Постанова 4854 № 420/10686/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/10686/20 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Дата і місце ухвалення: 28.10.2020р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. при секретарі Рябоконь Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту,- В С Т А Н О В И Л А : В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Першого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не скасуванні арешту, накладеного постановою про арешт майна та заборону на його відчуження В-10/28649637 від 06.09.2011р., реєстраційний номер обтяження 11599430; - скасувати арешт нерухомого майна, накладений Першим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції постановою про арешт майна та заборону на його відчуження В-10/28649637 від 06.09.2011р., реєстраційний номер обтяження 11599430. Позов обґрунтовував тим, що виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт та яке знаходилося на виконанні у відповідача, стосувалося виконання виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі 1804243,40 грн. З 2011 року виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу та вносилися постанови про закінчення виконавчого провадження. В січні 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В.М. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, а постановою від 08.02.2019р. виконавчий лист повернуто стягувачу та припинено чинність арешту майна боржника. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту майна, в задоволенні якої листом від 05.10.2020р. йому було відмовлено з посиланням на ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII. Таку відмову ОСОБА_1 вважає незаконною та такою, що не відповідає положенням ч.3 ст.37 Закону, якою передбачено, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу арешт з майна підлягає зняттю. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано Перший Київський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено постановою Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про арешт майна та заборону на його відчуження В-10/28649637 від 06.09.2011р., реєстраційний номер обтяження 11599430. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , Перший Київський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що арешт на майно ОСОБА_1 накладено постановою Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про арешт майна та заборону на його відчуження В-10/28649637 від 06.09.2011р. По вказаному виконавчому провадженню 16.03.2012р. державним виконавцем, на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-ХІV, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому, статтею 50 Закону №606-ХІV не було передбачено можливості зняття арешту у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону. А відтак, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець правомірно не вирішив питання про припинення чинності арешту майна боржника. Також, апелянт посилається на те, що підтвердити виконання боржником вимог виконавчого документу в повному обсязі чи частково може лише стягувач. Однак, судом не враховано, що станом на 28.09.2020р. повідомлень від стягувача щодо виконання боржником вимог виконавчого документу №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р., до Відділу не надходило та будь-яких підтверджуючих документів про сплату боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження боржником не надано. Посилається апелянт і на те, що оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р., тому справа щодо зняття арешту з майна боржника підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні у Першому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в 2011 році знаходилось виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу у розмірі 1804243,40 грн. У ході виконавчих дій 06.09.2011р. старшим державним виконавцем Першого Київському відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Стояновим Р.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-10/2869637, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 . 16.03.2012р. державним виконавцем Відділу Швець Є.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10. ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. 04.01.2018р., за заявою ПАТ «Райффайзен банк Аваль», приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р. На виконання вимог заяви стягувача і з метою забезпечення реального виконання вимог виконавчого документа в межах суми боргу приватним виконавцем 04.01.2018р. винесено постанову про арешт майна боржника. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. у ВП №55477890 від 08.02.2019р. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р., повернуто виконавчий документ стягувачу та припинено чинність арешту, накладеного постановою приватного виконавця №55477890 від 04.01.2018р. на все майно боржника. Згідно інформації з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна накладений на підставі постанови Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції В-10/28649637 від 06.09.2011р. арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 не знято. У зв`язку з цим, 28.09.2020р. представник ОСОБА_1 звернувся до Першого Київського відділу ДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту зі всього нерухомого майна ОСОБА_1 , що накладений Першим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна та заборону на його відчуження В-10/28649637 від 06.09.2011р., реєстраційний номер обтяження: 11599430. Листом від 05.10.2020р. відповідачем повідомлено представника позивача про відсутність підстав для зняття арешту зі всього нерухомого майна ОСОБА_1 . Зокрема, зазначено, що порядок зняття арешту по завершеним виконавчим провадженням чітко визначений Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII та п.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, а саме: арешт знімається при надходженні на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, необхідних для задоволення вимог всіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника за завершеним виконавчим провадженням. В усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача та скасування арешту нерухомого майна як такого, що порушує законні права та інтереси позивача. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов`язання Першого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нерухомого майна позивача накладеного постановою В-10/28649637 від 06.09.2011р., виходив з того, що матеріалами справи підтверджено відсутність у ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим листом №2-727/10, виданим Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р., а тому права позивача мають бути відновленні шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Не вдаючись до надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції по суті спору колегія суддів вважає, що при вирішенні спору судом першої інстанції порушено норми процесуального права. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Положеннями частини 1 статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі 1804243,40 грн. В провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого документу. У ході виконавчого провадження 06.09.2011р. старшим державним виконавцем Першого Київському відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Стояновим Р.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-10/2869637, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 . При зверненні ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, відповідач відмовив у вчиненні відповідних дій. Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 ЦПК України). Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі. В той же час, предметом даного позову не є законність постанови державного виконавця від 06.09.2011р. про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, а вирішення судом питання про зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №2-727/10, виданого Київським районним судом м.Одеси 15.03.2011р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі 1804243,40 грн. Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Таким чином зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на належне йому нерухоме майно та не знятого при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 . Законність постанови державного виконавця від 06.09.2011р. про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, не являється предметом даного спору. Тобто, у цій справі порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, а тому у даному випадку порушено його цивільні права. З огляду на вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні з виконання судового рішення в цивільній справі про стягнення заборгованості, то колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 та постанові Верховного Суду від 06 березня 2020 року у справі №640/23588/19. За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення, а також порушено норми процесуального права, тому постановлене судове рішення підлягає скасуванню в порядку ст.317 КАС України, а провадження у справі підлягає закриттю. Керуючись ст.ст. 308, 310, 317, 319, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року скасувати. Провадження по справі №420/10686/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту - закрити. Роз`яснити позивачу, що даний спір може бути вирішено в порядку цивільного судочинства. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 01 грудня 2020 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук