Постанова Київський апеляційний суд № 759/5261/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/5261/18 Головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М. Провадження № 22-ц/824/5137/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, в с т а н о в и в: У квітні 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з вказаним вище позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили стягнути із ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану залиттям квартири у розмірі 300 000 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та понесені судові витрати по справі. На обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що їм на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , яку було залито 23 березня 2018 року з вини мешканців квартири АДРЕСА_2 цього будинку, в якій проживають ОСОБА_1 та його дружина. Внаслідок залиття квартири пошкоджено стіни, двері та підлога кімнати площею 19,1 кв. м, стіни кухні площею 5,5 кв. м, стіни коридору площею 3,1 кв. м, стіни та двері санвузлу площею 2,4 кв. м. 5 квітня 2018 року комісією Житлово-експлуатаційної дільниці № 6 (далі - ЖЕД № 6), яка є структурним підрозділом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», складено акт, в якому зазначено, що при обстеженні квартири АДРЕСА_1 встановлено, що залиття квартири відбулось внаслідок переобладнання мешканцями квартири АДРЕСА_2 інженерних комунікацій (перенесено підключення труби ХВП з центрального стояка, з встановленням заглушки, подачу ХВП до квартири НОМЕР_2 переобладнано з підвалу), порушено проект. Даним актом, який підписаний уповноваженими особами комісії із зазначенням їхніх посад, зафіксовано факт залиття, вказано причини такого залиття, надано характеристику завданих пошкоджень, а також встановлено, що залиття квартири позивачів відбулося з вини мешканців квартири АДРЕСА_3 , власником якої є відповідач. В результаті такого залиття квартира позивачів потребує термінового поточного ремонту, оскільки проживати в ній стало неможливо, проте відповідач добровільно відшкодовувати завдану шкоду не бажає попри неодноразові звернення з цього приводу. Оскільки позивачами у 2016 році було здійснено капітальний ремонт квартири вартістю 300 000 грн, то на момент звернення до суду вони оцінюють розмір завданої відповідачем майнової шкоди саме у цьому розмірі. Моральна шкода полягає у створенні несприятливих умов для проживання, підвищені вологості повітря у квартирі та наявності неприємного запаху, що впливає на самопочуття та працездатність, тому її розмір оцінено у 10 000 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року, з урахуванням виправленої ухвалою суду від 24 лютого 2019 року описки, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 майнову шкоду, завдану залиттям квартири у розмірі 25 137 грн 60 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що залиття квартири позивачів сталося внаслідок переобладнання відповідачем, як власником суміжної квартири, інженерних комунікацій, а саме самовільно перенесено підключення труби ХВП з центрального стояка, з встановленням заглушки, подачу ХВП до його квартири переобладнано з підвалу, а тому є усі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачів встановленого розміру збитків та моральної шкоди. Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стягнуто витрати на проведення експертного будівельно-технічного дослідження у розмірі 8 580 грн. Не погоджуючись із судовим рішенням від 11 грудня 2019 року, відповідач через представника - адвоката Музичко Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції фактично на підставі одного документа, доказова цінність якого не витримує жодної критики, - акту обстеження технічного стану квартир № 6 та АДРЕСА_3 від 5 квітня 2018 року, складеного комісією ЖЕД № 6, однак вказаний акт не міг бути прийнятий до уваги суду як належний та допустимий доказ у справі, оскільки викладене в ньому посилання на те, що залиття квартири позивачів відбулося внаслідок переобладнання мешканцями квартири, власником якої був відповідач, інженерних комунікацій з порушенням проекту є виключно припущенням працівників ЖЕД № 6 та суперечить іншим доказам у справі, а саме офіційній інформації КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», структурним підрозділом якої є ЖЕД №

6. При цьому даний акт не відповідає вимогам законодавства щодо форми та змісту до такого документу і його складено не 23 березня 2018 року, а лише через 2 тижні після залиття - 5 квітня 2018 року, тобто через відносно тривалий період після того, як сталася аварія та залиття, що унеможливило об`єктивну фіксацію факту, обставин та причин залиття квартири позивачів, створило передумови для спотворення дійсних обставин. Відповідно до висновку експерта за результатами експертного будівельно-технічного дослідження № 14696/18-43 від 29 листопада 2018 року, встановити технічну причину залиття квартири № 6 , що сталось 23 березня 2018 року, згідно даних візуально-інструментального обстеження не виявилось можливим, оскільки доступ до квартири АДРЕСА_2 та підвалу вказаного будинку 7 листопада 2018 року не забезпечено, а відповідно до листа представника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» № 108-юр від 05 липня 2018 року проектно-кошторисна документація зі схемами влаштування внутрішньобудинкових мереж водопостачання в будинку АДРЕСА_5 не збереглась. З огляду на це, представник вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення виключно на припущенні про винуватість відповідача, на підставі неналежного та недопустимого доказу - документу, який складено на безпідставному та необгрунтованому припущенні працівників комунального підприємства, офіційна позиція якого спростовує указане припущення його працівників. Крім того, зазначила, що у даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та поведінкою відповідача, а також відсутня вина в діях відповідача, оскільки відсутні самі протиправні дії. Залиття сталося через пошкодження на стояку холодного водопостачання, який розташований безпосередньо у квартирі позивачів, а не у квартирі, яка належала відповідачу, чи в підвалі. З`ясування питання та встановлення місця пошкодження та витоку води є необхідним та обов`язковим елементом при вирішенні питання причини залиття, а також осіб з вини яких воно сталося. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Шило Є.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що самовільне встановлення відповідачем заглушки на арматуру запірної труби центрального холодного водопостачання та перенесення підключення холодного водопостачання з центрального стояка на постачання води з підвалу шляхом врізання в трубу, без проекту і технічних умов, тобто без забезпечення належного технічного нагляду, призвело до утворення осаду і ржі в середині по квартирних труб та зміни циркуляції і тиску в них води, що у результаті призвело до аварії на стояку між квартирами № 6 та АДРЕСА_2 . Надані докази доводять причинно-наслідковий зв`язок між залиттям 23 березня 2018 року квартири позивачів, понесеними ними збитками та винними діями відповідача, які полягали в самовільному переобладнанні поквартирних труб і втручанні у внутрішньобудинкові комунікації подачі холодної води, тобто порушення скаржником цілісності системи водопостачання. Акти залиття квартир були складені уповноваженою комісією ЖЕД № 6, з ними було ознайомлено як позивачів так і відповідача (заяви сторін до ЖЕД № 6 про залиття), у них зазначаються причини залиття, винних осіб та обсяг завданої шкоди. Тобто у актах обстеження технічного стану квартир у зв`язку з залиттям зазначені всі основні дані про причини аварії та її наслідки, а також вони були затверджені начальником ЖЕД № 6, а тому є належними і допустимими доказами. Вони були складені в інший день з огляду на поважні причини зазначені в листі-відповіді ЖЕД № 6 від 8 лютого 2019 року №

91. Отже, за наведених обставин, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири позивачів, причину та розмір завданої шкоди їхньому майну, врахувавши порушення відповідачем норм чинного законодавства України і те, що він не довів відсутність своєї вини у завданні шкоди, зробив обгрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та його матері - ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій вони зареєстровані та поживають (а.с. 6-15, т. 1). ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 квітня 2005 року був власником квартири АДРЕСА_3 (а.с. 99-102, т. 1). Матеріалами справи встановлено та фактично не заперечувалося сторонами, що 23 березня 2018 року відбулось залиття квартири позивачів. Із акту комісії ЖЕД № 6, яка є структурним підрозділом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», від 5 квітня 2018 року у складі: гол. інженера ОСОБА_4 , майстра технічної дільниці ОСОБА_5 , майстра ремонтної дільниці ОСОБА_6 , слюсара-сантехніка ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вбачається, що у зв`язку із залиттям при обстеженні технічного стану квартири АДРЕСА_1 , яка розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку 1973 року забудови, встановлено, що залиття цієї квартири відбулось внаслідок переобладнання мешканцями квартири АДРЕСА_2 інженерних комунікацій (перенесено підключення труби ХВП з центрального стояка, з встановленням заглушки, подачу ХВП до квартири АДРЕСА_2 переобладнано з підвалу) порушено проект. Згідно із даним актом, при обстеженні виявлено наступні пошкодження: кімната площею 19,1 кв. м - стіни h - 0.20 м/п водостійка водоемульсійна фарба, двері, підлога - ламінат, плінтуси; кухня площею 5,5 кв. м - стіни h - 0.20 м/п водостійка водоемульсійна фарба; коридор площею 3,1 кв. м - стіни h - 0.40 м/п водостійка водоемульсійна фарба, санвузол площею 2,4 кв. м; стіни водостійка водоемульсійна фарба, двері. Даний акт підписаний повноважними особами комісії із зазначенням їхніх посад, затверджений начальником ЖЕД № 6 ОСОБА_9 , та ним зафіксовано факт і причини залиття, надано характеристику завданих пошкоджень, а також встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_1 відбулося з вини мешканців квартири АДРЕСА_2 цього ж будинку (а.