Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2158/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2158/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, скасування постанови та акту, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації В С Т А Н О В И В: 12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив визнати протиправними дії щодо: - примусового виконання виконавчого листа №2-4991/10, виданого Київським районним судом м. Одеси 23.09.2010 року; - прийняття постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 23.12.2012 року та акту про передачу стягувачу майна від 23.12.2012 року. Оскільки позивачем був пропущений строк звернення до суду та не було подано заяву про поновлення такого строку, суд першої інстанції ухвалою від 17 березня 2020 року залишив позов без руху та надав строк для подання відповідної заяви. На виконання вимог даної ухвали суду, ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду в якому зазначив, що у 2015 р. його мати зверталась до адміністративного суду з аналогічним вимогами (справа №815/362/15), але їй було відмовлено в їх задоволенні. Підставою для відмови було відсутність порушеного права позивача діями державного виконавця. Однак, на його думку, на теперішній час виникли обставини, які безпосередньо вказують на причинно-наслідковий зв`язок між діями державного виконавця та права мешкати у квартирі під АДРЕСА_1 . Доказом порушеного права, за твердженням позивача, є рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року у справі №521/2179/19 про позбавлення права мешкати у квартирі та примусове виселення без надання іншого житлового приміщення. 07 квітня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд, керуючись ч.2 ст. 123 КАС України, прийняв ухвалу, якою повернув даний позов ОСОБА_1 з підстав пропуску, останнім, без поважних причин строку звернення до суду. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст. 122 КАС України. До такого висновку суд першої інстанції дійшов ураховуючи те, що ОСОБА_1 знав про існування оскаржуваних дій ще у 2014 році про що свідчить ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року (справа №815/3306/14) про залишення його аналогічного позову без розгляду та постанова Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року (справа №815/362/15), де останній приймав участь, за аналогічним предметом спору, в якості третьої особи. За таких обставин, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції, встановивши час первинного звернення ОСОБА_2 з аналогічними вимогами до суду та прийняте за результатом його розгляду рішення від 18 травня 2015 року (справа №815/362/15), проігнорував підстави відмови у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що відмова у задоволенні позову складалася виключно з підстав відсутності порушень, з боку виконавчої служби його прав, а законність дій державного виконавця не перевірялась. Проте, у зв`язку з прийняттям рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року (справа №521/2179/19), яким позбавлено права сім`ї ОСОБА_3 , в тому числі і його мешкати у квартирі та виселено без надання іншого житлового приміщення, виявилося, що його право є порушеним. Також апелянт звертає увагу, що вказане рішення Малиновського районного суду м. Одеси ґрунтується на обставинах передачі квартири на підставі акту про передачу майна стягувачу (банку) в рахунок погашення боргу. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України, справа розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України, в редакції, яка діє з 15.12.2017 року, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналогічні норми були закріплені і в попередній редакції КАС України, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних позивачем дій. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця регулюється статтею 287 КАС України. Згідно частин 1 та 2 ст. 287 КАС України, в редакції, яка діє з 15.12.2017 року, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Аналогічна норма щодо десятиденного строку на оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів була встановлена ч.2 ст. 181 КАС України в редакції, яка діяла на момент оскаржуваних дій (2012 рік). Аналізуючи вказані норми, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що на спірні правовідносини розповсюджується шестимісячний строк звернення до суду, оскільки особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби регулюються спеціальною статтею КАС України, де міститься застереження щодо десятиденного строку на оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Між тим, за результатами дослідження матеріалів справи, колегія суддів встановила, що є вірними висновки суду першої інстанції про те, що позивач достовірно знав про порушення своїх прав, при здійсненні державним виконавцем дій у виконавчому провадженні, і ця обізнаність датується червнем місяцем 2014 року. Такий висновок побудований на судових рішеннях Одеського окружного адміністративного суду. Так, як вбачається з матеріалів справи, 03 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, аналогічному заявленому у даній справі. Однак, ухвалою від 14 листопада 2014 року, суд залишив позов ОСОБА_1 без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Оскільки дана ухвала суду оскаржена не була вона набрала законної сили. Далі, у 2015 році ОСОБА_2 , мати позивача, також звернулась з аналогічними вимогами до Одеського окружного адміністративного суду. У цьому позові, в якості третьої особи, був зазначений ОСОБА_1 . За результатом розгляду позову ОСОБА_2 , 18 травня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив постанову про відмову в задоволенні позову. Дане судове рішення набрало законної сили, на підставі ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року. Довід скаржника про те, що суд першої інстанції не дослідив підстави відмови у позові ОСОБА_2 , які викладені в постанові Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року не приймається колегією суддів, оскільки він не має правового значення для вирішення питання поважності пропуску позивачем строку звернення до суду. Довід скаржника про те, що саме рішення суду про виселення його зі спірної квартири, стало підставою вважати, що порушені його права, не є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Як випливає з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року, матері позивача ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову, позаяк вона не була стороною у виконавчому провадженні і дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа №2-4991/10, виданого Київським районним судом м. Одеси, за заявою АТ «Райфайзен Банк Аваль», стосувалися боржника ОСОБА_4 , яка не виконала вимоги кредитного договору. Із рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2019 року (справа №521/2179/19) випливає, що боржник ОСОБА_4 будучи власницею квартири під АДРЕСА_1 , задля отримання кредиту передала її в іпотеку, погодившись на можливість задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Позивач, як вказано в даному рішенні, був незаконно зареєстрований в даному житловому приміщенні. Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Таким чином, позивач не вказав причини непереборного та об`єктивного характеру, що заважали йому своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду. Згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії») право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, порушив норми процесуального права. Відповідно до абз.2 ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи, що таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, є підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року про повернення адміністративного позову залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, скасування постанови та акту залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Доповідач суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 12.06.2020 року.