Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/4656/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3743/23 Справа № 212/4656/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 212/4656/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О., сторони: позивач - Акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 червня 2022 року, - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року Акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (надалі АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 24.09.2019 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 було укладено договір № 22039000175754 (заява - згода № 1080634), відповідно до якого відповідачці надано кредитні грошові кошти в розмірі 74 400, 00 грн., строком на 60 місяців, з оплатою процентів в розмірі - 0, 0001% річних за строкову заборгованість та в розмірі 56% річних - за прострочену заборгованість. Договором передбачено, що щомісячна комісія за обслуговування кредиту з 24.09.2019 року по 23.014.2021 року 5 % від суми кредиту, з 24.01.2021 року по 23.04.2022 року 4 % від суми кредиту, з 24.04.2022 року 23.07.2023року 3% від суми кредиту, з 24.07.2023 року по 24.09.2024 року 1,95% від суми кредиту. Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку із чим, станом на 05.05.2021 року, має заборгованість в розмірі 100 264, 54 гривень, з яких: 74 090,13 грн. заборгованість по простроченому кредиту; 134,41 грн. заборгованість по прострочених процентах; 26 040,00 грн. - заборгованість по простроченій комісії відповідно наданого розрахунку, яку позивач просить стягнути з відповідачки в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати по справі. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованість за кредитним договором № 22039000175754 від 24 вересня 2019 року у розмірі 100264 гривень 54 копійки, станом на 05.05.2021 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто за відсутності відповідачки, без її належного повідомлення про час та місце розгляду справи, що позбавило останню можливості бути присутньою під час розгляду справи та висловлювати свою позицію щодо заявлених позовних вимог. Зазначає, що рішення суду містить прояви мародерства з боку Банку за підтримки Держави, в особі суду першої інстанції, під час війни відносно громадянки України ОСОБА_1 , котра разом з чоловіком захищає Батьківщину в лавах ЗСУ, у зв`язку з чим виникають фінансові труднощі, результатом чого стало неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором. Вважає, що введення воєнного стану є форс-мажорною обставиною, що підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року, що є підставою для застосування ст. 617 ЦК України та п. 14.2 Договору. Крім того, наполягає на тому, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання сторони відповідачки щодо залишення позовної заяви без руху, як такої, що не відповідає вимогам ЦПК України. Вважає, що кредитний договір фактично не було укладено, оскільки сторони не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими та призводять до дисбалансу сторін. Позивачем не надано доказів того, що відповідачка приєдналася саме до тих умов, які запропоновані банком. Текст кредитного договору викладено в письмовій формі з друкуванням тексту розміром 5 кеглів, що, на думку відповідачки, суперечить Закону та здійснено навмисно з метою ускладнити та унеможливити прочитання тексту договору. Не погоджується відповідачки ОСОБА_1 й з вимогами банку про стягнення з неї щомісячної комісії, посилаючись на Закони України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування» та на судову практику щодо визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісії. Також, вказує на те, що фактично за кредитним договором нею отримано лише 60 000,00 грн., оскільки сума 14 400,00 грн. була спрямована на погашення платежів за Договором страхування №ВР-22039000175754 від 24.09.2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник позивача АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором боржницею в частині повернення кредиту, сплати відсотків та комісії за його користування, й наявності у зв`язку з цим підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором, у визначеному позивачем розмірі. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_3 обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Згідно матеріалів справи, ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 січня 2022 року цивільна справа за позовом АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка не є обов`язковою. Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно ж ч. 8 цієї статті днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Колегією суддів встановлено, що відомостей щодо повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, зокрема, про призначення судового засідання на 20 червня 2022 року, матеріали справи не містять. За таких обставин відповідачка ОСОБА_1 не була присутньою в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції та не була належним чином, у встановленому законом порядку, повідомленою про розгляд справи судом. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 2-4570/07 (провадження № 61-6639св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 640/10753/15-ц (провадження № 61-6639св18). Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Право відповідачки ОСОБА_1 знати про час і місце судового засідання, що є складовою права на доступ до правосуддя, передбачене статтею 6 Конвенції, в даному випадку було дотримано не у повній мірі. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідачки ОСОБА_1 , без обов`язкового належного повідомлення її про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим скасовує рішення суду на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Як встановлено судом, 24.09.2019 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 було укладено договір № 22039000175754 (заява - згода № 1080634), а також погоджений паспорт споживчого кредиту та графік платежів. Відповідно до умов Кредитного договору, Банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти та комісії, виконати зобов`язання за даним договором у повному обсязі, на наступних умовах: загальний розмір кредиту становить 74 400,00 грн; строк кредитування 60 місяців; фіксована процентна ставка становить 0,001 % річних на строкову заборгованість, 56 % річних на прострочену заборгованість; щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить з 24.09.2019 року по 23.014.2021 року 5 % від суми кредиту, з 24.01.2021 року по 23.04.2022 року 4 % від суми кредиту, з 24.04.2022 року по 23.07.2023 року 3 % від суми кредиту, з 24.07.2023 року по 24.09.2024 року 1,95 % від суми кредиту. Отже, сторони узгодили всі істотні умови договору, у зв`язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір фактично не було укладено, оскільки сторони не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, а також про те, що позивачем не надано доказів того, що відповідачка приєдналася саме до тих умов, які запропоновані банком. Не можна погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що текст кредитного договору викладено в письмовій формі з друкуванням тексту розміром 5 кеглів, що, на думку відповідачки, суперечить Закону та здійснено навмисно з метою ускладнити та унеможливити прочитання тексту договору, оскільки такі твердження не тягнуть за собою нікчемність Договору та в матеріалах справи відсутні відомості про те, що перед підписанням цього Договору позичальниця ОСОБА_4 висловлювала заперечення з приводу друкування тексту розміром 5 кеглів та неможливості прочитання нею умов Договору. Навпаки, остання своїм підписом підтвердила згоду з усіма запропонованими їй умовами цього Договору. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини. Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини 1статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен належно їх виконувати, а у разі порушення зобов`язання настають негативні правові наслідки. З доданого банком до позовної заяви розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 22039000175754 від 24.09.2019 року встановлено, що, станом на 05.05.2021 року, відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 100 264,54 грн., яка складається з наступного: 74 090,13 грн. заборгованість по простроченому кредиту; 134,41 грн. заборгованість по прострочених процентах; 26 040,00 грн. - заборгованість по простроченій комісії. Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Аналогічна правова позиція викладене у постанові Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 року у справі №908/4154/13. Колегією суддів досліджено виписку з рахунку ОСОБА_1 (а.с. 45-63) та встановлено, що надані позивачем по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідачка ОСОБА_1 , відповідно до виписки за картковим рахунком, користувалася кредитними коштами, наданими їй АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів у розмірі 74 090,13 грн., який не спростовано відповідачкою. При цьому, колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що фактично за кредитним договором відповідачкою отримано лише 60 000,00 грн., оскільки сума 14 400,00 грн. була спрямована на погашення платежів за Договором страхування №ВР-22039000175754 від 24.09.2019 року, адже це не суперечить умовам Кредитного договору № 22039000175754, укладеного 24.09.2019 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 , який є чинним та недійсним не визнавався. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Так, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти), а саме: 0,001% річних на строкову заборгованість, 56% річних на прострочену заборгованість. Зазначена процентна ставка є фіксованою. Враховуючи відсутність оплати за відсотками за користування кредитними коштами з боку відповідачки, колегія суддів дійшла висновку про можливість задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за відсотками, яка згідно з розрахунком заборгованості, станом на 05.05.2021 року, становить 134,41 грн. й цей розмір відповідачко не спростовано. Доводи апеляційної скарги про те, що введення воєнного стану є форс-мажорною обставиною, що підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року, що є підставою для застосування ст. 617 ЦК України та п. 14.2 Договору, є неприйнятними, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості, яка виникла станом на 05 травня 2021 року, тобто до повномаштабного вторгнення російської федерації на територію України та введення у зв`язку з цим воєнного стану. Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідачки суми комісії за Кредитним договором, колегія суддів дійшла наступних висновків. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Оцінюючи зміст положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту з 24.09.2019 року по 23.014.2021 року 5 % від суми кредиту, з 24.01.2021 року по 23.04.2022 року 4 % від суми кредиту, з 24.04.2022 року по 23.07.2023 року 3 % від суми кредиту, з 24.07.2023 року по 24.09.2024 року 1,95 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3. Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, апеляційний суд доходить висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7. Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним. Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21. Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідачки комісії в розмірі 26 040,00 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за Кредитним договором № 22039000175754 від 24.09.2019 року в загальному розмірі 74 224,54 грн., з яких: заборгованість за простроченим кредитом 74 090,13 грн., заборгованість за простроченими процентами 134,41 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в загальному розмірі 1 679,80 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог (2 270,00 грн. (а.с. 1) х 74% = 1 679,80 грн.). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2023 року звільнено відповідачку ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року, у зв`язку з чим, враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, з позивача АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 885,30 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (3 405,00 х 26%). Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованість за Кредитним договором №№ 22039000175754 від 24 вересня 2019 року, станом на 05 травня 2021 року, в загальному розмірі 74 224 (сімдесят чотири тисячі двісті двадцять чотири) гривні 54 (п`ятдесят чотири) копійик, з яких: заборгованість за простроченим кредитом 74 090 (сімдесят чотири тисячі дев`яносто) гривень 13 (тринадцять) копійок, заборгованість за простроченими процентами 134 (сто тридцять чотири) гривні 41 (сорок одна) копійка. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» судові витрати по справі у розмірі 1 679 (одна тисяча шістсот сімдесят дев`ять) гривень 80 (вісімдесят) копійок. Стягнути з Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на користь держави судові витрати у розмірі 885 (вісімсот вісімдесят п`ять) гривень 30 (тридцять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 05 квітня 2023 року. Головуючий: Судді: