Постанова 4820 № 678/688/17

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 678/688/17 Провадження № 22-ц/4820/592/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Спірідонової Т.В. секретар Чебан О.М., з участю апелянта та його представника, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року, суддя Кульбаба А.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном подружжя житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельної ділянки, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, встановив: В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом та з урахуванням уточнень просив встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2008 року по 2015 рік, визнати спільним сумісним майном подружжя житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв. м. та земельну ділянку площею 0,133 га, що розташовані в АДРЕСА_1 ; здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, визнавши за ним право власності на 2/3 частини житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв. м., та на 2/3 частини земельної ділянки загальною площею 0,133 га, які знаходяться в АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на землю серії ЯЖ № 177394, виданий на ім`я ОСОБА_2 22 вересня 2009 року Требуховецькою сільською радою і Відділом Держкомзему у Летичівському районі; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину «Мрія» загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв.м., серії НОМЕР_1 № 605604 від 26 грудня 2012 року, видане на ім`я ОСОБА_2 Требуховецькою сільською радою; внести зміни до державного реєстру прав власності на вищенаведене нерухоме майно та провести необхідні дії щодо його перереєстрації. На обґрунтування позову зазначив, що з 2007 року по 2015 рік він спільно з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу проживали у його будинку за адресою АДРЕСА_2 . Протягом цього часу ними спільно велося домашнє господарство, здійснювався догляд за будинковолодінням, оброблявся город, сад тощо. В цей період ним за особисті кошти було придбано земельну ділянку, на якій збудовано житловий будинок з вбудованим магазином « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Витрати пов`язані з будівництвом понесені в основному ним особисто, оскільки відповідач отримувала незначну заробітну плату та не була спроможною фінансувати будівництво. Про факт його матеріальної спроможності здійснювати будівництво свідчать матеріали кримінального провадження про викрадення у нього значної суми коштів. В 2014 році йому стало відомо, що відповідач без його відома отримала державний акт про право власності на земельну ділянку та свідоцтво про право власності на нерухоме майно на власне ім`я та зареєструвала за собою право власності на це майно. З того часу у них виникли неприязні стосунки, які перейшли в майновий спір. Оскільки будівництво здійснювалося в період їх спільного проживання, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, ним витрачено значну суму коштів на придбання та будівництво спірного майна, тому за ним підлягає визнання права власності на 2/3 частки спірного будинку з вбудованим магазином « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою. Ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2017 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 листопада 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Требуховецьку сільську раду Летичівського району Хмельницької області. Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року у цивільній справі замінено відповідача - Требуховецьку сільську раду Летичівського району Хмельницької області на належного відповідача Меджибізьку селищну раду Летичівського району Хмельницької області. Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2017 року на житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину, який розташований по АДРЕСА_1 . Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту спільного проживання сторін як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, зокрема, ведення ними спільного господарства та наявності у них спільного бюджету. В справі відсутні також докази набуття спірного нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який здійснював представництво у суді першої інстанції не є адвокатом, а тому відповідно до ст. 15 ЦПК України не міг належним чином надавати правничу допомогу відповідачеві. Висновок суду про відсутність у справі доказів на підтвердження факту будівництва ним спірного будинку за власні кошти а також факту проведення ним розрахунків з будівельниками за виконані роботи та отримання останніми коштів за цю роботу є необґрунтованим, оскільки будівництво спірного будинку здійснювалося на підставі усної домовленості між ним та будівельниками, а розрахунок за виконану роботу проводився без оформлення звітно-фінансових документів, письмових розписок тощо. На думку апелянта допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та їх спільне будівництво спірного будинку, однак суд цим показанням не надав належної оцінки та не взяв їх до уваги. Судом також необґрунтовано не було взято до уваги вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року, згідно якого ОСОБА_2 у своїх поясненнях у кримінальній справі визнала факт спільного проживання з ним однією сім`єю та будівництва магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Ці обставини також доводяться фото- та відеоматеріалами зі святкування весілля дочки ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказала, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. На думку відповідача жоден зі свідків у своїх показаннях не вказав на обставини, які б свідчили про її спільне проживання з апелянтом як чоловіка та дружини. Вирок, на який посилається апелянт як на доказ судом досліджено у відповідності з вимогами ЦПК України. Позивач не надав суду доказів про свої доходи від підприємницької чи іншої діяльності, на підставі яких можна було зробити висновок про його спроможність здійснювати будівництво будинку за особисті кошти. Посилання апелянта на те, що представник ОСОБА_3 не є адвокатом є безпідставним, оскільки норми чинного процесуального законодавства не містять вимог щодо обов`язковості включення адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України. В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник адвокат Возняк А.Г. апеляційну скаргу підтримали. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шустіна Л.О. проти апеляційної скарги заперечила, послалася на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Представник Меджибізької селищної ради Летичівського району Хмельницької області, повідомлений належним чином про дату, час і місце слухання справи, у судове засідання не з`явився, у письмовій заяві просив розгляд справи провести без його участі. Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 23 жовтня 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки НОМЕР_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,133 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 229). Рішенням Виконавчого комітету Требуховецької сільської ради Летичівського району Хмельницької області № 11 від 19 грудня 2012 року оформлено право власності за ОСОБА_2 на побудований житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 30, т. 2 а.с. 173). ОСОБА_2 є власником житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину загальною площею 464,5 кв. м., в тому числі житловою площею 81,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 32, т. 2 а.с. 174). Згідно з Витягом про державну реєстрацію прав № 36993716 від 26 грудня 2012 року Хмельницького БТІ, за реєстраційним номером 38840480 проведено державну реєстрацію житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т.1 а.с. 228, т. 2 а.с. 200). За правилами ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Згідно з положенням частини 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склались відносини, що притаманні подружжю (пункт 20 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Таким чином, для визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі за ст. 74 СК України достатньо довести факт проживання сторін однією сім`єю без шлюбу та факт придбання спірного майна у цей період. У разі встановлення цих фактів майно буде вважатись таким, що є об`єктом спільної сумісної власності фактичного подружжя та підлягає поділу між ними за правилами поділу майна осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (глава 8 СК). При цьому презумпція набуття фактичним подружжям майна у спільну сумісну власність застосовується і у випадку, якщо один з фактичного подружжя не мав з поважних причин самостійного заробітку (ст. 60 СК). Таким чином, із системного аналізу вказаних норм слідує, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах і не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України). Показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтверджено факт спільного будівництва житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому вказані свідки також підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2008 року по 2015 рік, ведення спільного господарства. З наявних у справі фотознімків та відеоматеріалів вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних стосунках. Зокрема, на святковій церемонії весілля дочки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відображений в якості її чоловіка. Даючи оцінку показанням свідків, наявним у справі фото- та відеоматеріалам та іншим доказам апеляційний суд приходить до висновку про наявність у сторін усталених відносин, які притаманні подружжю, а отже наявний факт проживання чоловіка та дружини однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Матеріали справи не містять доказів хто саме з подружжя здійснював витрати на будівництво спірного будинку, хоча ОСОБА_2 в суді не заперечувала факту надання допомоги з боку ОСОБА_1 під час будівництва спірного об`єкту шляхом надання технічних засобів. Відповідач також визнала факт перебуванням з позивачем в особистих дружніх стосунках, які, однак, за її твердженням, мали тимчасовий періодичний характер. В той же час показання вищевказаних свідків спростовують пояснення ОСОБА_2 , оскільки свідки в суді підтвердили перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та будівництво спірного будинку з магазином за кошти і при забезпеченні будівельною технікою з боку ОСОБА_1 . Крім того, необхідно зауважити, що при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, в судовому засіданні ОСОБА_2 надала пояснення, відповідно до яких вона перебувала з обвинуваченим у фактичних шлюбних відносинах, під час яких спільно з ним було побудовано спірний будинок з магазином. Ці пояснення ОСОБА_2 зафіксовані у вироку Летичівського районного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2016 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, і призначено покарання у виді громадських робіт на строк 180 год. З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що спірне майно має правовий статус спільного сумісного майна, в якому частки сторін є рівними. З урахування встановлених обставин справи та вимог діючого законодавства, позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю правових підстав для їх задоволення. Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який здійснював представництво у суді першої інстанції не є адвокатом, оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів України про нього як адвоката відсутні відомості, спростовуються наступними мотивами. Статтею 177 ЦПК України визначений перелік документів, які додаються до позовної заяви. Зокрема, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими. Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. У постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2019 року у справі № 855/229/19 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 910/3845/19 міститься висновок про те, що особа адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю. До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №242, яке видане ОСОБА_3 на підставі рішення Хмельницької кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 21 червня 2000 року №1 Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять. Також відсутні докази щодо припинення у ОСОБА_3 права на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2008 року по 2015 рік. Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з вбудованим приміщенням магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв.м. та земельну ділянку площею 0,133 га, що розташовані в АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 464,5 кв.м., в тому числі житловою площею 81,8 кв.м. за кожним та на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,133 га, що розташовані в АДРЕСА_1 за кожним. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 червня 2020 року. Судді: Р.С. Гринчук Л.М. Грох Т.В. Спірідонова