Постанова 4804 № 243/11850/18

Єдиний унікальний номер 243/11850/18 Номер провадження 22-ц/804/1674/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: Головуючого - судді Халаджи О.В., суддів: Азевича В.Б. Кішкіної І.В., секретар Кіпрік Х.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства фінансів України, Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Мінаєв І.М.), В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 р. ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою про визнання неправомірною бездіяльність органів влади, встановлення фактів, що мають юридичне значення, та відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що вона 12.06.2018 р. звернулась до керівника Слов?янської місцевої прокуратури Шилова В.С. із заявою - повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності заступника начальника відділу органу державної виконавчої служби ОСОБА_4 Зазначена заява містила всі необхідні відомості у відповідності до ч.5 ст.214 КПК України. Прокурор був зобов`язаний не пізніше 24 годин внести відповідні відомості до ЄРДР, однак цього не зробив, досудове розслідування не розпочав. Держава Україна за представництвом прокуратури Донецької області в особі керівника Слов`янської місцевої прокуратури порушила право ОСОБА_1 , гарантоване ст.40 Конституції України, що її звернення до державного органу буде розглянуте, що їй буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений ст. 214 КПК України строк, а також тими ж діяннями держава Україна порушила право позивача на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі. Зазначає, що спричинена їй бездіяльністю відповідача держави Україна моральна шкода полягає у глибоких душевних стражданнях, яких вона як фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї та у зв`язку з порушенням її прав людини та громадянина, гарантованих їй Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у неї сильні негативні почуття від посягання службових осіб органу державної влади на конституційний лад республіки Україна, які змінюються одне одним, а саме: почуття обурення, почуття невпевненості в майбутньому, почуття відчаю, почуття гніву, яка нею оцінюється згідно методики професора ОСОБА_2 в 134028,00 грн. Протиправною, незаконною та неправомірною позивач вважає бездіяльність держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області, яка на її думку полягає в невиконанні обов`язку керівника Слов?янської місцевої прокуратури Шилова В.С. внести відомості до ЄРДР по її заяві від 12.06.2018 р. відповідно до ст.ст.3, 8, 9, 19, 40 Конституції України, ст. 214 КПК України. Посилаючись на наведені обставини та норми Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, +4 посилання України, ОСОБА_1 просить суд: 1) визнати протиправною, незаконною, неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягала в невиконанні керівником Слов?янської місцевої прокуратури прокурором Шиловим В.С. його службових обов`язків внести відповідні відомості до ЄРДР за результатами розгляду заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 12.06.2018 року; 2) встановити факт порушення керівником Слов?янської місцевої прокуратури Донецької області прокурором Шиловим В.С. присяги прокурора при розгляді заяви - повідомлення ОСОБА_1 від 12.06.2018 року (як умови відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди); 3) встановити факт порушення права ОСОБА_1 на розгляд її звернення та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до норм статті 40 Конституції України та частини 1 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (як умова відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди); 4) встановити факт порушення права ОСОБА_1 на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до статей 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (як умова відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди); 5) стягнути з держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену неправомірними діями, які порушили права позивача, у сумі 134028 грн. 00 коп., а також визначити порядок виконання прийнятого судового рішення, вжити заходів для забезпечення його виконання і постановити окрему ухвалу про виявлені недоліки в діяльності прокуратури Донецької області. Ухвалою суду від 23.04.2019 р. клопотання позивача задоволено, до участі у справі у якості відповідача залучено Державну казначейську службу України (а.с.100-101). Ухвалою суду від 08.05.2019 р. провадження у справі щодо позовних вимог про визнання бездіяльності неправомірною, встановлення фактів, що мають юридичне значення, - закрито, визначено остаточний склад учасників справи, клопотання позивача про виклик і допит свідків задоволено частково, підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду (а.с.133-136). Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2019 року залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства фінансів України, Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної шкоди. На зазначене рішення позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20.06. 2019 року у цивільній справі 243/11850/18 скасувати і винести нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не дотримався принципу верховенства права, оскільки застосував до спірних правовідносин правові акти нижчої юридичної сили (які не підлягали застосуванню) ніж ті, на які позивачка посилалась в позовній заяві. В порушення вимог пункту 6 частини 4 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні навів мотиви незастосування норм права, на які посилався позивач. Таким чином суд першої інстанції порушив право позивачки на справедливий судовий розгляд позовних вимог, гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Фактично суд першої інстанції відмовив позивачці ОСОБА_1 в правосудді, оскільки не розглянув позов по суті, судове рішення є цитуванням аргументів відповідача, викладених ним у відзиві на позов. Суд не встановив та не наводив мотивів щодо аргументу позивача, що моральна шкода позивача полягає в переживанні негативних емоцій у зв`язку з порушенням прокурорами її конституційних прав та міжнародних зобов`язань Держави Україна про дотриманню прав позивача - прав людини, визначених в міжнародних правових актах. Суд першої інстанції порушив принцип правової визначеності, оскільки саме суддя Мінаєв І.М. виносив 15.06.2018 року ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з таким мотивуванням прийнятого ним рішення: «12.06.2018 р. ОСОБА_1 звернулася до керівника Слов`янської місцевої прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 ч.2 КК України заступником начальника ВДВС Слов`янського МРУЮ ОСОБА_4., що полягало в умисному невиконанні ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.03.2012 р. № 4-с-544-4-2012 в частині зобов`язання ВДВС Слов`янського МРУЮ провести всі необхідні заходи щодо виконання судовою рішення № 22-6428/2011 від 22.07.2011 р.. яким вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством з 10.12.2010 р та виконавчого листа № 2-428/11, виданого 12.08.2011 р. З матеріалів, наданих слідчому судді Слов`янською місцевою прокуратурою вбачається, що до ЄРДР Слов`янським ВП ГУНП в Донецькій області були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України за завою-повідомленням ОСОБА_1 від 06.04.2016 р. про те, що ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді заступника начальника ВДВС Слов`янського МРУЮ, діючи умисно, не виконав рішення Апеляційного суду Донецької області від 22.07.2011 р. № 22-6428/2011 про поновлення на посаді завідувача господарством ОСОБА_1 , у зв`язку з чим допустив службову недбалість (ЄРДР № 12016050510000893 від 06 04.2016 р.). Окрім того, Слов`янською місцевою прокуратурою 28.11.2016 р. були внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України за завою ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 перебуваючи на посаді заступника начальника ВДВС Слов`янського МРУЮ. діючи умисно, не виконав рішення Апеляційного суду Донецької області від 22.07.2011 р. № 22-6428/2011 про поновлення на посаді завідувача господарством Середняк Т.М. та ухвалу Слов`янського міськрайонного суду від 05.03.2012 р. щодо виконання рішення суду від 22.07.2011 р., чим скоїв кримінальне правопорушення (ЄРДР№ 42016051720000125 від 28.11.2016 р.). За відомостями Слов`янської місцевої прокуратури від 13.06.2018 р. вищезазначені кримінальні провадження 22.12.2016 р. постановою прокурора об`єднані в одне провадження (ЄРДР № 12016050510000893 від 06.04.2016 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.367 ч.2, 382 ч.2 КК України). Постановою слідчого СВ Слов`янського ВП ГУ НП в Донецькій області від 13.05.2017 р. кримінальне провадження № 12016050510000893 від 06.04.2016 р. закрито у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_4 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. З наданих матеріалів вбачається, що повідомлення про кримінальне правопорушення від 12.06.2018 р. в установлений законом строк не було внесено до ЄРДР. Оцінюючи доводи прокурора щодо проведеного досудового розслідування за аналогічною заявою ОСОБА_1 від 23.11.2016 р. слідчий суддя враховує, що до ЄРДР на підставі постанови про закриття кримінального провадженім від 13.05.2017 р. внесено відомості про закриття кримінального провадження № 12016050510000893, однак зазначає, що слідчим Сімейко Ю.В. у цій постанові зазначено, що провадження закрито у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_4 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, в той час, як згідно витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12016050510000893 (об`єднаному) досудове розслідування здійснювалося за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 2 ст. 382 КК України. Таким чином, у постанові про закриття кримінального провадження № 12016050510000893 не міститься висновку щодо відсутності у діях ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, тобто фактично процесуальне рішення за заявою ОСОБА_1 від 28.11.2016 р. не прийнято. Якщо буде встановлено, що аналогічна заява перебуває в провадженні органу досудового розслідування та усі доводи потерпілої досліджені, то орган досудового розслідування має діяти відповідно до вимог розділу ІІ п.2 ч. 10 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України № 139 від 06.04.2016 р., відповідно до якого при встановленні факту здійснення досудового розслідування стосовно аналогічних правопорушень (дублікатів), заяви і повідомлення про які надійшли з різних джерел, прокурор, керівник прокуратури об`єднує такі матеріали в одне провадження, після чого Реєстратор (слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор керівник органу прокуратури) за допомогою функції присвоює одному з них статус «дублікат». Як вбачається з п.1.1 Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування» (станом на 12.01.2017 р) необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст. 214 КПК обов`язку слідчого прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов`язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб`єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається». Таким чином суд першої інстанції порушив право позивачки на справедливий судовий розгляд позовних вимог, гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, шляхом порушення принципу правової визначеності та шляхом відмови в правосудді. Одним судовим рішенням суддя першої інстанції констатує факти порушення вимог чинного законодавства прокурором, хоч і не визнає його діяння протиправними за браком повноважень, як слідчого судді в кримінальному провадженні (стаття 307 КПК України). В судовому рішенні в порядку цивільного судочинства за наявності повноважень (пункт 10 частини 2 статті 16 Цивільного процесуального кодексу України) суд ігнорує вимоги пункту 4 частини 4 етапі н 265 Цивільного процесуального кодексу України: чи були і ким порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Без констатації факту порушення Закону прокурором відсутні підстави встановлення факту порушення прав позивача, що унеможливлює встановлення факту спричинення моральної школи в системі аргументів позивача і як наслідок позбавляє позивача права отримати відшкодування моральної шкоди, спричиненої Державою Україна порушенням прав людини, притаманних позивачу Від третьої особи - Міністерства юстиції України надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача в якому зазначають, що позивачем до суду першої інстанції не надано доказів підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади. Вважають, що судом першої інстанції не порушено норм матеріального та процесуального права, доведені всі обставини, що мають значення для справи та висновки суду відповідають обставинам справи. У зв`язку з чим просять відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у зазначеній справі. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні, в режимі відеоконференції, представник відповідача - прокуратури Донецької області проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, оскільки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 до судового засідання не з`явилась ані до приміщення апеляційного суду в м. Бахмут ані до приміщення Краматорського міського суду в якому проводилось судове засідання в режимі відеоконференції. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. В своїй апеляційній скарзіОСОБА_1 просила розглянути справу без її участі (т. 1 а.с. 190). Інших клопотань від позивача та її представника до суду не надходило. Державна казначейська служба, Міністерство фінансів України, Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства юстиції України, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Судом першої інстанції встановлено, 12 червня 2018 р. ОСОБА_1 звернулася до керівника Слов?янської місцевої прокуратури із заявою-повідомленням про притягнення до кримінальної відповідальності заступника начальника відділу органу державної виконавчої служби Слов`янського управління юстиції ОСОБА_4 за умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили, при примусовому виконанні рішення Апеляційного суду Донецької області від 22.07.2011 р. № 22-6428/2011, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача господарством з 10.12.2010 р., умисно не виконав ухвалу Слов`янського міськрайонного суду від 05.03.2012 р. № 4-с/544/4/2012. Попередня кваліфікація ч.2 ст.382 КК України. В заяві просила внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування, повідомити про результати розгляду (а.с.83). 13 червня 2018 р. ОСОБА_1 надано відповідь за № 01-71-67189вих18, згідно якої її заява - повідомлення розглянута. За результатами розгляду повідомляється, що зазначені у заяві доводи були предметом досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12016050510000893 від 06.04.2016. Так, 26.04.2016 р. до канцелярії Слов`янського ВП надійшла заява - повідомлення ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_4 умисно не виконав рішення Апеляційного суду Донецької області від 22.07.2011 р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством, у зв`язку з чим допустив службову недбалість. На підставі зазначеної заяви до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України. Окрім того, 28.11.2016 р. до Слов?янської місцевої прокуратури надійшла заява ОСОБА_1 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за умисне невиконання ухвали Слов`янського міськрайонного суду від 05.03.2012 р. За вказаним фактом 28.11.2016 р. Слов`янською місцевою прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України за № 42016051720000125. 22.12.2016 р. вказані кримінальні провадження постановою прокурора об`єднані в одне провадження. У цьому кримінальному провадженні проведено досудове розслідування, за результатами якого слідчим 13.05.2017 р. винесено постанову про закриття кримінального провадження. Підстави для внесення відомостей до ЄРДР за даним фактом відсутні (а.с.84-85). Зазначена відповідь згідно реєстру простої письмової кореспонденції від 13.06.2018 р. була надіслана ОСОБА_1 (а.с.86). Ухвалою слідчого судді Слов`янського міськрайонного суду від 15.06.2018 р. скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність Слов?янської місцевої прокуратури, що полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, задоволено, зобов`язано керівника Слов?янської місцевої прокуратури або іншу посадову особу, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень, внести до ЄРДР відомості за заявою-повідомленням ОСОБА_1 від 12.06.2018 р. (а.с.87-89). 18 червня 2018 р. в порядку виконання ухвали слідчого судді до ЄРДР внесено відомості за заявою-повідомленням ОСОБА_1 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за ч.2 ст.382 КК України (кримінальне провадження № 42018051720000085 від 18.06.2018 р. (а.с.90). 19 червня 2018 р. на адресу ОСОБА_1 надіслано витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42018051720000085 від 18.06.2018 р. (а.с.91, 92). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, внаслідок оцінки показань всіх допитаних свідків у сукупності з матеріалами справи, судом першої інстанції не було встановлено спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення 12.06.2018 р., на її заяву їй було надано відповідь 13.06.2018 р., за змістом якої вказані у заяві обставини були предметом досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12016050510000893 від 06.04.2016 р. та № 42016051720000125 від 28.11.2016 р., які були об`єднані в одне провадження, яке згодом було закрито постановою слідчого від 13.05.2017 р. Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на дослідженні відповіді Слов`янської місцевої прокуратури на заяву ОСОБА_1 та показаннях свідка ОСОБА_8 , позивачем та її представником зазначені висновки не спростовані, доказів на підтвердження того, що за заявою ОСОБА_1 від 28.11.2016 р. за аналогічними обставинами не було розпочато кримінальне провадження № 42016051720000125 та проведено досудове розслідування, суду не надано. ОСОБА_1 оскаржила бездіяльність слідчого у визначеному КПК України порядку слідчому судді, ухвалою слідчого судді від 15.06.2018 р. зобов`язано керівника Слов`янської місцевої прокуратури внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 12.06.2018 р. Судом першої інстанції зазначено, що оскільки під час судового розгляду не встановлено як протиправності дій відповідача, так і спричинення позивачу моральної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач, виключається. Таким чином, судом першої інстанції не встановлено дій з боку держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України, а тому прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим підстави для визначення порядку виконання рішення, вжиття заходів для забезпечення його виконання та постановлення окремої ухвали відсутні. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Згідно статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. Згідно статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 11) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України незалежно від вини цієї особи. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Оскільки у цій справі підставою для відшкодування шкоди позивач у позовній заяві зазначав бездіяльність уповноваженої особи прокуратури Донецької області, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України відсутні. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору у цій справі про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду не встановлено протиправної бездіяльності службових осіб прокуратури, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Відповідно до частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Відповідно до статті 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 11) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Рішення про визнання протиправною бездіяльності службової особи прокуратури Донецької області компетентними органами не приймалося. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Обставини справи свідчать про те, що оскарження позивачем ОСОБА_1 до суду бездіяльності службової особи прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 12 червня 2018 року, свідчить про реалізацію нею права на оскарження процесуальної діяльності службової особи органів прокуратури в порядку статей 303-308 КПК України і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 243/2749/16-ц. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України відсутні, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність службових осіб прокуратури Донецької області та що така завдала позивачу моральних страждань. Доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи, які мають значення по справі, є недоведеними. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи зазначене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку наданим позивачем доказам, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2019 року залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна Повний текст судового рішення складено 01.07.2020 року. Головуючий суддя: О.В. Халаджи