Постанова 4804 № 227/4410/19

Єдиний унікальний номер 227/4410/19 Номер провадження 22-ц/804/1798/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Єдиний унікальний номер 227/4410/19 Номер провадження 22-ц/804/1798/20 03 червня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря судового засідання Ротар Я.Б. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Державне бюро розслідувань України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську Донецької області відповідач: Державна казначейська служба України розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями посадової (службової) особи Державного бюро розслідувань України, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2020 року, вступну та резолютивну частину якого складено суддею Здоровиця О.В. в м. Добропілля в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області 30 березня 2020 року, час ухвалення рішення суду не зазначено, повний текст рішення виготовлено 03 квітня 2020 року, - ІСТОРІЯ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями посадової (службової) особи Державного бюро розслідувань України. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішенням від 21.08.2019 року по справі № 234/12994/19 Краматорський міський суд Донецької області задовольнив його скаргу від 22.07.2019 року та скасував незаконну постанову слідчого першого слідчого відділу Державного бюро розслідувань у Донецькій області - Левандовського О. від 17.07.2019 року про закриття кримінального провадження № 42018050000000699 від 15.11.2018 року за ч.3 ст.382 КК України. Позивач вказує, що прийняття ухвали слідчого судді про скасування постанови слідчого ДБР про закриття кримінального провадження свідчить про незаконність вказаної постанови слідчого, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки було порушено його право на належне виконання державними органами службових обов`язків в інтересах людини, громадянина, що викликає у нього глибоке відчуття несправедливості, недовіру до владних органів, зневірення у існування законності та справедливості, вселяє у душу нікчемність людини перед владним органом. Моральну шкоду оцінює у розмірі 1000000,00 грн і вважає, що саме цей розмір моральної шкоди буде справедливим та адекватним відшкодуванням його моральних страждань, оскільки внаслідок незаконних дій слідчого ДБР він витрачав свій дорогоцінний час на оскарження незаконної постанови, маючи на меті зобов`язати його діяти в рамках Закону. З урахуванням викладеного, просив стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 1 000 000 гривень моральної шкоди, спричиненої протиправними діями посадової (службової) особи ДБР, які полягають у порушенні його прав через винесення незаконної постанови у кримінальному провадження та стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ 30 березня 2020 року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями посадової (службової) особи Державного бюро розслідувань України відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 14 квітня 2020 року не погодившись із вказаним рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000 гривень. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд проігнорував його посилання на чинне законодавство, висновки ЄСПЛ та Верховного суду, грубо порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Зазначає, що протиправна бездіяльність органу розслідувань була встановлена судом із викладенням мотивів в обґрунтованому рішенні суду, а тому висновки суду про відсутність будь-яких доказів протиправності діянь під час досудового розслідування не спростовують висновків слідчого судді. Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач не надав жодного та допустимого доказу того, що його незаконними діями йому спричинено моральну шкоду. Отже, вважає що має абсолютне право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої слідчим шляхом обмеження та порушення його процесуальних прав через процесуальні дії, котрі полягають у винесенні незаконної постанови про закриття кримінального провадження та через протиправну бездіяльність, котра полягає у не проведенні всього комплексу слідчих дій у кримінальному провадженні, що і було встановлено слідчим суддею. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 14 травня 2020 року від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську А. Матвєєв просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру і заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтовано (а.с.134-137). Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Інші учасники процесу належним чином повідомлені про день та час розгляду справи у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи (а.с. 149, 150-152). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено. В провадженні Першого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську перебувало кримінальне провадження №42018050000000699 від 15.11.2018 року за ч.3 ст.382 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР на підставі ухвали слідчого судді від 31.10.2018 року, якою зобов`язано прокуратуру Донецької області внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 08.10.2018 року. Постановою слідчого Левандовського О.В . від 17.07.2019 року кримінальне провадження №42018050000000699 від 15.11.2018 року закрито на підставі пункту 2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб прокуратури Донецької області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.382 КК України. Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 21.08.2019 року, постанову слідчого Першого слідчого відділу територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорську - Левандовського О.В. від 17.07.2019 року про закриття кримінального провадження №42018050000000699 від 15.11.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України було скасовано (а.с.4-5). Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що слідчий суддя приймаючи рішення про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження прийшов до висновку про те, що слідчим Левандовським О.В. рішення про закриття кримінального провадження було прийнято передчасно, оскільки досудове слідство було проведено неповно, а саме на час закриття провадження слідчим не були встановлені всі обставини, які підлягали доказуванню. Крім того, зі змісту ухвали слідчого судді від 21.08.2019 року вбачається, що слідчий суддя не надавав юридичну оцінку діям слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську - Левандовського О.В. щодо належного чи неналежного виконання ним своїх службових обов`язків в ході розслідування у кримінальному провадженні №42018050000000699, оскільки вважав, що вирішення даного питання не відноситься до компетенції слідчого судді і тому в цій частині вимог скаржника ОСОБА_1 - відмовив у їх задоволенні. При відмові в задоволенні позову суд правильно виходив з того, що позивачем не доведено заподіяння моральної шкоди внаслідок винесення постанови про закриття кримінального провадження, а скасування судом постанови слідчого не свідчить про заподіяння ОСОБА_1 шкоди та наявність підстав для її відшкодування. Колегія апеляційного суду погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1 і ч. 2 ст. 23 ЦК України). На підставі ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди, завданої внаслідок діяльності зазначених органів, діють правила частини шостої цієї статті (статті 1173, 1174 ЦК України). Згідно з ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 1174 ЦК України, пов`язує заподіяння йому моральної шкоди винесенням слідчим процесуального документа у кримінальному провадженні, який в подальшому був скасований судом за його скаргою. Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Натомість наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов`язком позивача. Зазначений висновок було зроблено Верховним Судом України у постанові № 757/62120/18-ц від 07 травня 2020 року. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами. доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з ч. 1, ч. 5 і ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 31 березня 2005 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що рішення про визнання протиправними дій слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, під час досудового розслідування за кримінальним провадженням № 42018050000000699 не приймалося компетентними органами. Отже, протиправність дій слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, по факту розслідування за кримінальним провадженням № 42018050000000699 не доведена. При скасуванні постанови про закриття кримінального провадження вказувалося на передчасність висновків, однак не встановлювалась протиправність дій органу досудового розслідування. Саме по собі закриття кримінального провадження у справі не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування, які не є неправомірними в розумінні закону та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 та від 11 вересня 2019 року у справі № 243/2749/16-ц, в якому суд вказав, що сам факт закриття кримінального провадження у справі за відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення, подальше його скасування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів досудового розслідування. Відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено заподіяння моральної шкоди внаслідок ухвалення постанови про закриття кримінального провадження, а скасування судом постанови слідчого не свідчить про заподіяння ОСОБА_1 шкоди та наявності підстав для її відшкодування. Позивачем не надано доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок ухвалення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення, у тому числі додаткових зусиль для організації свого життя. З огляду на викладене, рішення суду про відмову в задоволенні позову є правильним, а доводи апеляційної скарги про доведеність вимог про відшкодування шкоди суд відхиляє. Доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правового висновку щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №686/20012/не впливає на висновки суду, оскільки зазначений правовий висновок стосується застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України взагалі, а не конкретно застосування цих норм права щодо дій слідчих органу досудового розслідування, зокрема, про закриття кримінального провадження, які були скасовані внаслідок судового контролю за скаргами потерпілого, та лише з причин передчасності прийняття таких рішень. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, та зводяться до власного тлумачення позивачем положень процесуального закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що йому спричинено моральну шкоду саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності посадової особи, а сам по собі факт скасування ухвали слідчого Територіального управління Державного бюро розслідування про закриття кримінального провадження не дає підстав вважати доведеним факт спричинення позивачу шкоди у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України без встановлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності за наведеними статтями закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 03 червня 2020 року. Суддя-доповідач: А.В. Гапонов Судді: Г.В. Новікова Л.П.Никифоряк