Постанова Дніпровський апеляційний суд № 188/2708/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1450/26 Справа № 188/2708/23 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Курочкіна О.М.), В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 38998.37 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 9 278 грн.; заборгованість за відсотками становить 28 650.37 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 070 грн.; а також стягнути судовий з бур у розмірі 2 147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2025 рокуу задоволенні позовних вимог відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Діджи Фінанс» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. З посиланням на доводи аналогічні доводам позовної заяви зазначає, що31.07.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 через веб-сайті товариства було укладено кредитний договір №100158773 відповідно до умов якого позичальник отримав під проценти кредитні кошти у розмірі 10 700 грн. Позивач набув право вимоги за вказаний кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного із ТОВ «МІЛОАН» 12.11.2021 року, що підтверджується доданими до позовної заяви документами, а саме:копією договору факторингу № 13Т від 12 листопада 2021 року; витягом із додатку № 1 до договору факторингу № 13Т від 12 листопада 2021 року (реєстр прав вимоги); копіями платіжних інструкцій за договором факторингу № 13Т від 12 листопада 2021 року. Крім того, звертає увагу що відповідно до умов договору факторингу № 13Тправо вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору і він не визнаний у встановленому законом порядку недійним. Таким чином, вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за кредитним договором №100158773 Враховуючи наведене ТОВ «Діджи Фінанс» просило скасувати рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2025 рокута ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №100158773 у розмірі 38 998,37 грн. та судові витати у вигляді судового збору та правової допомоги. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначає, що в апеляційній скарзі не заначено в чому саме полягає незаконність оскаржуваного рішення, які обставини справи судом першої інстанції не були встановлені та які конкретні обставини не відповідають висновкам суду. Також зазначає, що надані позивачем документи не підтверджують підписання відповідачем договору про споживчий кредит та отримання кредитних коштів. Також матеріали справи не містять первинної бухгалтерської документації, а проценти нараховувались поза межами строку дії договору та у тричі перевищують суму заборгованості за тілом кредиту. Крім того вважав недоведеним факт переходу права вимоги за договором споживчого кредиту до позивача. ТОВ «Діджи Фінанс» надано відповідь на відзив, в якій вони підтримали свої вимоги апеляційної скарги та зазначали що матеріали справи містять належні та допустимими докази на підтвердження факту укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронному вигляді договору про споживчий кредит № 100158773 та передачу права вимоги за цим договором від первісного кредитора на ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 38 998,37 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3028х30 =90840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 31.07.2021 рокуміж ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №100158773. Згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10 700 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 6 днів з 31.07.2021 року (строк кредитування). Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 06.08.2021 року. Згідно п. 1.5. Договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 1 872,50 грн. в грошовому виразі та 1,882,271,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 12 572,50 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 1 070 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 802,50 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також, згідно п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно з пунктом 2.3.1.2. Договору про споживчий кредит №102331502 від 29.05.2021 року, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6. Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах. Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання Позичальника за цим Договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь Кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена Позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 Договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3 та 2.3 цього Договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим Позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, пунктом 3.2.5 Договору (пункт 2.4.2 Договору). Водночас, пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог. Аналогічні відомості містяться в наданому позивачем паспорті споживчого кредиту та анкеті- заяві на кредит №100158773. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитним договором №100158773 від 31.07.2021 року складає 38 998,37 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 10 700 грн.; заборгованість за відсотками становить 28 650,37 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 070 грн. 12 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір відступлення права вимоги № 13 Т, відповідно до умов якого, ТОВ «МІЛОАН» зобов`язується відступити ТОВ «Діджи Фінанс» Права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «МІЛОАН» за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №13Т від 12.11.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за договором №100158773 від 31.07.2021 року, право вимоги за якою було передано від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Діджи Фінанс» складає 38 998,37 грн. з яких 9 278 грн. заборгованість за тілом, 28 650,37 грн.- заборгованість за відсотками, 1 070 грн. заборгованість за комісією. Позивачем було направлено вимоги про сплату заборгованості за вказаним договором на адресу відповідача, які не були виконані відповідачем. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень того, що від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги саме за договором №100158773, оскільки додатки №1, №5 на які є посилання у договорі відступлення прав вимоги №13 до матеріалів справи позивачем не долучено. Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII. Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2021 року відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву на кредит №100158773 та того ж дня 31.07.2021 року відповідач уклав Договір про споживчий кредит №100158773 у розмірі 10 700 грн. з кінцевим строком сплати 06.10.2021 року, який продовжується у разі не погашення кредитної заборгованості на строк який не може перевищувати 60 днів, та сплатою відсотків відповідно до ставок вказаних у п.1.5-1.7. У пункті 6 договору про споживчий кредит №100158773 зазначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. З наведеного вбачається, що відповідач, укладаючи кредитній договір, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, був обізнаний з його змістом та погодився на умови, які були запропоновані кредитодавцем. Колегія суддів звертає увагу на те, що підписуючи даний договір, ОСОБА_1 погодився зі всіма запропонованими йому умовами, строку погашення заборгованості, нарахування відсотків та подальшої пролонгації. У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у банку виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги фінансової установи, що виникають в результаті кредитними коштами згідно умов та повернути кредит. На підставі укладеного договору відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 10 700 грн не вказаний відповідачем у кредитному договорі рахунок, що підтверджується доданим до позовної заяви платіжним дорученням 305444431 від 31.07.2021 року (а.с.15), таким чином доводи відзиву на позовну заяву в цій частині спростовуються матеріалами справи. . Що ж стосується доводів відповідача з приводу відсутності первинної бухгалтерської документації та не повне відображення всіх цифр номеру кредитного рахунка в платіжному дорученні від 31.07.2021 року слід зазначити, що відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № НОМЕР_1 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини. Відповідно до статті 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Водночас, згідно пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг. Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Оскільки ТОВ «Міолан» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи. Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором позивач виконав своєчасно і повністю, надавши кредиті ресурси в повному обсязі. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору та погодження сторонами усіх його істотних вимог, зокрема і процентів за його користування та порядок їх сплати. Однак суд апеляційної інстанції зауважує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить відомостей про поетапне нарахування заборгованості, а тільки констатує факт наявності станом на 12.11.2021 р., (дата укладенні договору факторингу), наявності заборгованості за кредитним договором №100158773 у розмірі 38 998,37 грн. та її складових, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити порядок нарахування відсотків у розмірі 28 650,37 грн.. Враховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у частині заборгованості за відсотками у зв`язку із недоведеністю. Що ж стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за договором споживчого кредитування у вигляді комісії, то слід звернути увагу на наступне. Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Однак, Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У кредитному договорі, який укладений між сторонами, не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору, тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення з відповідача заборгованості з комісії в сумі 1 070 грн. Щодо висновку суду першої інстанції про недоведеність переходу права вимоги за кредитним договором №100158773 до позивача слід зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України). Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав та не є взаємозалежними. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року у справі № 2221/2373/12. Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду лише докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора. Як вбачається з матеріалів справи 12.11.2021 р. між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 13 Т, за умовами якого останнє набуло право вимоги за зазначеними у відповідному реєстрі права вимоги, а новий кредитор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта. При цьому, право вимоги переходить до нового кредитора в день підписання цього договору (п.6.2.3) Як зазначалось вище відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №13Т від 12.11.2021 року (реєстру прав вимоги ) ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 за договором №100158773 від 31.07.2021 року у розмірі 38 998,37 грн. з яких 9 278 грн. заборгованість за тілом, 28 650,37 грн.- заборгованість за відсотками, 1 070 грн. заборгованість за комісією. Копія договору факторингу та реєстр прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. При цьому факт повідомлення чи не повідомлення боржника про відступлення права вимоги до нового кредитора не впливає на дійсність такого договору відступлення права вимоги, а лише надає порядок виконання кредитного зобов`язання первісному чи новому кредитору. Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем. Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс». Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Надані позивачем копії договору відступлення права вимоги, витяг з додатку до договору факторингу, а також платіжні інструкції, в сукупності із іншими доказами у справі, в тому числі документами, які засвідчують права, що передаються, та інформацією, яка є важливою для їх здійснення, є належними та достатніми доказами на підтвердження набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Таким чином ТОВ «Діджи Фінанс» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором у відповідних сумах. Отже, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за укладеними кредитним договором від 31.07.2021 року у сумі фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів у розмірі 9 278 грн., які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, окрім заборгованості за відсотками та комісією на підставі зазначених вище вимог законодавства. А тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» з наведених підстав підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №100158773 від 31.07.2021 року у розмірі 9 278 грн. (тіло кредиту). На зазначене суд першої інстанції помилково уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції від 17 вересня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 9 278 грн. З приводу судових витрат суд апеляційної інстанції вважає за необіжне звернути увагу на наступне. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи обидві сторони понесли витрати на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, а тому суд апеляційної інстанції з огляду на вказане, а також те що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, вважає, що витрати на правову допомогу понесену сторонами не підлягають відшкодуванню у зв`язку із взаємозарахуванням в порядку ч.10 ст. 141 ЦПК України. Також враховуючи часткове задоволення позовних вимог (24%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1 288,32 грн. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 38 998,37 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. 141, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2025 року скасувати. Позовні вимогиТовариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №100158773 від 31.07.2021 року у розмірі 9 278 грн. (тіло кредиту) Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 288,32 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.В Агєєв Л.П. Никифоряк