Постанова 4854 № 420/3015/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3015/20 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. Дата і місце ухвалення: 20.05.2020р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. (у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання, справа відповідно до ст. 311 КАС України, розглянута в письмовому провадженні) розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту нерухомого майна, - В С Т А Н О В И Л А : В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у скасуванні арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9081345 від 23.09.2009р., накладеного о 11:06:15 на підставі постанови АА261339 від 23.04.2009р. (об`єкт обтяження: 1/4 квартири, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ); - скасувати арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 9081345 від 23.09.2009р., накладений в 11:06:15 на підставі постанови АА261339 від 23.04.2009р. (об`єкт обтяження: квартира, 1/ АДРЕСА_2 адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в лютому 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про існування арешту, накладеного на ј квартири АДРЕСА_3 відповідно до постанови АА261339 від 23.04.2009р. Арешт майна накладено в рамках виконавчого провадження по примусовому виконанню судового наказу від 01.09.2008р. №2-н-6018/08, яке було закрито 24.12.2009р., тобто майже одинадцять років тому. На даний час виконавче провадження, де позивач був боржником і відбулося обтяження його майна, відсутнє, а стягувач жодним чином не сприяє пред`явленню виконавчого документа на виконання у передбачені законом строки. При зверненні ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про скасування арешту нерухомого майна, відповідач листом від 18.03.2020р. відмовив у скасуванні арешту. А відтак, в даному випадку підставою для зняття арешту з майна позивача може бути тільки рішення суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 9081345 від 23.09.2009р., накладений в 11:06:15 на підставі постанови АА261339 від 23.04.2009р. (об`єкт обтяження: квартира, 1/4, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 20.05.2020р. та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що порядок зняття арешту по завершеним виконавчим провадженням чітко визначено у п.15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5. Підтвердити виконання боржником вимог виконавчого документа в повному обсязі чи частково може лише стягувач. Станом на 05.02.2020р. та в подальшому повідомлень від стягувача щодо виконання боржником вимог виконавчого документа (судового наказу №2-н-6018/18, виданого 01.09.2008р. Приморським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «УМЗ» грошової суми в розмірі 962,66 грн.) до відділу не надходило та будь-яких підтверджуючих документів боржником про сплату боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не надано. Також, апелянт посилається на те, що оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання судового наказу №2-н-6018/18, виданого 01.09.2008р. Приморським районним судом м.Одеси, тому справа про скасування арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій щодо виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Предметом спору у даній справі є вимога ОСОБА_1 про скасування арешту нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 9081345 від 23.09.2009р., накладеного в 11:06:15 на підставі постанови АА261339 від 23.04.2009р. (об`єкт обтяження: квартира, 1/ АДРЕСА_2 , адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ). Арешт на ј квартири АДРЕСА_3 накладено державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.04.2009р. АА261339 в ході проведення виконавчих дій по примусовому виконанню судового наказу №2-н-6018/08, виданого 01.09.2008р. Приморським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «УМЗ» грошової суми в розмірі 962,66 грн. 24.12.2009р. державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), керуючись п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р., по вказаному виконавчому провадженню винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. 05.02.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про скасування арешту нерухомого майна. Листом від 02.03.2020р. орган ДВС повідомив Гордєєву В.О. про неможливість скасування арешту майна у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» та п.15 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про скасування арешту нерухомого майна як такого, що порушує законні права та інтереси позивача. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо скасування арешту нерухомого майна, дійшов висновку, що при поверненні виконавчого документа стягувачеві станом на 24.12.2009р. орган державної виконавчої служби мав зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні. Не зняття органом державної виконавчої служби арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві, за висновками суду першої інстанції, є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Не вдаючись до надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції по суті спору колегія суддів вважає, що при вирішенні спору судом першої інстанції порушено норми процесуального права. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Положеннями частини 1 статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні по примусовому виконанню судового наказу №2-н-6018/08, виданого 01.09.2008р. Приморським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «УМЗ» грошової суми в розмірі 962,66 грн. В провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого документу. У ході виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.04.2009р. АА261339, якою накладено арешт на належну боржнику у виконавчому провадженні ј квартири АДРЕСА_3 . При зверненні ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, відповідач відмовив у вчиненні відповідних дій. Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 ЦПК України). Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення (судовий наказ є особливою формою судового рішення), зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі. В той же час, предметом даного позову не є законність постанови державного виконавця про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, а вирішення судом питання про зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні з виконання наказу №2-н-6018/08, виданого 01.09.2008р. Приморським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «УМЗ» грошової суми в розмірі 962,66 грн. Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Таким чином зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на належне йому нерухоме майно та не знятого при винесенні 24.12.2009р. постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 . Тобто, у цій справі порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, а тому у даному випадку порушено його цивільні права. З огляду на вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з виконання судового наказу як особливої форми судового рішення, то колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 та постанові Верховного Суду від 06 березня 2020 року у справі №640/23588/19. За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення, а також порушено норми процесуального права, тому постановлене судове рішення підлягає скасуванню в порядку ст.317 КАС України, а провадження у справі підлягає закриттю. Керуючись ст.ст. 308, 311, 317, 319, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року скасувати. Провадження по справі №420/3015/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту нерухомого майна - закрити. Роз`яснити позивачу, що даний спір може бути вирішено в порядку цивільного судочинства. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 21 липня 2020 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук