Постанова Київський апеляційний суд № 759/97/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/97/19 Головуючий у суді І інстанції П`ятничук І.В. Провадження № 22-ц/824/3749/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у зв`язку з витратами на лікарські процедури і засоби в розмірі 2 118,12 грн, моральну шкоду в розмірі 30 000 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 11 954,80 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. 26 жовтня 2019 року представник відповідача - адвокат Ткач В.Д. направив до суду першої інстанції заяву про перерозподіл судових витрат, в якій просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8 000 грн. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року заяву про перерозподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. В апеляційній скарзі на вищевказану ухвалу суду позивач просить її скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 246 ЦПК України не призначав судове засідання для вирішення питання про стягнення судових витрат згідно заяви представника відповідача та помилково постановив ухвалу, тоді як спірне питання вирішується ухваленням саме додаткового рішення в порядку, встановленому статтею 270 ЦПК України. Крім того, при розгляді заяви про перерозподіл судових витрат, суд не врахував розмір таких витрат на професійну правничу допомогу, їх обґрунтованість та пропорційність щодо ціни позову, чи пов`язані саме ці витрати із розглядом справи; а також не повно та всебічно дослідив докази відповідача, а саме документи, які підтверджують відносини між відповідачем і адвокатом, які дозволяють здійснювати професійну правничу допомогу, не дослідив чи дійсно відповідачем було сплачено грошові кошти за надання професійної правничої допомоги. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Ткач В.Д. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що разом з відзивом на позовну заяву стороною відповідача було направлено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат в розмірі 8 000 грн, проти якого сторона позивача не заперечувала. У свою чергу протягом п`яти днів після проголошення рішення по суті спору до суду було направлено заяву про перерозподіл судових витрат, сплачених відповідачем своєму представнику - адвокату Ткачу В.Д., про що попередньо зазначалося в судових дебатах. Сплата відповідачем гонорару адвокату підтверджується належними і допустимими доказами у справі, а під час розгляду справи позивачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Відтак, суд першої інстанції, оцінивши вимоги діючого законодавства та наявні у справі докази, правильно визнав, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. Відзив іншого учасника справи, а саме ОСОБА_3 на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи та їх представників, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Вирішуючи заяву про перерозподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що під час ухвалення рішення суду у даній справі не було вирішено питання про судові витрати, а оскільки заявником доведено понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, то є правові підстави для постановлення ухвали про покладення цих витрат на позивача, яка в ході розгляду справи не заявляла клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідно до статті 137 ЦПК України. Однак із таким висновком суду повністю погодитися не можна. Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Статтею 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Розглядаючи заяву представника відповідача, суд першої інстанції на порушення зазначених вище положень закону не призначив судове засідання у справі та не повідомляв учасників процесу про розгляд питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, чим порушив права позивача заявити свої заперечення щодо вказаної заяви чи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Стягуючи з позивача на користь відповідача заявлений розмір судових витрат, районний суд не врахував, що якщо під ухвалення рішення по суті спору не було вирішено питання про судові витрати, то зазначене питання (у випадку його обґрунтованості) вирішується шляхом ухвалення додаткового рішення суду, а не постановлення ухвали про перерозподіл судових витрат. За змістом статей 269 - 271 ЦПК України після проголошення рішення суд, що ухвалив його, не може, як правило, сам скасувати або змінити власне рішення. Тому, за загальним правилом, допущені недоліки судового рішення виправляються вищестоящим судом. Проте суд має ряд повноважень, передбачених цими положеннями, з усунення недоліків чи доповнення ухвалених ним рішень. Такими повноваженнями є виправлення описок та арифметичних помилок в судовому рішенні, ухвалення додаткового рішення або роз`яснення рішення суду. Статтею 270 ЦПК України, встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частина третя, п`ята статті 270 ЦПК України). При цьому у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Таким чином, законодавством України передбачений спеціальний механізм компенсації учаснику цивільної справи витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги. Такі вимоги не можуть бути предметом розгляду в окремому цивільному провадженні, а отже, висновок суду першої інстанції про те, що заявник має право на стягнення судових витрат на підставі ухвали суду не відповідає вимогам цивільного процесуального закону. Судом першої інстанції не було належним чином досліджене спірне питання, що призвело до вирішення заяви про перерозподіл судових витрат, яка фактично є заявою про ухвалення додаткового рішення, з порушенням порядку, встановленого для її вирішення. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо розподілу судових витрат є передчасним та необгрунтованим, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи в частині вирішення заяви про перерозподіл судових витрат для продовження розгляду до суду першої інстанції. На виконання положень статей 141, 382 ЦПК України колегія суддів зазначає, що питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом ухвали суду в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки заява по суті вимог не розглядається. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року скасувати, справу в частині вирішення заяви про перерозподіл судових витрат направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній