Постанова Дніпровський апеляційний суд № 207/923/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3003/26 Справа № 207/923/25 Суддя у 1-й інстанції - Бушанська О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 13 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Бушанська О.В.), - В С Т А Н О В И В: В лютому 2025 року АТ «Ідея Банк» звернулось до Південного районного суду м. Кам`янського з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованості за кредитним договором №С-407-010659-22-980 станом на 14.01.2025 становить 64881,12 грн, з яких: прострочений борг - 29988,53 грн, прострочені проценти - 34892,59 грн., а також стягнути судовий збір у розмірі 3 028 грн. Рішенням Південного районного суду м. Кам`янського від 13 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «Ідея Банк» відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилось АТ «Ідея Банк» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи. З посиланням на доводи аналогічні доводам позовної заяви зазначали, що відповідно до укладеного сторонами договору №С-407-010659-22-980, відповідач отримав кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії (мах ліміт 200 000 грн.) по відкритому поточному рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу. При цьому процентна ставка за користування кредитними коштами становить 72 % річних. Відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав їх, що підтверджується наданою позивачем випискою по картковому рахунку, яка має статус первинного бухгалтерського документу та є належним та допустимим доказом. Тому позивач вважав що її буде достатньо для підтвердження розміру кредитної заборгованості та не надавав розрахунок такої заборгованості до суду першої інстанції. Враховуючи те, що суд першої інстанції ґрунтує свою вимогу саме на відсутності розрахунку заборгованості, в апеляційній скарзі позивач просить долучити такий розрахунок до матеріалів справи. Також звертав увагу, що відповідач не надав свого контрозрахунку. Враховуючи наведене просили рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 46 651,18 грн.. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 64 881,12 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 22.09.2022 р. між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про відкриття та обслуговування кредитної картки та страхування (у разі наявності страхування) №С-407-010659-22-980, за умовами якої банк надає клієнту кредит на споживчі цілі у вигляді відновлювальної кредитної лінії до рахунку та здійснює платежі клієнта з рахунку за рахунок кредиту на суму, що перевищує залишок власних коштів клієнта на рахунку, на умовах повернення, черговості та оплатності, а саме: максимальний розмір кредитної лінії становить 200000 грн зі строком дії 12 (дванадцять) місяців з можливістю автоматичної пролонгації. Розмір кредитної лінії на дату укладення угоди, становить 5000 грн та може бути змінений в межах максимального розміру за ініціативою банку або клієнта з дотриманням вимог ДКБОФО. Пунктом 3 угоди передбачено, що процентна ставка за користування кредитом становить 72% річних (протягом пільгового періоду 0,01% річних на заборгованість, що виникла внаслідок здійснення безготівкової оплати за допомогою БПК в торговельно-сервісній мережі і інтернеті, зняття готівки, безготівкового переказу), яка є фіксованою протягом всього строку дії угоди та може бути зміненою за умови погодження сторонами в порядку визначеному цією угодою Процентна ставка на прострочену суму кредиту при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту протягом дії угоди 72% річних. Процентна ставка за використання коштів понад витратний ліміт (технічний овердрафт) 48% річних. Орієнтовна реальна річна процента ставка становить 100,97% річних та орієнтовна загальна вартість кредиту становить 335 729,68 грн. Відповідно до п.4 угоди повернення заборгованості за кредитом здійснюється шляхом готівкового або безготівкового поповнення рахунку не пізніше останнього робочого дня платіжного періоду з дотриманням вимог цієї угоди, чинних тарифів та ДКБОФО, які розміщені на сайті банку www.ideabank.ua. Наведені умови договору були погоджені сторонами у паспорті споживчого кредиту "СВ WHITE+". На виконання умов договору банком надано відповідачу кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок. Відповідно до виписки по рахунку відповідача за період з 22.09.2022 по 29.10.2025, кредитний ліміт було збільшено до 30000,00 грн; відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за тілом кредиту та відсотками. Відповідно до доданих до позовної заяви довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №С-407-010659-22-980 та виписки по картковому рахунку, станом на 14.01.2025 року заборгованість становить 64 881,12 грн. з яких 29 988,53 грн.- тіло кредиту, 34 892,59 грн.- заборгованість за відсотками. ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції у судовому засіданні 12.09.2025 року позовні вимоги визнав частково, зазначивши, що дійсно між ним та позивачем було укладено кредитний договір, на умовах якого він отримав у користування кредитні кошти та частково сплачував заборгованість за цим договором, однак з 02.01.2024 року він має пільги щодо сплати відсотків на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" На підтвердження набуття відповідачем статусу військовослужбовця з 02.01.2024 року матеріали справи містять копії довідки від 02.10.2025 року, витягу з наказу №2 від 02.01.2024 року, військового квитка № НОМЕР_1 31.10.2025 року позивачем через систему «Електронний суд» подано заяву, в якій заявник просив залишити позовну заяву в частині стягнення грошових коштів у розмірі 18 229,94 грн за кредитним договором №С-407-010659-22-980 від 22.09.2022 без розгляду у звязку із їх перерахунком через набуття відповідачем з 02.01.2024 року статусу військовослужбовця. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 46 651,18 грн та судового збору у розмірі 3 028 грн підтримував у повному обсязі та просив задовольнити. Згідно доданої до заяви позивачем довідки-розрахунку та виписки по картковому рахунку заборгованість відповідача за кредитним договором №С-407-010659-22-980 від 22.09.2022 р. перед АТ «Ідея Банк» станом на 30.10.2025 р. становить 46 651,18 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 29 988,53 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 16 662,65 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено розміру заборгованості відповідача за спірним кредитним договором, оскільки надана позивачем довідка-розрахунок заборгованості не відображає ні період, за який здійснювалось нарахування процентів, ні відсоткову ставку, ні залишкову суму кредиту, на яку згідно договору мають нараховуватись відсотки. Крім того, надана позивачем виписка по рахунку не є безумовним доказом підтвердження достовірності розміру заборгованості, оскільки вона не містить інформацію про розмір відсоткової ставки та алгоритм нарахування відсотків. Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норма якої застосовується й до кредитних правовідносин, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Як зазначалось вище та встановлено судом банк звертаючись до суду із позовом просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором яка складалась із простроченого боргу, прострочених відсотків. При цьому відповідачем не заперечувалось факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак зазначав, що призваний на військову службу 02.01.2024 року, а тому нарахування відсотків вважав безпідставними. Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року. За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду. Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу. Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення. Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц. Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призваний на військову службу з 02.01.2024 року, а тому нарахування відсотків за кредитним договором можливе до 01.01.2024 року, оскільки саме з моменту призову відповідача на військову службу на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Як вбачається із наданої позивачем виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 суми відсотків, які нараховувались з січня 2024 року у зв`язку із встановленням того факту, що позичальник є військовослужбовцем, були списані банком у розмірі 18 229,94 грн. Тобто після перерахунку заборгованість за відсотками склала 16 662,65 грн. (34 892,59 - 18 229,94 ) Тому посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості з яких би вбачався порядок її нарахування, є безпідставним. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21). На зазначене суд першої інстанції помилково уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Що ж стосується доданого до апеляційної скарги розрахунку заборгованості, то суд апеляційної інстанції не приймає його до уваги, оскільки відомості відображені в ньому свідчать про розрахунок заборгованості без врахування статусу відповідача набутого з 02.01.2024 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 13 листопада 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості у загальному розмірі 46 651 ,18 грн. Згідно з ч.1, 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (72%) то витрати у вигляді судового збору які поніс позивач у суді першої та апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у загальному розмірі 5 450,40 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 64 881,12 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. 141,374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити. Рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 13 листопада 2025 року скасувати. Позовні вимогиАкціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором №С-407-010659-22-980 від 22.09.2022 р. у розмірі 46 651,18 грн, з яких: заборгованість за тілом 29 988,53 грн, заборгованість за відсотками - 16 662,65 грн.. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 450,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.В Агєєв Л.П. Никифоряк