с. 5, 233, т. 1). За результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року за клопотанням представника позивачів, судовим експертом КНДІСЕ Лісниченко С.В. було складено висновок № 14696/18-43 від 29 листопада 2018 року, відповідно до якого вартість ремонтно-відновлювальних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди) та вартість ремонтно-будівельних робіт для усунення наслідків залиття квартири АДРЕСА_1 , згідно даних візуально-інструментального обстеження, станом на час проведення дослідження, становить 25 137 грн 60 коп. Відповідно до зазначеного вище висновку експерта, встановити технічну причину залиття квартири АДРЕСА_1 , що сталось 23 березня 2018 року згідно даних візуально-інструментального обстеження не вбачається можливим, оскільки доступ до квартири АДРЕСА_3 та підвалу вказаного будинку 7 листопада 2018 року експерту не було забезпечено, а у відповідності до листа представника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» № 108-юр від 5 липня 2018 року проектно-кошторисна документація зі схемами влаштування внутрішньобудинкових мереж водопостачання будинку АДРЕСА_5 не збереглася. Згідно документальних даних, а саме акту ЖЕД № 6 від 5 квітня 2018 року (а.с. 5) причиною залиття квартири АДРЕСА_1 є: «...переобладнання мешканцями квартири АДРЕСА_2 інженерних комунікацій (перенесено підключення труби ХВП з центрального стояка, з встановленням заглушки, подачу ХВП до квартири АДРЕСА_2 переобладнано з підвалу), порушено проект», що на думку суду першої інстанції доводить вину відповідача у залитті квартири позивачів (а.с. 138, 139, 203-213, т. 1). Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України. При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки. Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). У частині третій статті 12 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права. Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір. Судовим розглядом справи було встановлено, що залиття квартири позивачів відбулося внаслідок переобладнання відповідачем, як власником суміжної квартири, інженерних комунікацій, а саме самовільно перенесено підключення труби ХВП з центрального стояка, з встановленням заглушки, подачу ХВП до його квартири переобладнано з підвалу. Факт залиття помешкання позивачів, яке відбулось 23 березня 2018 року, також підтверджується заявою відповідача від 23 березня 2018 року про направлення комісії з метою обстеження прориву стоякової труби та актом комісії ЖЕД № 6 від 5 липня 2018 року, складеним у зв`язку з обстеженням квартири відповідача (а.с. 234, 235, т. 1). При цьому самі по собі акти про залиття є одними із доказів, що підтверджують факт заподіяння шкоди і зазначені в них обставини відповідачем не спростовані, а отже у сукупності з іншими письмовими і речовими доказами у справі, висновком експерта і показаннями експерта в судовому засіданні суду першої інстанції, є належним доказом факту завдання шкоди майну позивачів внаслідок залиття квартири. Посилання відповідача на те, що акт комісії ЖЕД № 6 від 5 липня 2018 року є неналежним доказом наявності його вини у залитті квартири позивачів безпідставні, оскільки він відповідає основним критеріям його форми, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», та в ньому містяться такі вихідні дані як: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилось залиття; подія, що трапилась; наслідки залиття; а також причини залиття. Тобто, наданий позивачами акт за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі, а наведені в ньому дані відповідачем не спростовані. Одночасно згідно із листом ЖЕД № 6 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» № 91 від 8 лютого 2020 року, в рамках оперативного реагування на заявку № 4005126, яка надійшла до центральної диспетчерської служби м. Києва від 22 березня 2018 року ЖЕД-6 виконано зварювальні роботи на внутрішньобудинковій інженерній мережі холодного водопостачання та станом на 23 березня 2018 року вказану послугу було відновлено. Крім того під час виконання зварювальних робіт ЖЕД-6 виявлено самовільні втручання у внутрішньобудинкову інженерну мережу холодного водопостачання з підвального приміщення до квартири АДРЕСА_6 самовільно переобладнали інженерні внутрішньобудинкові комунікації подачі холодної води шляхом встановлення заглушки на арматуру запірної труби холодного водопостачання та перенесення підключення холодної води з центрального стояка на постачання води з підвалу шляхом врізання в трубу. У результаті цього відбулася аварія на першому поверсі будинку АДРЕСА_5 , за наслідками якої було залило квартиру АДРЕСА_7 було складено два акти від 5 квітня 2018 року обстеження технічного стану квартир (акт про залиття) № НОМЕР_3. Акти складалися не в день залиття, оскільки майстри та інженер приходили декілька разів для усунення аварії та проведення обстеження. ЖЕД № 6 не надавав дозволу мешканцям квартири АДРЕСА_3 на переобладнання внутрішньо будинкових мереж водопостачання. Щодо інших питань, піднятих в адвокатському запиті представника позивача повідомлено, що у період з 22 березня 2018 року по 23 березня 2018 року у будинку АДРЕСА_5 була лише одна аварія на першому поверсі, в результаті якої були затоплені квартири НОМЕР_3 , а причиною стали незаконні дії мешканців квартири № АДРЕСА_2 . Від інших квартир будь-яких звернень про аварії у цей період не надходили, у зв`язку з цим надано лише завірені копії заяв мешканців квартир № НОМЕР_3 (а.с. 231, 232, т. 1). Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, суд вірно вважав, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачів, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція заподіювача шкоди. Клопотання про проведення відповідних судових експертиз відповідач в суді першої інстанції також не заявляв, Згідно зі статтею 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Відповідно до статті 151 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України. Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» покладено на споживача обов`язки щодо своєчасного вжиття заходів з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини; своєчасного проведення підготовки помешкання та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; допущення у приміщення квартири представників виконавця/виробника для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку; дотримання вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг. Системний аналіз зазначених положень законодавства у взаємозв`язку із положеннями статті 1166 ЦК України дає підстави для висновку, що власник квартири зобов`язаний утримувати дане майно, у тому числі інженерно-технічне обладнання, у належному стані, своєчасно усувати недоліки у його роботі, а також самовільно не втручатися у внутрішньобудинкову систему водопостачання або водовідведення. Майнова шкода, завдана іншим особам у зв`язку з невиконанням таких обов`язків, підлягає відшкодуванню власником. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України). Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Оскільки факт залиття квартири позивачів є беззаперечно доведений, розмір завданої шкоди відповідачем під час розгляду справи не спростований і встановлений на підставі висновку експерта № 14696/18-43 від 29 листопада 2018 року, складеного за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної судом за клопотанням позивачів, а відповідачем не надано відповідний висновок експерта із цього самого питання і ніяким чином не обґрунтовано, що висновок експерта КНДІСЕ викликає сумніви щодо його правильності, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив із встановленого в зазначеному висновку розміру майнового збитку в сумі 25 137 грн 60 коп. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири позивачів, причину та розмір завданої шкоди майну позивачів і врахувавши, що відповідач, як власник суміжної квартири, до якої самовільно було переобладнано інженерні внутрішньобудинкові комунікації подачі холодної води шляхом встановлення заглушки на арматуру запірної труби холодного водопостачання та перенесення підключення холодної води з центрального стояка на постачання води з підвалу шляхом врізання в трубу, не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивачів, дійшов привильного висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири. Крім того, вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд обґрунтовано вважав, що затоплення квартири дійсно призводить до змін в житті позивачів, оскільки цим викликається необхідність проведення робіт по відновленню квартири, докладання додаткових зусиль для нормалізації свого життя та захисту порушених прав. Зважаючи на характер страждань, обсяг заподіяної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами й доповненнями) прийшов до обгрунтованого висновку, що сума в 3 000 грн буде достатньою грошовою компенсацією завданої позивачам моральної шкоди. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній