Постанова 4855 № 640/2704/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року Справа № 640/2704/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., представника позивача Лукашевича С.М., представника відповідача Шабатіної І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гровнер Груп» на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гровнер Груп» до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування розрахунку, В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Гровнер Груп» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач) про скасування розрахунку плати за проїзд від 28.01.2020 № 1494, складеного Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2020 року провадження у справі закрито через непідсудність цього спору суду адміністративної юрисдикції. Постановляючи зазначену ухвалу суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 30.01.2019 у справі № 803/3/18 та виходив з того, що розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 КАС України. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправомірність дій відповідача при проведенні габаритно-вагового контролю його транспортного засобу, зокрема неврахування типу вантажу, та стверджуючи, що оскаржуваний ним розрахунок плати за проїзд впливає на коло обов`язків товариства і підлягає оскарженню до адміністративного суду. З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду прийнята за неповного з`ясування обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. 29.05.2020 відповідачем подано клопотання про закриття провадження в цій справі на тій підставі, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Перевіривши зазначене клопотання, колегія суддів приходить до висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуваною позивачем ухвалою суду провадження у цій справі вже закрито і саме це є питанням даного апеляційного перегляду. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав. Нормативно-правове обґрунтування. Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пункті 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій та впливають на коло прав та/або обов`язків позивача. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваний позивачем розрахунок плати за проїзд не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, а тому не може бути предметом спору. Разом з тим, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки в такому випадку відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 803/3/18 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи. Тож, доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не визначено, до суду якої юрисдикції належить цей спір, колегія суддів відхиляє з огляду на вищевикладене та з урахуванням, на виконання вказаної норми КАС України, висновків Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, твердження апелянта про те, що оскаржуваний ним розрахунок плати за проїзд впливає на коло обов`язків товариства і підлягає оскарженню до адміністративного суду, є необґрунтованими. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про непідсудність цього спору суду адміністративної юрисдикції та закриття провадження у справі. При цьому, у рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Доводи апелянта щодо неправомірності дій відповідача при проведенні габаритно-вагового контролю його транспортного засобу, зокрема неврахування типу вантажу, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки предметом апеляційного перегляду в даному випадку є процесуальна ухвала суду першої інстанції щодо закриття провадження в цій справі, а не рішення по суті позовних вимог. У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Гровнер Груп» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про закриття провадження у справі - відмовити. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гровнер Груп» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 09 червня 2020 року. Головуючий суддя Судді: