Постанова 4854 № 420/4800/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4800/19 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, рішення про коригування митної вартості товарів та зобов`язати вчинити певні дії за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Одеської митниці ДФС, Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС, в якому просила визнати протиправними та скасувати: - картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500480/2019/00017 від 08 липня 2019 року; - рішення про коригування митної вартості товарів №UA500000/2019/000414/2 від 22 липня 2019 року. Також позивачка просила зобов`язати Одеську митницю ДФС повернути їй різницю митних платежів, які були сплачені після коригування митної вартості товару. В обґрунтування позовних вимог указувала на те, що митному органу було надано всі необхідні документи для підтвердження числових значень складових митної вартості транспортного засобу, зокрема: копія митної декларації країни відправлення; рахунок-фактура (інвойс); платіжне доручення в іноземній валюті про сплату 5462 євро. Водночас митний орган, на думку позивача, протиправно їй відмовив у розмитненні товарів за основним методом, безпідставно визначивши митну вартість за резервним методом. Вважає, що скорегована митним органом сума 8551 євро за транспортний засіб, вартість якого складає 5462 євро є надуманою та не підтвердженою достовірними доказами. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправними та скасував рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000414/2 від 22.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500480/2019/00017 від 08 липня 2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовив. Свою позицію суд першої інстанції аргументував тим, що позивачкою для митного оформлення товару були надані всі документи, необхідні для визначення його митної вартості, які містили повну інформацію про митну вартість товару та про її складові частини. Суд зазначив, що документація позивача, надана митному органу не містила розбіжностей, а тому відмова у розмитненні товару за митною декларацією шляхом прийняття картки відмови та рішення про коригування митної вартості товарів за резервним методом є незаконним. Також суд першої інстанції вважав належним доказом оплати вартості товару платіжний документ SWIFT, у якому міститься посилання на рахунок-фактуру, зазначено дату операції, суму в євро та найменування банку відправника і банку отримувача, а також реквізити придбаного транспортного засобу. До того ж, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції керувався певними правовими позиціями, висловленими Верховним Судом в даній категорії справ про те, які документи, що надані декларантом до митного оформлення, є належними для розмитнення за основним методом. Відмовляючи у зобов`язальній частині позову, суд дійшов висновку про її передчасність та про необхідність дотримання певного порядку повернення коштів. Так, суд зазначив, що законодавством визначено алгоритм дій та процедурних обов`язків як платника податків так і органів доходів і зборів, що передують поверненню з Державного бюджету надмірно сплачених платежів і в даному випадку зазначена процедура не розпочата. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, Одеська митниця ДФС просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що програмним комплексом автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) сформовані форми контролю, які у зв`язку з можливим заниженням митної вартості товару, передбачали необхідність здійснення митницею перевірки правильності визначення митної вартості із зверненням уваги на митну вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів; проведення перевірки відомостей, що містяться в документах, які підтверджують митну вартість товару; здійснення запиту додаткових документів, а у випадках, передбачених ч.6 ст.54 Митного кодексу України прийняття рішення про коригування митної вартості. Далі, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що подані декларантом документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, до митного оформлення не надано документів про вартість перевезення оцінюваного товару. На думку апелянта, довідка, яка складена позивачкою без номеру від 08.07.2019 року не може бути таким документом, оскільки вона складена позивачкою та не підтверджується будь-якими доказами. Також апелянт наполягає на тому, що до митного оформлення не надано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, які підтверджують його митну вартість. При цьому, апелянт вважає, що платіжний документ SWIFT від 18.06.2019 року не відноситься до банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, він не може вважатися платіжним дорученням в іноземній валюті, яке передбачене Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 року №216. Крім того, у цьому документі був відсутній підпис відповідального виконавця уповноваженого банку, а печатка знаходилась під текстом, що, на думку митного органу, свідчить про ознаки підробки. Апелянт зазначає, що за допомогою інформації, отриманої за результатами здійснення митного контролю, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено є більшим 8551 євро (митна декларація від 20.06.2019 року №UA110150/2019/227371), а тому митну вартість товару скориговано саме до цієї суми. І останнє на чому наполягає апелянт, це те, що в судовому рішенні невірно вказані назва та дата оскаржуваної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500480/2019/00017. Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про необґрунтованість її доводів та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог статті 311 КАС України. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 28.06.2019 року придбала у нерезидента громадянина Німеччини ОСОБА_2 транспортний засіб Seat Leon 1.6 НОМЕР_1 , який був у використанні (наявні вм`ятини, подряпини), дата першого допуску 17.03.2016 року, згідно рахунку-фактури № 19-06-154 від 28.06.2019 року. 08.07.2019 року декларант ОСОБА_3 подала до Одеської митниці електронну митну декларацію № UA500480/2019/002066, якою задекларовано для митного оформлення товар, який ввозиться на територію України, а саме: легковий автомобіль, вживаний, марки Seat, модель Leon, календарний рік виготовлення 2016, ідентифікаційний номер кузова vsszzz5fzgr112891, показник одометра 216 967 км. Декларантом було самостійно визначено митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) 5462,80 євро. Разом з митною декларацією, для підтвердження митної вартості товару, декларантом надано митному органу наступні документи: - рахунок-фактура (інвойс) 19-06-154 від 28.06.2019 року; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу k-s-1-179/19-00364 та ЕР901987 від 28.06.2019 року; - декларація про походження товару 19-06-154 від 28.06.2019 року; - документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 08.07.2019 року; - паспорт громадянина України НОМЕР_2 від 12.03.2016 року; - договір про надання послуг митного брокера 102 від 01.07.2019 року; - довіреність б/н від 18.06.2019; - картка фізичної особи платника податків від 30.10.2018 року; - касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів 42456754 від 02.07.2019 року; - копія митної декларації країни відправлення 19DЕ715709029973Е7 від 28.06.2019. Під час перевірки заявленої митної вартості товару спрацювала автоматизована система АСАУР. Так, митний орган зазначив, що подані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів. Враховуючи вищезазначене, відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, декларанта було зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) калькуляцію транспортних витрат за межами митної території України з урахуванням вартості фрахту, вартості інших складових вартості транспортування транспортного засобу, що декларується, у тому числі територією країни експортера; 2) згідно п.4 ч.2 ст.53 Митного кодексу України банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. На виконання вказаних вимог митного органу, декларантом додатково подано: лист № 1 від 11.07.2019 року із додатками копіями сервісної книги; інвойс-проформа від 18.06.2019 року; платіжне доручення в іноземній валюті SWIFT від 18.06.2019 року. Декларантом повідомлено, що інші запитувані митницею документи не існують. Митним органом були перевірені додатково подані документи та встановлено, що у платіжному дорученні в іноземній валюті SWIFT від 18.06.2019 року відсутній підпис уповноваженої особи банку, а печатка банку знаходиться під текстом, що, вказує на ознаки підробки. За результатами проведеного митного контролю, Одеська митниця ДФС дійшла висновку, що декларантом не подані запитувані документи та не спростовано наявні розбіжності у наданих документах. Окрім того, заявлені неповні дані про митну вартість транспортного засобу, адже заявлена митна вартість є меншою за індикатор ризику (нижньої межі діапазону вартості подібних транспортних засобів в країні експорту). З метою забезпечення повноти оподаткування був проведений аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів є вищим і становить 8 551 євро (МД від 20.06.2019 року № UA110150/2019/227371). У зв`язку з цим, митним органом було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний. 22 липня 2019 року митним органом складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500480/2019/00017 та прийнято рішення № UA500000/2019/000414/2, яким здійснено коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу. Згідно рішення про коригування митної вартості товарів, митна вартість транспортного засобу збільшена з 5462 євро до 8551 євро. У подальшому транспортний засіб було випущено у вільний обіг за МД № UA00480/2019/002213 від 23.07.2019 року зі сплатою позивачем різниці митних платежів в сумі 27 691,23 грн. шляхом внесення коштів на відповідний рахунок органу доходів і зборів. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке. Стаття 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 1 статті 49 Митного кодексу України (далі МК України): митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (ч.1 ст.52 МК України). У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч.1 ст.53 МК України). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 МК України). У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч.3ст. 53 МК України). Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5ст. 53 МК України). Поряд з цим, Митний кодекс України містить також і спеціальний розділ 12 «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами», який містить спеціальні норми і вимоги щодо переліку документів, які подаються громадянами при переміщенні товарів через митний кордон України для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності (ч.1 ст.364 МК України). Відповідно до ч.1 ст.368 МК України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості (ч.3 ст.368 МК України). Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч.1 ст.54 МК України). Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу(ч.2 ст.54 МК України). За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.54 МК України). Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України). У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7 ст.54 МК України). Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (ч.1 ст.57 МК України). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57 МК України). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу(ч.3 ст.57 МК України). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4ст.57 МК України). У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу(ч.8 ст.57 МК України). Логічним висновком, за аналізом наведених правових норм, буде судження, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на декларантові, а митний орган, у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Втім, колегія суддів не вбачає в наданих декларантом документах розбіжностей, наявних ознак підробки або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Досліджуючи доводи апеляції, колегія суддів встановила таке. Апелянт стверджує про те, що до митного оформлення не надано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, які підтверджують його митну вартість. На думку апелянта, платіжний документ SWIFT від 18.06.2019 року не відноситься до банківських платіжних документів та не може вважатися платіжним дорученням в іноземній валюті, яке передбачене Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 року №216 (далі Положення НБУ №216). Крім того, у цьому документі був відсутній підпис відповідального виконавця уповноваженого банку, а печатка банку знаходилась під текстом, що, на думку митного органу, свідчить про ознаки підробки. Утім, є правильним висновок суду першої інстанції, що положення НБУ №216 встановлює загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами, порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також визначає особливості ініціювання банком переказу коштів в іноземній валюті з рахунків умовного зберігання (ескроу), здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку-резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті. Вимоги Положення НБУ №216 не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів (п.1.3). Вимоги до SWIFT-повідомлень встановлені в міжнародному стандарті затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина

1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 року №

258. Згідно цих стандартів мають бути обов`язково заповнені поля, а також обов`язково має бути зазначений код відправлення. Зміст платіжного документа SWIFT від 18.06.2019 року, що у ньому міститься посилання на рахунок-фактуру, зазначено дату операції, суму операції в євро та найменування банку відправника і банку отримувача, реквізити придбаного транспортного засобу тощо. Чинним законодавством не передбачено проставлення банківської печатки на SWIFT повідомленні. Про належність та достатність повідомлень системи SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти зазначив Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року (справа №826/9719/16, провадження №К/9901/16498/18). Наступним доводом апеляційної скарги є те, що до митного оформлення не надано документів про вартість перевезення оцінюваного товару. Аналогічна спірна ситуація була вирішена судом касаційної інстанції у постанові від 31 травня 2019 року (справа № 804/16553/14, провадження №К/9901/5149/18). Суд, на спростування доводів митного органу зазначив: «якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів». Як вбачається з матеріалів справи, в складеній власноручно позивачкою довідці без номеру від 08.07.2019 року вказано, що страхування праці не здійснювалось, видатки на вантажні роботи відсутні, транспортні видатки щодо доставки транспортного засобу за маршрутом «Кельн (Німеччина) ПП Рені» склали 80 євро. Також, як свідчать матеріали справи, транспортний засіб пересувався власним ходом, уповноваженою довіреністю особою під керуванням ОСОБА_4 (а.с.34-35). У постанові від 08 жовтня 2019 року (справа № 803/776/17) Верховний Суд зазначив, що, з урахуванням частини другої статті 71 КАС України, декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товару. Натомість, якщо митниця стверджує, що здійснювалося страхування (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), були понесені додаткові витрати на транспортування/перевезення, то митниця повинна довести наявність цих фактів. Однак, в межах спірних правовідносин, митним органом лише здійснено посилання на ненадання декларантом належних документів щодо транспортування та страхування заявленого до розмитнення транспортного засобу. При цьому, жодним чином не доведено, що декларантом були понесені додаткові витрати на транспортування/перевезення і це вплинуло на заниження кінцевої митної вартості. Щодо посилання апелянта в скарзі на спрацювання системи АСАУР, як підставу для відмови в здійсненні розмитненні автомобіля за першим методом, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Спрацювання цієї системи не є і не може бути належним доказом в обґрунтування неможливості здійснення розмитнення автомобіля позивачки за першим методом, а може бути лише підставою для додаткового дослідження документів, поданих позивачкою до митного оформлення з метою обґрунтування невідповідності таких документів. Колегія суддів вважає, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.02.2019 року (справа №805/2713/16-а). Крім того, є правильними зауваження суду першої інстанції, що при здійсненні коригування заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару митним органом не було враховано, що поставлений позивачкою автомобіль має пошкодження загального характеру (подряпини, вм`ятини) та відрізняється від комплектації Stylance з якою митний орган порівнював ціни (МД № UA110150/2019/227371 від 20.06.2019 року). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що декларантом були надані для митного оформлення автомобіля всі наявні у нього документи, необхідні для визначення його митної вартості, такі документи містять повну інформацію про митну вартість товару та її складові частини, не містять розбіжностей та ознак підробки. Таким чином, відмова у розмитненні вказаного автомобіля за першим методом та прийняття спірних рішень є протиправними діями митного органу, а тому висновок суду першої інстанції з цього приводу є законним та обґрунтованим. Водночас є обґрунтованими зауваження скаржника, що судом першої інстанції у рішенні суду невірно вказані назва (зазначено картка відмови) та дата оскаржуваної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500480/2019/00017. Дійсно, як встановлено матеріалами справи судом першої інстанції, а також позивачкою невірно зазначена дата прийняття картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500480/2019/00017 Пунктом 1 ч.1 ст.317 КАС України, зокрема, встановлено, що підставами для зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та помилково зазначив дату та назву картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500480/2019/00017 від 22.07.2019 року, рішення суду першої інстанції належить змінити, шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини в іншій редакції. Відповідно до частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до п.10 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, відсутні підстави для касаційного оскарження даного рішення. Керуючись статтями 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, рішення про коригування митної вартості товарів та зобов`язати вчинити певні дії змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: «Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000414/2 від 22.07.2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Митного поста «Ізмаїльський» Одеської митниці ДФС від 22.07.2019 року № UA500480/2019/00017». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 20.02.2020 року.