Постанова 4852 № 160/3921/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 січня 2020 року м. Дніпросправа № 160/3921/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В. за участю представників: відповідача - Кацінова О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 ( суддя першої інстанції Букіна Л.Є.) в адміністративній справі №160/3921/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Група "ТНП" до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «Торгова Група «ТНП» звернулося з позовом до Дніпропетровської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA110190/2018/500022/1 від 06.12.2018 року, картку відмови у прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110190/2018/00103 від 06.12.2018 року, а також про зобов`язання відповідача подати до виконання відповідному органу висновок про повернення надміру сплаченого ввізного миту. Позиція викладена у позові обґрунтована тим, що Товариством подано до органу доходів і зборів повний пакет необхідних документів, які не мали розбіжностей і містили усі необхідні відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості за заявленим методом. Усі розбіжності, на які вказав відповідач, надумані, але для їх спростування позивач надавав додаткові документи, які не були прийняті органом зборів до уваги. Також позивач зазначає, що застосувавши резервний метод 2-ґ відповідач не обґрунтував неможливість застосування першого методу та попередніх резервних методів, а послався лише на те, що ідентичний товар вже проходив митне оформлення на території України за меншою ціною та у відповідача не було зауважень при його розмитненні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Група «ТНП» задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA110190/2018/500022/1 від 06.12.2018 року, картку відмови у прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110190/2018/00103 від 06.12.2018 року. У задоволені решти позовних вимог - відмовити. На зазначене рішення суду надійшла апеляційна скарга від Дніпропетровської митниці ДФС, в якій апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме не вірно застосовані норми, які викладені в ч.2 ст.19,67 Конституції України, статей 31,33,52,53,54,58,64,337 Митного Кодексу та Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, які підлягали застосуванню. Також зазначили про порушення судом норм процесуального права, а саме статей 73-76 КАС України щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів у справі та ст.90 КАС України, якою встановлені правила оцінки доказів. Як зазначив апелянт, наданими з митною декларацією документами, які містили розбіжності, неможливо підтвердити числові значення заявленої декларантом митної вартості за основним методом, тому орган доходів і зборів обґрунтовано витребував додаткові документи, надати які у повному обсязі позивач відмовився, у зв`язку з чим вважає, що обґрунтовано прийняв рішення про коригування митної вартості товарів за резервним методом 2-ґ та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення. За результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зазначаючи наступне. Під час апеляційного перегляду встановлено, що між Товариством та «NINGBO XINBEI IMPORTS AND EXPORTS CO.,LTD» Китай був укладений зовнішньо-економічний контракт від 11.04.2018року № 18ХВ-М001 (далі контракт, за умовами якого, ТОВ «Торгова Група «ТНП» (Покупець) купує товар у «NINGBO XINBEI IMPORTS AND EXPORTS CO.,LTD» Китай (Продавець). Відповідно до п. 2.1. Контракту, ціна на товар встановлюється в доларах США та вказується у специфікаціях на відповідну поставку. Відповідно до п. 6.1. Контракту, оплата за партію товару здійснюється на умовах (якщо інше не передбачено у відповідній Специфікації): 20% передплата при розміщенні замовлення та 80% балансовий платіж по відповідному інвойсу не пізніше 30 днів від дати виходу товару з порту відвантаження і після отримання Покупцем копії коносамента. Датою виходу товару з порту відвантаження вважати дату, вказану у коносаменті. Позивач мав укладений Договір транспортного експедитування №0201/18-06 від 02.01.2019року з ТОВ «Формат», відповідно до умов якого останній бере на себе зобов`язання за винагороду виконувати або організовувати комплекс послуг з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень. Станом на 26.11.2018 року позивач шляхом подання митної декларації №UA110010/2018/511899 звернувся до Дніпропетровської митниці ДФС для митного оформлення товару. Митна вартість товару заявлена за основним методом - за ціною договору. Для підтвердження митної вартості товару позивачем до митної декларації надано сертифікати якості б/н від 10.09.2018року; пакувальний лист (Packing list) б/н від 10.09.2018; рахунок - фактура (інвойс) 18ХВ-М0001-1 від 10.09.2018року; коносамент SHWS218091073B від 22.09.2018року; автотранспортна накладна №6423 від 23.11.2018року; декларація про походження товару 18ХВ-М0001-1 від 10.09.2018року довідка транспортних витрат №6049 від 16.11.2018року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару SWIFT від 29.05.2018року; платіжний документ, що підтверджує вартість товару SWIFT від 19.11.2018 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 1811228 від 11.11.2018року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Додаткова угода №1 від 26.07.2018року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація №001 від 11.04.2018року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі - продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються №18ХВ-М0001від 11.04.2018року; договір про перевезення 0201/18-06 від 02.01.2018року -Заявка№71/18Ввід 07.09.2018року. Під час митного оформлення відповідач зазначив: - на підтвердження оплати за товар надано платіжний документ від 29.05.2018 року, у якому міститься посилання на рахунок від 11.04.2018 року, проте такого документу надано не було; - позивач не надав документів, що підтверджують включення до митної вартості товарів такої складової, як страхування вантажу; - в графі 21 декларації зазначено морське судно «YM WORLD», тоді як відповідно до надано коносаменту, перевезення вантажу здійснювалось морським судном «YMINCREMENT», що може свідчити про перевантаження товару та пов`язані з цим витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи, які є складовою митної вартості товару; - відсутність сертифікату походження, документів про виробника товару, а також будь-яких документів, що підтверджують числове значення транспортної складової до кордону України. На підставі вищенаведених обставин, відповідач витребував у позивача додаткові документи. Станом на 06.12.2018 року карткою за №UA110190/2018/00103 позивачу відмовлено у митному оформленні товару за поданою митною декларацією та прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA110190/2018/500022/1 відповідно до якого митну вартість визначено за резервним методом 2-ґ. Позивач скористався правом випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов`язання, але звернувся до суду з вимогою скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA110190/2018/500022/1 від 06.12.2018 року, скасувати картку відмови у прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110190/2018/00103 від 06.12.2018 року, а також просив зобов`язати відповідача вчинити певні щодо повернення надмірно сплачених сум. Причинами відмови у митному оформленні товару зазначено те, що під час декларування митної вартості декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість; в наданих декларантом документах відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; обраний декларантом метод не відповідає умовам, зазначеним в статті 58 глави 9 Митного кодексу України; застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди неможливо. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини щодо митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування. За приписами частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. За частиною першою статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. У відповідності до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України). Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до ч.1 ст. 368 Митного кодексу України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Відповідно до частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. До того ж функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю: процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості. Отже, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Таким чином, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному. Як убачається із оскаржуваного рішення, митну вартість визначено за резервним методом на підставі наявної у митного органу інформації з ресурсу системи оцінки транспортних засобів. За приписами частини 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю. Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України). Згідно з частинами 1 та 2 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час апеляційного перегляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за основу для коригування митної вартості придбаного позивачем товару за резервним методом митним органом взято митну вартість товару, оформленого згідно з іншою декларацією, стосовно подібного товару. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама лише інформація з бази даних ДФС, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може слугувати обґрунтованим доказом вартості оцінюваного товару. Отже, позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною договору було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що митний орган приймаючи рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом, не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України. Враховуючи встановлені обставини та досліджені письмові докази, що долучено до справи, колегія суддів приходить висновку про безпідставне застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів та висновку про заниження митної вартості товару. З урахуванням зазначеного, беручи до уваги, що спірне рішення не містить порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом (резервним) а також не містить обґрунтування скоригованої вартості товару, рішення Дніпропетровської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та підлягає скасування. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, колегія суддів вважає, що вона також підлягає задоволенню, оскільки рішення про коригування митної вартості є протиправним, тому і картка відмови має бути визнана протиправною та скасована, у зв`язку із їх взаємопов`язаністю. Щодо позовних вимог позивача зобов`язати відповідача вчинити певні дії щодо повернення надмірно сплаченого мита колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. За правилами ч. 5 ст. 301 МК України повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі, якщо: 1) законом передбачено повернення сум сплаченого мита при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених цим Кодексом; 2) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим; 3) відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі; 4) митну декларацію змінено або визнано недійсною; 5) у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного підпунктом "а" пункту 3 частини другої статті 78 цього Кодексу; 6) платником податків подано органу доходів і зборів документи, які підтверджують наявність у нього на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів. Згідно ч. 6 ст. 301 Митного кодексу України повернення сум митних платежів у випадках, передбачених частиною п`ятою цієї статті, здійснюється у тому самому порядку, що і повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів за заявою платника податків за умови, що така заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів. Відповідно до п. п. 43.1 43.5 ст. 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 року №643, визначає послідовність та порядок виконання дій посадовими особами митниць Державної фіскальної служби та структурного підрозділу ДФС. Відповідно до п. 1 розд. III зазначеного Порядку №643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення. Повернення сум відповідних митних платежів у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 301 Митного кодексу, здійснюється за умови, що заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів. Отже, підставою для повернення Казначейством помилково та/або надміру сплачених сум митних та інших платежів є висновок митного органу про повернення з державного бюджету таких сум. Водночас, відмова може надсилатися заявнику виключно у випадках: невиконання вимог п. 3 розд. ІІІ Порядку №643; надання недостовірних даних; наявності податкового боргу. Аналізуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно зазначено про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про покладання на відповідача зобов`язання прийняти висновок про повернення позивачу з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого мита, визначивши її як передчасно заявлену. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 315, 316, 221, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 в адміністративній справі №160/3921/19 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 29.01.2020 року Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва