Постанова Київський апеляційний суд № 759/97/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/97/19 Головуючий у суді І інстанції П`ятничук І.В. Провадження № 22-ц/824/3749/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, мотивуючи його тим, що 22 червня 2017 року приблизно о 09 год. 40 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ауді А6» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Міська, 2-а в м. Києві, виїхав на сигнал світлофору, що дозволяє рух, на перехрестя з Великою кільцевою дорогою, де утворився затор, чим створив перешкоду в русі автомобілю «ЗАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів. Позивач на момент зіткнення знаходилась в автомобілі ОСОБА_3 , була свідком даної пригоди та зазнала тілесних ушкоджень. Винним у скоєні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) визнано відповідача. У зв`язку з цим, позивач має право на отримання відшкодування завданої їй матеріальної та моральної шкоди. Як вказувала позивач витрати на лікарські процедури та засоби становлять 2 118,12 грн. Моральну шкоду позивач оцінила в 30 000 грн, вказуючи на те, що вона за професією артист - провідний майстер сцени, а після ДТП та отримання струсу мозку у неї часто виникає нестерпний головний біль, її працездатність знизилась, погіршились сімейні стосунки та дружні відносини з близькими та колегами по роботі. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду у зв`язку з витратами на лікарські процедури і засоби в розмірі 2 118,12 грн, моральну шкоду в розмірі 30 000 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 11 954,80 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права,і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що дії відповідача, якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху України, перебувають у прямому причинному зв`язку з травмами, отриманими нею внаслідок ДТП. У результаті вищевказаної ДТП позивач була змушена звернутися за допомогою до лікарів, проходити різнопланові обстеження та здійснювати покупку лікарських засобів, на що було витрачено власні кошти, і на підтвердження надані відповідні копії лікарських висновків та чеків. Таким чином, вона має законне право на відшкодування матеріальної шкоди за рахунок відповідача, а саме відшкодування витрат на лікарські процедури і засоби. Матеріалами справи також підтверджується той факт, що внаслідок ДТП позивач зазнала струсу головного мозку і така травма сама по собі є досить суттєвою. З моменту отримання струсу мозку у позивача почала набагато частіше з`являтися нестерпна головна біль, яка призводила до негативних наслідків, їй стало важко концентрувати увагу на будь-якій діяльності та в результаті її працездатність знизилась і вона стала більше часу витрачати на будь-яку роботу. Отже, внаслідок вищевикладених негативних наслідків, завданих у ДТП, винним у якій визнано відповідача, позивач зазнала моральної шкоди через фізичні та душевні страждання. Проте суд першої інстанції, при розгляді справи не дотримався засад рівності сторін у процесі і повністю прийняв сторону відповідача, відкидаючи та ігноруючи всі об`єктивні факти і докази позивача. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Ткач В.Д. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Крім того, порушив питання про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги, розмір яких за наданим попереднім (орієнтовним) розрахунком становить 4 500 грн. Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо права на відшкодування матеріальної шкоди за рахунок відповідача на лікарські процедури і засоби не містять під собою правового підґрунтя, так як позивачем не доведено причинного наслідкового зв`язку між витратами на лікування та отриманими травмами під час ДТП. Судом першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди правильно зазначено, що нею не надано будь-яких належних доказів щодо підтвердження своїх вимог у цій частині. При цьому, до суду першої інстанції не надано доказів того, що ФОП ОСОБА_4 має право надавати професійну правничу допомогу, а також не надано доказів щодо надання правничої допомоги позивачу саме у цій справі. Відзив іншого учасника справи, а саме ОСОБА_3 на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи та їх представників, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем медичних документів не вбачається, що придбання медикаментів пов`язане з тим, що на момент ДТП позивач знаходилась в автомобілі, який був його учасником, а саме лікування цими засобами було здійснене за призначенням лікаря для лікування наслідків саме даної ДТП, винуватцем якої є відповідач. Будь-яких доказів на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, позивач не надала, тому підстави задоволення позову в цій частині також відсутні. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Судом встановлено, що 22 червня 2017 року приблизно о 09 год. 40 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ауді А6» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Міська, 2-а в м. Києві, виїхав на сигнал світлофору, що дозволяє рух, на перехрестя з Великою кільцевою дорогою, де утворився затор, чим створив перешкоду в русі автомобілю «ЗАЗ» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів. Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у справі № 759/10715/17 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності відповідача за статтею 124 КУпАП закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 247, статті 38 КУпАП. Зазначені обставини щодо вини відповідача у скоєнні ДТП в силу вимог статті 82 ЦПК України при розгляді даної справи не доказуються. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазначала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, частиною першої якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно із положеннями частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. За змістом вказаних норм, будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, повинні бути пов`язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров`я. При цьому з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме позивач повинен довести наявність шкоди та її розмір. Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просила у відшкодування матеріальної шкоди стягнути з відповідача як винуватця ДТП, що сталася 22 червня 2017 року,2 118,12 грн, які витрачені нею на лікарські процедури та препарати. На підтвердження вказаних позовних вимог ОСОБА_1 надано копії довідок про аналіз крові на вміст глюкози від 15 серпня 2018 року, про аналіз сечі загальний від 15 серпня 2018 року та про біохімічний аналіз крові від 15 серпня 2018 року та 27 липня 2018 року ( а.с. 12-15). Відповідно до історії хвороби ОСОБА_1 , вона хворіє останніх 25 років, скарги на періодичні головні болі, підйоми артеріального тиску, періодичні набряки обличчя, рук ( а.с. 16). З копії довідки № 6151 вбачається, що ОСОБА_1 25 червня 2017 року зверталась до травмпункту Ірпінської центральної міської лікарні щодо надання медичної допомоги у зв`язку із «Дисторзією шийного відділу хребта. СГМ (під питанням)» (а.с. 17). 26 червня 2017 року позивач зверталась за консультацією до невропатолога (а.с. 19), а також неодноразово зверталась за медичною допомогою на протязі 2018 року (а.с. 20-25, 28, 29). На підтвердження понесених витрат позивачем надано копії квитанцій на придбання медикаментів на суму 930,27 грн 15листопада 2018 року (а.с. 30), на 490,50 грн 29 листопада 2018 року та на 697,35 грн 22 травня 2018 року (а.с. 31). Однак, з наданих медичних документів не вбачається, що придбання медикаментів пов`язане з тим, що на момент ДТП 22 червня 2017 року позивач знаходилась в автомобілі, який був його учасником, а саме лікування цими засобами було здійснене за призначенням лікаря для лікування наслідків саме даної ДТП, винуватцем якої є відповідач. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції на підставі поданих позивачем доказів, які належним чином оцінені (стаття 89 ЦПК України), правильно застосувавши положення цивільного закону, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування матеріальної (майнової) шкоди з огляду на те, що позивачем не доведено, що понесені нею витрати у 2018 році напридбання медичних препаратів пов`язані з лікуванням та відновленням здоров`я внаслідок отриманих травм у ДТП, яке сталось у 2017 році. Судом правильно не взято зазначена позивачем сума до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які лікарські рецепти або висновки лікарсько-консультативної комісії, які б дозволяли встановити необхідність та кількість призначених позивачу лікарських засобів щодо придбання (оплати) яких надано відповідні квитанції. Отже, з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити причинного зв`язку між протиправними діями відповідача, пов`язаними з отриманими позивачем травмами, та завданою майновою шкодою у вигляді понесених витрат на лікування у заявленому розмірі. Згідно із частинами першою, другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, звернувши увагу на підстави відшкодування моральної шкоди, які визначені у позові, а саме отримання в ДТП струсу мозку та у зв`язку з цим часту головну біль, які не підтверджені належними і допустимими доказами у справі, дійшов до правильного переконання, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди неправомірними діями відповідача або втрат немайнового характеру, а також не мотивовано заявлений розмір такої шкоди. Посилання апеляційної скарги на постанову Апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2018 року, якою матеріали адміністративної справи № 759/10715/17 відносно ОСОБА_2 направлені до УП ГУНП у м. Києві для проведення перевірки і опрацювання, та в якій встановлено, що травми, отримані учасниками ДТП, можуть відноситися до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, є безпідставними. Так, у вказаному вище судовому рішенні відсутній будь-який встановлений факт отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень у вигляді струсу головного мозку, а суд апеляційної інстанції лише зазначив про те, що обставини отримання учасниками ДТП травм, яку можуть відноситися до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, проте це не було предметом дослідження під час оформлення ДТП і розгляду справи про адміністративне правопорушення в суді першої інстанції, тому її необхідно направити до правоохоронних органів для проведення перевірки і опрацювання з метою встановлення в діях ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України (а.с. 69-71). Згідно із висновком щодо розгляду матеріалів зареєстрованих в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події за № 43510 від 31 травня 2018 року, складеним слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві та затвердженим начальником цього управління поліції, наявні у третьої особи ОСОБА_3 та позивача ОСОБА_1 тілесні ушкодження не спричинили розладу здоров`я і вочевидь не можуть бути віднесені до середньої степені тяжкості тілесних ушкоджень, а тому виключають в даному діянні наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України (а.с. 131, 132). Із даного висновку також вбачається, що відповідно до медичної довідки № 6151 від 25 червня 2017 року травмпункту Ірпінської ЦМЛ, ОСОБА_1 були спричинені лише наступні тілесні ушкодження: «Дистонія шийного відділу хребта СМГ (під питанням)». З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з вимогами статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, то підстав для нового розподілу судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, а також розподілу судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення суду, немає. Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу порушувалося питання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді даної апеляційної скарги, втім в судовому засіданні до закінчення судових дебатів представник відповідача зробив заяву, що відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України відповідні докази на підтвердження розміру понесених витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення апеляційного суду. На підставі викладеного та керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній