Постанова 4857 № 300/2286/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2286/19 пров. № А/857/6076/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Шинкар Т.І., Коваля Р.Й., за участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року (головуючий суддя Скільський І.І., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольги Леонідівни в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №60062934 від 13.09.2019. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 60062934 від 13.09.2019. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, таке незаконним та необгрунтованим, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Відповідно до ст.190 Цивільного Кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Статтею 179 цього ж Кодексу зазначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Дана позиція також підтверджується Листом - роз`ясненням Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018. За приписами п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном у розумінні ст.190 ЦКУ. Вищевказана позиція також висвітлена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 в справі №905/3542/15. Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, від 19 серпня 2019 року в справі № 922/1293/15, розглядаючи дану справу та вирішуючи спір, суду належало встановити не тільки місцезнаходження боржника, а й місцезнаходження його майна, зокрема, грошових коштів з урахуванням вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», вимог глави XIII ЦК України в розумінні якої, грошові кошти є майном та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Тобто, ОСОБА_1 є власником карткового рахунку № UА НОМЕР_1 та наявних на цьому рахунку грошових коштів, що підтверджується довідкою АТ «Перший Український Міжнародний Банк». Роз`яснено, що у приватного виконавця не було жодної підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Також апелянт зазначає, що чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку наявності грошових коштів або майна до відкриття виконавчого провадження. Виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, в якій стягувач має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо). Надання стягувачем доказів на підтвердження зазначеної в заяві інформації не вимагається. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 грудня 2019 року у справі № 905/584/19, суд першої інстанції, розглядаючи скаргу на дії приватного виконавця, встановив місцезнаходження боржника, місцезнаходження його майна, зокрема, грошових коштів та з урахуванням вимог ст. 24 Закону, вимог XIII Цивільного кодексу України, в розумінні якої грошові кошти є майном, та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» дійшов правомірного висновку про те, що приватний виконавець мав право приймати до виконання наказ суду за місцезнаходженням майна боржника, а саме - грошових коштів боржника на рахунках у банківських установах міста Києва, та приватним виконавцем не порушено вимог щодо територіальності з відкриття виконавчого провадження. Висновок суду про те, що наявність коштів на банківському рахунку повинно бути встановлено саме на момент відкриття виконавчого провадження, є помилковим, оскільки відповідно до приписів п. 21 ч. 3 ст. 18 Закону виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операцій за рахунками боржника. Як зазначалося вище, ч.ч. 1, 2, ст.12 Закону встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, строки, зазначені в ч. 1 цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Виходячи з наведеного, приватний виконавець має право приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Проте, суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги докази надані приватним виконавцем. А тому, вважає, що при винесенні рішення судом першої інстанції не було враховано Пленум вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7. При винесенні рішення судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено докази надані відповідачем та ОСОБА_1 . Таким чином, суд першої інстанції не взявши доводи зазначені приватним виконавцем у відзиві на позовну заяву до увагу та проаналізувавши лише докази надані позивачем, дійшов помилкового висновку, що виконавче провадження №60062934 відповідачем відкрито протиправно. Також апелянт вважає, що позовна заява мала бути подана до 30 вересня 2019 року, проте позивач, звернувшись до суду 20 листопада 2019 року, пропустив строк звернення до адміністративного суду. В поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до паспорта серії НОМЕР_2 , виданого Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 21.01.1998, місце реєстрації проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_1 . Для примусового виконання виконавчого напису №20161 від 03.09.2019, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» обрано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгу Леонідівну. Представником Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», подано заяву про примусове виконання рішення. У вказаній заяві Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» просило відкрити, за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною за №20161 від 03.09.2019 про стягнення із боржника, яким є: ОСОБА_1 коштів у розмірі 8 976,32 гривень. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. на підставі зазначеної заяви Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60062934 від 13.09.2019, з виконання виконавчого напису №20161 від 03.09.2019, яким зобов`язано стягнути з боржника - ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість в розмірі 8 976,32 грн. Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно ч.ч. 2-4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Згідно ч. 5 ст. 26 цього Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до чч. 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Судом першої інстанції вірно враховано, що ч. 3.1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 ст. 7 цього Закону визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. Грошові кошти на рахунках банку в розумінні глави 13 Цивільного кодексу України є майном. Судом першої інстанції вірно зазначено, що наявність лише самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів не породжує цивільні права та обов`язки. Банківський рахунок не є власністю громадянина та призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій. При цьому, майном, на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки у банку. Наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна у такому банку та не є таким майном. Відповідачем не надано суду першої інстанції доказів, які б підтверджували, що позивач має власні грошові кошти (майно) на рахунку в Акціонерному товаристві «Перший Український Міжнародний Банк», суд вірно вважав, що лист про відкриття позивачем рахунку в Акціонерному товаристві «Перший Український Міжнародний Банк» не підтверджує наявність коштів позивача на рахунку Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в м. Київ. Як уже зазначалося, відповідно до паспорта серії НОМЕР_2 , виданого Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 21.01.1998, місце реєстрації проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_1 . Суд вірно вважав, що місце проживання позивача не відноситься до виконавчого округу, на території якого відповідач здійснює діяльність, а виконавчий документ у виконавчому провадженні прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання/перебування боржника - фізичної особи. З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням приписів ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», бо приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування позивача або місцем знаходження його майна, а тому підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року по справі № 300/2286/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя М. А. Пліш судді Т. І. Шинкар Р. Й. Коваль