т.1). В анкеті-заяві, яка підписана позичальником ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_3 , також зазначено про те, що позичальник з основними умовами надання кредиту ознайомлений ( а.с. 62, т. 1). Що стосується невідповідності визначеного у кредитному договорі розміру щомісячного необхідного платежу стосовно строку кредитування, то вказана невідповідність була усунута сторонами в подальшому шляхом укладення додаткових договорів. При цьому колегія суддів звертає увагу, що заздалегідь ( як мінімум за 8 днів до укладення договору) узгодивши з банком суму кредиту, строк кредитування, спосіб повернення кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів, позичальник повинен був врахувати, що при щомісячній сумі мінімально необхідного платежу в розмірі 974 долари США, загальна сума усіх платежів при належному виконанні позичальником своїх зобов`язань та у визначений договором строк - до 04.01.2035 року ( тобто за строк користування кредитом 28 років 4 місяців) становитиме: 974 х (28х12 + 4= 340 місяців) = 331 160 доларів США, що у 4 рази перевищує суму наданого кредиту. З викладеного вбачається, що позичальник при укладенні кредитного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитися чи відмовитися від укладення договору. Окрім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник мав можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте ОСОБА_1 не звертався до банку із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень договору, не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», отримав кредитні кошти та вносив грошові кошти на погашення боргу, тобто договір виконувався сторонами, а в подальшому було укладено додаткову угоду від 10.11.2010 року та договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 30.02.2013 року у зв`язку з виникненням заборгованості та передбачено її реструктуризацію. Протягом тривалого часу відповідач вносив кошти на погашення кредитного зобов`язання відповідно до умов укладеного кредитного договору, що підтверджується випискою за кредитним договором, розрахунком заборгованості та копіями квитанцій, наданими представником відповідача, що підтверджують виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до яких станом на березень 2015 року позичальником сплачено 59 519,6 доларів США. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що банком перед укладенням кредитного договору в порушення чинного законодавства не надано повної та достовірної інформації про умови кредитування, а тому умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки істотні умови кредитування були погоджені сторонами завчасно, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, а отже, вони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 під час укладення додаткової угоди та договору про внесення змін до кредитного договору не заявляв, що банк включив до кредитного договору несправедливі умови, та в подальшому виконував їх умови. Отже встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії банку при укладенні оспорюваного кредитного договору суперечили волевиявленню позичальника, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману. Посилання відповідача ОСОБА_1 та його представника на те, що банк ввів позичальника в оману щодо істотних умов кредитного договору, зокрема про розмір щомісячного внеску, строк дії договору, реальну процентну ставку, що було встановлено висновком судово-економічної експертизи, є безпідставними, оскільки невідповідність щомісячних внесків умовам договору щодо строку повернення кредиту не є підставою для визнання недійсним кредитного договору та похідних від нього договорів поруки, іпотеки, а є підставою для здійснення перерахунку кредитної заборгованості. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 234/17543/16-ц. Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не надано та матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Також слід зазначити, одночасне посилання відповідача на положення статей 230 ЦПК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), а також статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як підстав для визнання недійсним договору, є необґрунтованим, оскільки зазначені підстави є взаємовиключними. Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду першої інстанції частині вирішення зустрічного позову. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та його представника про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору з огляду на встановлення плати за управління кредитом у розмірі 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки чинне на час укладення договору (05.09.2006 року) законодавство не забороняло встановлення на користь банку зазначених платежів. Посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду України у постанові №6-1341цс15 від 02.12.2015 року щодо визнання недійсними окремих положень кредитного договору - колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до змісту вказаної постанови Верховного Суду України, у задоволенні позову у справі №6-1341цс15 про визнання недійсним кредитного договору відмовлено. За положеннями п.3 ч. 5 ст. 11 Закону України від «Про захист прав споживачів» ( в редакції на час укладення спірного договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25.09.2013 року у справі № 6-80цс13, положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними. Однак, дану правову позицію також неможливо застосувати до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі, оскільки відповідно до змісту постанови Верховного Суду України у справі №6-80цс13, у договорі, що був предметом оскарження, плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення була визначена за формулою зі змінними величинами, саме тому такі умови суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки встановлення плати за обслуговування кредиту у розмірі 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості, що передбачена кредитним договором від 05 вересня 2006 року, підписаним сторонами, не суперечило чинному законодавству станом на день укладення кредитного договору, розмір вказаної плати не містить змінних величин, тому відсутні підстави вважати, що пунктом 1.3.2 кредитного договору передбачались зміни у витратах за договором. Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» № 3795-VI від 22 вересня 2011 року частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено новим абзацом, яким було встановлено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Проте пунктом 2 прикінцевих положень вказаного Закону № 3795-VI від 22 вересня 2011 року, який набув чинності 16 жовтня 2011 року, визначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати нікчемним пункт 1.3.2 кредитного договору з дня укладення договору. Однак, на думку колегії суддів, слід враховувати, що 10 травня 2007 року Постановою правління Національного банку України № 168 були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Пунктом 3.6 зазначених Правил було встановлено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку ( прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Як вбачається з додатку № 1 до додаткового договору про внесення змін та доповнень № 2 від 30.04.2013 року, графік погашення кредиту з 30.04.2013 року вже не містить умов про сплату комісії - плати за управління кредитом. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що комісію у вигляді плати за управління кредитом у розмірі 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості, що була встановлена кредитним договором від 05.09.2006 року, а також додатковою угодою від 10 листопада 2010 року, слід вважати нікчемною з дня набуття чинності Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими Постановою правління Національного банку України № 168, тобто з 05 червня 2007 року, оскільки зазначений платіж банк продовжував стягувати всупереч вимогам зазначеного нормативно-правового акту. Проте зазначена обставина є підставою для перерахунку заборгованості, а не підставою для визнання договору недійсним. За змістом висновків Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 року у справі № 520/13279/18, у постанові від 29.01.2020 року у справі № 726/2129/16-ц умови кредитного договору про сплату щомісячної комісії за управління кредитом є недійсними в силу закону ( нікчемними) , а тому визнавати їх недійсними в судовому порядку закон не вимагає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Надра» про стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки наданий ПАТ КБ «Надра» розрахунок заборгованості не може слугувати беззаперечним належним та допустимим доказом правильності нарахування заборгованості за кредитним договором, а є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача за первісним позовом і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позичальника та поручителів. Так, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на 11 лютого 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 100 340,84 доларів США, що складає суму кредиту та відсотків, та 125 762 грн. 94 коп., що складає нарахування пені та штраф за несвоєчасне виконання умов кредитного договору. В той же час, стороною відповідачів заперечувався факт правильності розрахунку даної заборгованості та зазначено, що позивачем розрахунок заборгованості складено поверхово та не підтверджено належними доказами, він не містить у повній мірі інформацію про внесені ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору щомісячні платежі, на підтвердження чого відповідачем надано до суду квитанції про сплату щомісячних платежів, що не зазначені у розрахунку заборгованості. Також представник відповідача стверджував, що розмір щомісячного платежу, встановлений у кредитному договорі у розмірі 974 долари США, не відповідає умовам викладеним у кредитному договорі. В обґрунтування заперечень на первісний позов, стороною відповідачів було надано висновок експертно-економічного дослідження № 62/9/2016 від 22 вересня 2016 року проведеного Експертно-Дослідною службою України. На вирішення експерту, серед іншого було поставлено питання «Чи відповідає розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором №47/РП/39/2006-840 від 05 вересня 2006 р. станом на 11 лютого 2015р. умовам кредитного договору зі змінами та доповненнями та первинним документам». За даним висновком встановлено, що у розрахунку встановлено затримки зарахування банком сплачених позичальником платежів. Також у розрахунку встановлено, що відсутній платіж в погашення заборгованості 23 червня 2011р. у сумі 487 дол. США; відсутні дані щодо реструктуризації заборгованості за відсотками (6809,33 дол. США), комісією (5587,59 дол. США), відкладеними відсотками (2254,05 дол. США), що передбачені додатком «Графіку» до додаткової угоди №1 від 10 листопада 2010р.; розмір щомісячного платежу (974 дол. США) не узгоджується з терміном повернення кредиту (до 04 січня 2035р.); у розрахунку відсутні дані щодо суми неоплачених відсотків станом на 30 квітня 2013р., що передбачені додатком №1 «Графік» договором про внесення змін та доповнень №2 від 30 квітня 2013р.; встановлені розбіжності розмірів нарахованих комісій, що зазначені у додатку «Графіку» до додаткової угоди №1 від 10 листопада 2010р. та розрахунку заборгованості; у розрахунку відсутні дані щодо реструктуризації заборгованості за відсотками (6809,33 дол. США), комісією (5587,59 дол. США), відкладеними відсотками (2254,05 дол. США), що передбачені додатком «Графіку» до додаткової угоди №1 (25 травня 2011р.); розміри нарахованої комісії, зазначені у додатковій угоді №1 від 10 листопада 2010р. не відповідають розмірам фактично нарахованої комісії у розрахунку заборгованості станом на 11 лютого 2015р.; у розрахунку відсутній розмір простроченої заборгованості, а тому сума нарахованої пені арифметично не обґрунтована; не видається за можливе встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості за порушення умов п.4.2., 4.3. додаткової угоди (згідно розрахунку заборгованості) у сумі 4702,02 дол. США. Враховуючи, що на спростування зазначених відомостей, наведених у дослідженні, стороною позивача не наданого жодного належного і допустимого доказу, судом було зобов`язано сторін по справі провести звірку відсутніх платежів у розрахунку, проте дана вимога виконана позивачем не була, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості не доведені належними та допустимими доказами. Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості неможливо, оскільки вони зроблені судом з порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами статті 214 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Відповідно до висновку, зазначеного Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі №755/7704/15, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті. Крім того, судом не було враховано, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, позичальник ОСОБА_1 з 11.06.2007 року продовжував сплачувати щомісячні платежі по кредиту, частину яких банк необґрунтовано зараховував на погашення комісії (плати за управління кредитом) у період з 05 червня 2007 року по 11 лютого 2009 року, з 24 листопада 2010 року по 25 липня 2011 року, одноразово - 30 квітня 2013 року, тому вказана сума комісії, нарахування якої є нікчемним, підлягає зарахуванню на погашення тіла кредиту або заборгованості по процентах. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про невідповідність умовам укладеного договору розрахунку заборгованості, виконаного ПАТ КБ «Надра», що підтверджується висновком судового експерта ОСОБА_7 за результатами проведення експертно-економічного дослідження, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на підставі розрахунку заборгованості , виконаного ПАТ КБ «Надра» станом на 10 лютого 2015 року, з урахуванням наданих представником відповідача ОСОБА_1 копій квитанцій про внесення щомісячних платежів ( а.с. 1 - 72, т. 6), виписки з особового рахунку позичальника ОСОБА_1 ( а.с. 35-250, т. 2) колегією суддів перевірено розрахунок заборгованості на відповідність умовам укладеного кредитного договору, додаткової угоди від 10.11.2010 року та додаткового договору від 30.04.2013 року та встановлено наступне. У період з 10 жовтня 2006 року по 10 травня 2007 року, позичальником ОСОБА_1 були здійснені щомісячні платежі, визначені договором, на суму 974 долари США щомісяця. Як встановлено з розрахунку заборгованості шляхом арифметичної перевірки нарахування відсотків, комісії на суму залишку заборгованості, внесені позивачем щомісячні платежі були розподілені банком у вказаний період відповідно до умов укладеного договору. Зокрема, перша сплачена сума 974 долари США, зарахована 12 жовтня 2006 року, була розподілена банком наступним чином: проценти - 524,88 доларів США, комісія - 267,75 доларів США , тіло кредиту - 181,37 доларів США. Зазначене відповідає умовам договору, оскільки процентна ставка по кредиту становить 9,5% річних, порядок нарахування - за кількість днів у місяці/360 днів у році, розмір комісії - 0,35% від фактичного залишку заборгованості. Отже, суми нарахувань розподілені відповідно до умов договору: проценти : (76500 х9,5%) /360 днів х 26 днів вересня 2006 року = 524,88 доларів США, комісія: 76500 х 0,35% = 267,75 доларів США. Залишок суми платежу спрямовано на погашення тіла кредиту: 974 - 524,88 - 267,75 = 181,37 доларів США. Аналогічно здійснено розподіл сплачених коштів наступних щомісячних платежів. Зокрема, другий щомісячний платіж, сплачений 10 листопада 2006 року розподілений наступним чином: проценти - 624,9 доларів США, комісія - 267,12 доларів США, тіло кредиту - 81,98 доларів США. Третій щомісячний платіж, зарахований 12 грудня 2006 року, розподілено наступним чином: проценти - 603,75 доларів США, комісія - 266,83, тіло кредиту -103,42 доларів США. Враховуючи, що з 05 червня 2007 року комісію у розмірі 0,35% від суми фактичного залишку заборгованості по кредиту слід вважати нікчемною, то судом апеляційної інстанції виконано перерахунок заборгованості, наведений у розрахунку позивача, із зарахуванням на погашення тіла кредиту суми комісії. Також зараховано на погашення тіла кредиту різницю між сумою процентів, що була зарахована банком, та нарахованою судом сумою процентів, виходячи із того, що внаслідок зарахування комісії на погашення тіла кредиту, сума кредиту зменшилась, відповідно зменшилась і сума нарахованих процентів. Так, станом на 31 травня 2007 року поточна заборгованість за тілом кредиту становила 75 617,07 доларів США. 11 червня 2007 року банком було зараховано сплачений позичальником 08 червня 2007 року платіж на суму 974 долари США, з якого зараховано на погашення процентів - 618,95 доларів США, на погашення комісії - 264,64, на погашення тіла - 90,5 доларів США. Однак, враховуючи нікчемність комісії, судом здійснено перерахунок заборгованості по тілу кредиту, спрямувавши на його погашення суму комісії 264,64 долари США. Таким чином, для розрахунку процентів у наступному місяці ( липні 2007 року) прийнята сума тіла кредиту не 75 526,57 доларів США, як зазначено банком у розрахунку, а сума у розмірі: 75 617,07 - 90,5 - 264,64 = 75 261,92 долари США. 06 липня 2007 року банком було зараховано щомісячний платіж на суму 974 долари США, з якого зараховано на погашення процентів - 598,7, комісії - 264,34, тіло кредиту - 111,49 доларів США. Враховуючи, що сума комісії підлягає зарахуванню на погашення тіла кредиту, то розподіл сплаченого позичальником у липні 2007 року щомісячного платежу у розмірі 974 долари США здійснюється судом наступним чином: проценти - 595,82 доларів США (нараховані на тіло кредиту, що зменшене з врахуванням платежу 265,64 долари США у червні 2007 року, і становить 75 261,92 долари США); сума, що спрямовується на погашення тіла кредиту становить: 111,49 доларів США( погашення тіла кредиту за розрахунком банку) + 264,34 доларів США (комісія за розрахунком банку) + 2,88 долари США ( різниця між сумою процентів, що нарахована банком, та між сумою процентів, що нарахована судом з врахуванням зменшення тіла кредиту за рахунок комісії) = 378,71 доларів США. Таким чином, для розрахунку процентів у наступному місяці ( серпні 2007 року) судом використана сума тіла кредиту не 75 415, 08 доларів США, як зазначено банком у розрахунку, а сума у розмірі: 75 261,92 - 378,71 = 74 883,21 долари США. Отже, розподіл наступної сплаченої позичальником 11 серпня 2007 року суми щомісячного платежу у розмірі 974 долари США здійснено судом наступним чином: проценти - 612,59 доларів США ( нараховані на тіло кредиту 74 883,21 доларів США) та сума, спрямована на погашення тіла кредиту: 92,97 доларів США (сума зарахована банком у розрахунку) + 263,95 доларів США ( сума нарахованої банком комісії) + 4,49 доларів США (різниця між сумою процентів, нарахованих банком, та сумою процентів, нарахованих судом) = 361,41 долар США. Аналогічний перерахунок було здійснено судом за весь період здійснення позичальником платежів у розмірі по 974 долари США щомісячно, тобто по 11 грудня 2008 року включно. 21 січня 2009 року ОСОБА_1 було сплачено 700 доларів США, після сплати якого сума залишку кредиту, розрахована судом (тіло кредиту), становить 68 017,32 доларів США, оскільки в результаті перерахунку за увесь вищевказаний період на погашення тіла кредиту судом було зараховано частину платежів, відображених у розрахунку банку як комісія, на загальну суму 5108,24 долари США, а також різницю між процентами, нарахованими банком, та процентами, нарахованими судом на зменшене тіло кредиту, в загальному розмірі 383,74 долари США. Таким чином, враховуючи, що у подальшому, після 11 лютого 2009 року, розмір кожного із здійснених позичальником місячних платежів не перевищував суми нарахованих процентів, необхідних на погашення заборгованості з процентів та поточних платежів по процентах, то розмір тіла кредиту, що використовувався судом для нарахування суми процентів, що підлягали до сплаті позичальником, становить 68 017 доларів 32 центи США як за весь наступний період нарахування, так і станом на день звернення банку з даним позовом до суду 05 березня 2015 року. Отже, у період з 11 лютого 2009 року до 10 листопада 2011 року, розмір процентів, розрахованих судом на вищевказану суму заборгованості по тілу кредиту, мав становити: за лютий 2009 року - 502,57 доларів США ( 28 днів), за березень 2009 року - 556,42 доларів США ( 31 день), за квітень 2009 року - 538,47 доларів США ( 30 днів), за травень 2009 року - 556,42 доларів США ( 31 день), за червень 2009 року - 538,47 доларів США ( 30 днів) і т.д. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, який не спростовано у цій частині змістом наданих представником ОСОБА_1 копій квитанцій, позичальником було сплачено на погашення заборгованості: 11 лютого 2009 року - 400 доларів США, у період з 11 березня 2009 року по 26 серпня 2010 року - по 300 доларів США щомісяця, за винятком 09 жовтня 2009 року, коли було внесено 220 доларів США. Оскільки внесених позичальником коштів не вистачало на сплату процентів за місяць, то щомісяця утворювалась заборгованість. Наприклад: сума процентів за лютий 2009 року - 502,57 доларів США мінус здійснений платіж на суму 400 доларів США = 102,57 доларів США (заборгованість за лютий 2009 року); сума процентів за березень 2009 року 556,42 доларів США мінус здійснений платіж на суму 300 доларів США = 256,42 долари США (заборгованість за березень 2009 року). Таким чином, сума заборгованості по процентах за період з 11 лютого 2009 року по 10 листопада 2010 року, обчислена судом апеляційної інстанції, становить суму 5244,47 доларів США. 10 листопада 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду, якою встановлено мінімальний необхідний щомісячний платіж у розмірі 487 доларів США, що спрямовувались на погашення поточних нарахованих процентів, у період з 25 листопада 2010 року по 24 травня 2011 року, та сплата коштів на погашення тіла кредиту у цей період не передбачена. Як вбачається з розрахунку заборгованості позивача, підтвердженого у вказаній частині копіями квитанцій позичальника, у період з 24 листопада 2010 року по 25 травня 2011 року щомісячні платежі на погашення процентів у розмірі 487 доларів США позичальником були сплачені. Разом з тим, у вказаний період часу частина щомісячного платежу також була спрямована банком на погашення комісії, проте апеляційним судом здійснено перерахунок зазначених платежів - усі щомісячні платежі зараховано на погашення процентів, виходячи з того, що умовами додаткової угоди ( п.2.7) передбачено черговість погашення заборгованості, відповідно до якої в першу чергу сплачується прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а потім - по кредиту. Виходячи із вищевказаного розміру щомісячного платежу по процентах, що підлягав нарахуванню на суму залишку тіла кредиту - 68017,32 доларів США, а саме: за місяць, в якому 30 днів - 538,47 доларів США, за місяць, в якому 31 день - 556,42 долари США, то сума нарахованих процентів за місяць перевищувала суму здійсненого місячного платежу у розмірі 487 доларів США. Оскільки умовами додаткової угоди було передбачено відстрочення сплати коштів, яких не вистачає для повного погашення процентів за поточний місяць, то загальна сума нарахованих та відстрочених за цей період процентів, яких не вистачило для повного погашення поточних платежів у цей період, має становити 396,19 доларів США. Враховуючи, що ОСОБА_1 не виконав умов додаткової угоди та графіку погашення заборгованості та не сплатив 25 травня 2011 року суми відстрочених процентів, то вони зараховані судом до суми заборгованості. Таким чином, загальна сума заборгованості по процентах станом на 26 травня 2011 року становить 5244,47 доларів США + 396,19 доларів США = 5640,66 доларів США. Подальший розрахунок суми відсотків, які підлягали сплаті позичальником, та розрахунок суми заборгованості по відсотках, здійснено колегією суддів з урахуванням наступного. Пунктом 1.1.2 додаткової угоди та графіком платежів визначено, що починаючи з 24 червня 2011 року розмір мінімально необхідного платежу має становити 884 долари США в місяць, який, за умови відсутності заборгованості по процентах, має бути розподілений на погашення тіла кредиту, процентів та комісії. Разом з тим, як вбачається з наданого розрахунку і не спростовано відповідачем та його представником, умови додаткової угоди в подальшому в повному обсязі виконані не були, зокрема, не сплачено прострочену заборгованість по процентах та суму відстрочених процентів. 23 червня 2011 року та 25 липня 2011 року ОСОБА_1 було внесено по 487 доларів США ( платіж від 23.06.2011 року у розрахунку банку - відсутній, натомість зазначений платіж на суму 487 доларів США відображено банком у розрахунку як такий, що надійшов 29.08.2011 року, що враховано судом при здійсненні перерахунку). У період з 25 серпня 2011 року по 25 червня 2012 року, а також з 23 серпня 2012 року по 22 листопада 2012 року включно позичальником здійснювались платежі в розмірі по 400 доларів США щомісяця, а 25.07.2012 року - 450 доларів США, які були зараховані банком у рахунок погашення поточних платежів по процентах. Таке зарахування колегія суддів вважає правильним, оскільки заборгованість по процентах погашена не була, суми щомісячного платежу не було достатньо для погашення процентів за поточний місяць, у зв`язку з чим заборгованість за процентами знову стала збільшуватись. Так, наприклад, станом на 25 серпня 2011 року сума процентів, що підлягає до сплати, за розрахунком апеляційного суду, становить 556,42 долари США ( 68017,32 х 9,5% / 360 днів х 31 день). Враховуючи, що позичальником сплачено 400 доларів США, сума заборгованості за вказаний місяць становить 156,42 долари США. Також, сума процентів, що підлягає до сплати, наприклад, за вересень 2011 року становить : 68017,32 х 9,5% / 360 днів х 30 днів = 538,47 доларів США. Враховуючи, що позичальником сплачено 400 доларів США, заборгованість за вказаний місяць становить 138,47 доларів США. У період з 25 грудня 2012 року по 22 лютого 2013 року позичальником сплачувались платежі по 300 доларів США щомісячно, у березні 2013 року - платіж відсутній. Суму платежу у розмірі 450 доларів США, що був здійснений ОСОБА_1 30.04.2013 року та яка була зарахована банком на сплату комісії, колегією суддів також зараховано на погашення відсотків. Таким чином, виходячи із вищевказаного розміру щомісячного платежу по процентах, що підлягав нарахуванню на суму тіла кредиту ( 68017,32 доларів США), за місяць, в якому 30 днів - 538,47 доларів США, за місяць, в якому 31 день - 556,42 долари США, загальна сума заборгованості по процентах, що виникла за період з 23 червня 2011 року по 30 квітня 2013 року включно становить 3808,26 доларів США. Розрахувавши заборгованість по процентах за кожний місяць вказаного періоду, враховуючи усі вищевикладені платежі, колегією суддів обчислено, що станом на 30 квітня 2013 року загальна сума заборгованості по процентах становить : 5244,47 доларів США (заборгованість за період з 11.02.2009 року по 10.11.2010 року) + 396,19 доларів США (заборгованість за період з 11.11.2010 року по 26.05.2011 року) + 3808,26 доларів США (заборгованість за період з 26.05.2011 року по 30.04.2013 року) = 9448,92 долари США. Як встановлено судом з матеріалів справи, 30 квітня 2013 року між сторонами було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, згідно з яким було визначено, що процентна ставка за користування кредитом становить 11% річних, розмір ануїтетного щомісячного платежу становить 855,55 доларів США, який спрямовується у повному обсязі на сплату поточних процентів за користування кредитом та сплату заборгованості по процентах, до повного її погашення. З розрахунку заборгованості позивача вбачається, що у період з 24 травня 2013 року по 26 травня 2014 року ОСОБА_1 щомісяця здійснювались платежі у розмірі 860 доларів США. Отже, за вказаний період поточні проценти були сплачені у повному обсязі, а сума коштів, що перевищувала суму процентів за місяць, щомісяця спрямовувалась на погашення заборгованості по процентах. Так, враховуючи, що розмір тіла кредиту становить 68017,32 доларів США і платежів на його погашення не надходило, оскільки наявна заборгованість по процентах, то сума процентів, наприклад, за травень 2013 року становить: 68 017,32 доларів США х 11% /360 днів х 31 день = 644,26 доларів США. Оскільки позичальником сплачено 860 доларів США, то сума коштів, яка спрямовується на погашення заборгованості по процентах, дорівнює: 860 - 644,28 = 215,72 доларів США. Також, наприклад, за листопад 2013 року сума нарахованих процентів становить: 68017,32 доларів США х 11% /360 днів х 30 днів = 623,5 доларів США. Оскільки позичальником сплачено 860 доларів США, то сума коштів, яка спрямовується на погашення заборгованості по процентах, дорівнює: 860 - 623,5 = 236,5 доларів США. Таким чином, за період 24 травня 2013 року по 26 травня 2014 року заборгованості по процентах не виникло, а також було сплачено на погашення заборгованості по процентах 2970,61 доларів США. Отже, станом на 27 травня 2014 року сума заборгованості по процентах зменшилась і становила: 9448,92 долари США - 2970,61 доларів США = 6478,31 доларів США. Починаючи з 25 червня 2014 року, позичальником не були дотримані умови додаткового договору від 30.04.2013 року. Сум, які вносились позичальником щомісяця, не вистачало для сплати поточних платежів по процентах, у зв`язку з чим заборгованість по процентах збільшилась. Так, 25 червня 2014 року позичальником було сплачено 350 доларів США. Враховуючи, що сума процентів, нарахованих апеляційним судом, становить 644,28 доларів США, то розмір заборгованості по процентах за вказаний місяць становить 294,28 доларів США. 25 липня 2014 року позичальником було сплачено 310 доларів США. Оскільки сума нарахованих процентів становить 623,3 долари США, то сума заборгованості за вказаний місяць становить 313,3 доларів США. В подальшому ОСОБА_1 , відповідно до наданих представником відповідача копій квитанцій, були здійснені наступні платежі: 26.08.2014 року - 266 доларів США, 26.09.2014 року - 400 доларів США, 22.10.2014 року - 350 доларів США, 21.11.2014 року - 390 доларів США, 24.12.2014 року - 365 доларів США. Останній платіж було зараховано банком 19.01.2015 року. Оскільки розрахунок заборгованості було здійснено банком станом на 10 лютого 2015 року, то до розрахунку заборгованості судом також включені суми, які відповідно до наданих представником відповідача квитанцій були сплачені позичальником: 22.01.2015 року - 223 долари США, 25.02.2015 року - 124,8 доларів США, 23.03.2015 року - 172,8 доларів США. При цьому з пояснень представника відповідача встановлено, що після 23 березня 2015 року ОСОБА_1 платежів на погашення кредиту не здійснював. Враховуючи розмір вищевказаних платежів та суми нарахованих процентів, що підлягали сплаті щомісяця, а саме: за місяць, тривалістю 30 днів - 623,5 доларів США; за місяць тривалістю 31 день - 644,28 доларів США, а також період нарахування банком процентів, який завершено 10 лютого 2015 року, сума заборгованості по процентах, що утворилась за період з 25 червня 2014 року по 10 лютого 2015 року становить 2992,41 доларів США. Таким чином, загальна сума заборгованості по процентах, за весь період її нарахування, станом на 10 лютого 2015 року становить: 6478,31 доларів США + 2992,41 доларів США = 9470,72 долари США. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість розрахунку заборгованості, що виконаний ПАТ КБ «Надра», відповідно до якого сума заборгованості по тілу кредиту становить 73 508,3 доларів США, а заборгованість по сплаті відсотків - 26 832,54 долари США, всього - 100 340,84 долари США. Враховуючи, що зазначений розрахунок не у повному обсязі відповідає умовам договору, до нього включено суму комісії, нарахування якої з 05.06.2007 року визнано колегією суддів нікчемним, сума заборгованості по процентах, зазначена у розрахунку банку, значно перевищує дійсну суму заборгованості, розрахунок не містить усіх здійснених позичальником платежів, колегія суддів дійшла висновку про неможливість покласти в основу судового рішення наданий банком розрахунок. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, виходячи із вищевикладених розрахунків, виконаних колегією суддів, загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 05.09.2006 року, з урахуванням змін та доповнень до нього, становить: заборгованість за тілом кредиту - 68 017 доларів США 32 центи, заборгованість за процентами - 9470,72 доларів США, а всього - 77 488,04 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що судом першої інстанції не було належним чином перевірено розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 , наданий представником ПАТ КБ «Приватбанк», на відповідність умовам укладеного кредитного договору, у зв`язку з чим суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи щодо наявного розміру заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Надра» про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги представника ПАТ КБ «Надра» про наявність підстав для стягнення також з відповідачів у повному обсязі нарахованих пені та штрафів відповідно до умов укладеного договору на загальну суму 125 762 грн. 94 коп., колегія суддів вважає необґрунтованими. Так відповідно до умов кредитного договору в редакції додаткової угоди від 10.11.2010 року пунктом 4.1 передбачено, що у разі невиконання позичальником зобов`язань щодо строків та повноти сплати кредиту та процентів відповідно до умов цього договору позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення. Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, за прострочення сплати мінімально необхідного платежу у період з 29 листопада 2014 року по 10 лютого 2015 року нарахована пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ на суму 5588 грн. 53 коп. Разом з тим, позивачем заявлені також позовні вимоги про стягнення з відповідачів штрафу за порушення умов п.4.2 додаткової угоди та п.4.3 додаткової угоди на загальну суму 120 174 грн. 41 коп. Як вбачається з умов п. 4.2 додаткової угоди, у разі порушення позичальником вимог п.п.3.3.2- 3.3.13, 3.3.15- 3.3.19 цього договору ( крім п.3.3.7) позичальник зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми залишку по кредиту, розрахованої на день порушення умов цього договору, за кожен випадок. Пунктом 4.3 додаткової угоди передбачено, що у випадку прострочення позичальником виконання зобов`язання, визначеного абз. 1 п. 2.4 цього договору ( тобто строків погашення основної заборгованості) більше як на 30 календарних днів, позичальник, починаючи з 30-го дня прострочення зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10% від суми несплаченого щомісячного платежу ( несплаченої частини щомісячного платежу) за кожен випадок. З викладеного вбачається, що банком нарахована як пеня, так і штрафи за одне й те саме порушення умов договору - порушення строку сплати щомісячних платежів. Відповідно до ст. 549 ЦПК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, згідно з положеннями статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення пені у розмірі 5588 грн. 53 коп., та про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів на загальну суму 120 174 грн. 41 коп. у зв`язку безпідставністю застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення - прострочення сплати кредиту. Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. 30 квітня 2013 року між ПАТ КБ «Надра» та поручителем ОСОБА_3 було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 05 вересня 2006 року, а також 30 квітня 2013 року було укладено договір поруки між ПАТ КБ «Надра» та поручителем ОСОБА_4 , згідно з якими поручителі (кожен поручитель за окремим договором) зобов`язались відповідати перед кредитором, солідарно з боржником, за належне виконання ОСОБА_1 у повному обсязі грошових зобов`язань за кредитним договором, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, які можуть мати місце у майбутньому, а саме зобов`язань: по поверненню кредиту згідно з встановленим графіком платежів, розмір якого станом на день укладання та підписання додаткового договору становить 99 307,27 доларів США; по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, розмір яких становить 11%; по сплаті комісій ( за наявності); по сплаті неустойки (пеня, штраф) за невиконання та/або неналежне виконання позичальником умов кредитного договору. Враховуючи викладені умови договорів поруки, з поручителя ОСОБА_3 солідарно з боржником ОСОБА_1 , а також з поручителя ОСОБА_4 солідарно з боржником ОСОБА_1 підлягає стягненню вищевказана сума заборгованості по тілу кредиту, процентах за користування кредитом та пені. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що при поданні позову до суду у березні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» була звільнена від сплати судового збору, розмір якого мав становити 3654 грн., то з кожного з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1218 грн. Оскільки за подання апеляційної скарги ПАТ КБ «Надра» було сплачено 5481 грн. судового збору, то з кожного відповідача на користь позивача підлягає стягненню по 1827 грн. судового збору. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374- 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової Ірини Олександрівни - задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року - скасувати в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та прийняти постанову: Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 47/РП/39/2006-840 від 05 вересня 2006 року на загальну суму 77 488,04 (сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) доларів США та пеню в сумі 5588 ( п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 53 коп. Стягнути з ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 47/РП/39/2006-840 від 05 вересня 2006 року на загальну суму 77 488,04 (сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) доларів США та пеню в сумі 5588 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 53 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Надра» витрати по сплаті судового збору по 1827 грн. з кожного. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі по 1218 грн. з кожного. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року - залишити без змін. Відомості щодо учасників справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», код ЄДРПОУ 20025456, адреса місцезнаходження : м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15; відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; відповідач - ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Немировська О.В. Чобіток А.О.