Постанова 4854 № 420/6559/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6559/19 Категорія: 111030000 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О. М. Час і місце ухвалення: 10:44 год.,м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А. І. - Ступакової І. Г. при секретарі - Черкасовій Є. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.10.2017р. № 157060-13, від 02.05.2019р. № 0046376-5407-1517 стягнути з Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на користь позивача сплачений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 3111,94 грн., та сплачений податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 8407, 66 грн. та пеню 7226,56 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.10.2017 року та 02.05.2019 року позивачем були отримані спірні податкові повідомлення-рішення. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки у нього відсутнє зареєстроване право власності на нерухоме майно, а отже він не є платником податку на нерухоме майно в розумінні ст. 266 ПК України, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, Управління Державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2017р. № 157060-13, від 02.05.2019р. № 0046376-5407-1517 та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 02.10.2017 року № 157060-13, від 02.05.2019р. № 0046376-5407-1517. Стягнуто з Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 сплачений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 3111,94, та сплачений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 8407,66 грн. та пеню 7226,56 грн. Стягнуто з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що кошти сплачені позивачем на виконання податкових повідомлень-рішень, було зараховано до місцевого бюджету, а не на рахунки казначейства. При цьому апелянт з посиланням на Постанову № 845 від 03.08.2011 року, також зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 09.06.2003 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1068 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Туйськ І.І., зареєстрований в реєстрі під № 1324. В 2008 році на даній земельній ділянці позивачем був побудований будинок, будівництво якого не завершено. Дане домоволодіння не введено в експлуатацію та не зареєстровано право власності, що підтверджується інформаційною довідкою від 12.08.2019 року. 02.10.2017 року та 02.05.2019 року позивачем були отримані податкові повідомлення-рішення № 157060-13 та № 0046376-5407-1517 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за податковий період 2016, 2018 роки на підставі яких позивачем були сплачені відповідні кошти. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив їх до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскільки у позивача відсутнє зареєстроване право власності на нерухоме майно, він не є платником податку на нерухоме майно в розумінні ст. 266 ПК України, а тому податкове повідомлення-рішенням від 02.10.2017р. № 157060-13, від 02.05.2019р. № 0046376-5407-1517 є протиправними та підлягають скасуванню. При цьому вказав, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача є саме стягнення з Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 3111,94, та сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 8407,66 грн. та пені 7226,56 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2017р. № 157060-13, від 02.05.2019р. № 0046376-5407-1517 виходячи з наступного. Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок сплати податків та зборів є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (далі - ПК України). Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу України податок на майно належить до місцевих податків. Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Відповідно до абз.2 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно. Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 р. передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ст. 3 зазначеного законодавчого акту, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право власності. Ч. 1 ст. 5 зазначеного законодавчого акту визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Таким чином, моментом виникнення в особи права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення, є проведення державної реєстрації такого права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна по особі ОСОБА_1 , відомості про об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 відсутні. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 02.10.2017р. № 157060-13, від 02.05.2019р. № 0046376-5407-1517 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки у позивача відсутнє зареєстроване право власності на нерухоме майно, а отже він не є платником податку на нерухоме майно в розумінні ст. 266 ПК України. Водночас, колегія суддів зазначає про передчасність вимоги в частині стягнення з Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 3111,94, та сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 8407,66 грн. та пені 7226,56 грн. Так, за положеннями підпункту 14.1.182. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, помилково сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань. Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України. Пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України передбачає, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України). Відтак, податковим законодавством передбачений певний порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, а тому колегія суддів вважає передчасним звернення позивача до суду з вимогою про стягнення коштів, без дотримання умов статті 43 Податкового кодексу України шляхом звернення до податкового органу з заявою про повернення помилково сплачених сум. Колегія суддів також вважає, що у суду відсутнє право втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, та права переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. А тому, стягнувши з казначейства кошти, сплачені позивачем за податковим повідомленням - рішенням, суд фактично бере на себе повноваження суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого, у даному випадку, віднесено розгляд заяви про повернення сплачених грошових зобов`язань у порядку, визначеному законодавством та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень. При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 стосовно того, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права платника, є стягнення суми бюджетного відшкодування із Державного бюджету України, оскільки це не спростовує факту того, що таке право у платника податку виникає після дотримання ним процедури повернення надміру або помилково сплачених коштів. Відповідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 3111,94, та сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 8407,66 грн. та пені 7226,56 грн. підлягає скасуванню в порядку ст.317 КАС України з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року скасувати в частині стягнення з Управління державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 3111,94, та сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в розмірі 8407,66 грн. та пені 7226,56 грн. та в цій частині відмовити в задоволенні позовних вимог. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 28 травня 2020 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова