Постанова 4804 № 243/12857/18

Єдиний унікальний номер 243/12857/18 Номер провадження 22-ц/804/267/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Соломахи Л.І., суддів Агєєва О.В., Канурної О.Д., за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В. представника відповідача Шалата С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 243/12857/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року у складі судді Гусинського М.О., - В С Т А Н О В И В: 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що 12 грудня 2016 року він звернувся до прокуратури Донецької області в особі керівника Слов`янської місцевої прокуратури із заявами-повідомленнями про вчинення кримінального правопорушення та про притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема, за зловживанням службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної та юридичної особи, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян та інтересам юридичної особи, шо спричинило тяжкі наслідки, передбачені частиною другою статті 364, частиною другою статті 382 КК України за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, передбаченого статтею 396 КК України, ОСОБА_2 , яка виконуючи повноваження службової особи, обіймаючи посаду слідчого Слідчого відділення Лиманського відділення поліції Слов`янського відділу ГУНП в Донецькій області, під час проведення досудового розслідування по кримінальним провадженням № 12015050510003374 від 30 грудня 2015 року та № 12016050420000074 від 27 січня 2016 року, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної чи юридичної особи, не вчинила необхідних слідчих та процесуальних дій на розслідування особливо тяжкого злочину, не внесла відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що призвело до не розслідування особливо тяжкого злочину, завдало шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_3 , як потерпілій по зазначеним кримінальним провадженням, на суму понад 300 000 грн. та перешкодило виконанню судових рішень, що набрали законної сили. Відповідальні службові особи прокуратури Донецької області не пізніше 24 годин після подання заяви - повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесли, розслідування обставин, викладених в заяві - повідомленні від 12 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_2 , не розпочали, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань заявнику ОСОБА_1 не надали, про результати розгляду заяви - повідомлення від 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 не повідомили. Вважає, що Держава Україна за представництвом прокуратури Донецької області в особі службових осіб, відповідальних за внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, порушила його право, гарантоване статтею 40 Конституції України, що його звернення до державного органу буде розглянуте, що йому буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України строк, а також цими ж діяннями Держава Україна порушила його право, гарантоване статтею 3 Конституції України, статтями 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Протиправною, незаконною, неправомірною бездіяльністю прокуратури Донецької області, яка полягала в невиконанні обов`язку відповідними службовими особами прокуратури Донецької області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою - повідомленням від 12 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_2 , йому спричинена моральна шкода, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він, як фізична особа, зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо його та у зв`язку із порушенням його прав людини, гарантованих Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у нього сильні негативні почуття, які змінюються одне одним, а саме: почуття обурення, почуття невпевненості в майбутньому, почуття відчаю, почуття гніву. Завдану йому моральну шкоду він відповідно до методики професора ОСОБА_4 оцінює в сумі 134 028 грн. Позивач просив стягнути з Держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю, яка порушила його права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, як невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду заяви - повідомлення ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_2 , в сумі 134 028 грн. (а.с. 16 - 19, а.с. 60 - 66). Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 112 - 114). Судом першої інстанції встановлено, що 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Слов`янської місцевої прокуратури з заявою - повідомленням про притягнення до кримінальної відповідальності за зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної та юридичної особи, використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян та інтересам юридичної особи, що спричинило тяжкі наслідки, за частиною 2 статті 364 КК України, частиною 2 статті 382 КК України, за заздалегідь необіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину за статтею 396 КК України, ОСОБА_2 , яка виконуючи повноваження службової особи, обіймаючи посаду слідчого Слідчого відділу Лиманського відділення поліції Слов`янського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Донецькій області, під час проведення досудового розслідування по кримінальним провадженням № 12015050510003374 від 30 грудня 2015 року та № 12016050420000074 від 27 січня 2016 року, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної та юридичної особи, не вчинила необхідних слідчих та процесуальних дій з розслідування особливо тяжкого злочину, не внесла відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що призвело до не розслідування особливо тяжкого злочину, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_3 , як потерпілій у зазначених кримінальних провадженнях, на суму понад 300 000 грн. (а.с. 72). 13 грудня 2016 року за вих. № 83-11915 вих16 керівником Слов`янської місцевої прокуратури заява ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року спрямована заступнику начальника слідчого управління прокуратури Донецької області для розгляду у встановленому законом порядку (а.с. 80). 23 грудня 2016 року за № 17/1/3-56-14 (1093 вих 16) начальником третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Колесниковим А.О. розглянуто заяву-повідомлення ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року щодо притягнення до кримінальної відповідальності слідчого СВ Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області Буряк К.З., яка не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Заявнику ОСОБА_1 повідомлено, що критерієм для внесення до ЄРДР є саме фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення. Зі змісту заяви не вбачається достатніх об`єктивних даних, які б вказували на вчинення слідчим СВ Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області Буряк К.З. будь-якого кримінального правопорушення, оскільки в Заяві не зазначено, який саме факт слідча ОСОБА_2 повинна була внести до ЄРДР, крім того не надано будь-яких даних звернення до слідчої ОСОБА_2 з відповідною заявою в усній або письмовій формі. Роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо невнесення відомостей він має право оскаржити його відповідно до статей 303 - 306 КПК України (а.с. 78 - 79). Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у справі № 243/18938/16-к (провадження № 1-кс/234/6223/16) скарга ОСОБА_1 задоволена, зобов`язано службову особу прокуратури Донецької області уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення внести відомості, що містяться у заяві ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 82 - 83). 05 січня 2017 року ухвала Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у справі № 243/18938/16-к (провадження № 1-кс/234/6223/16) надійшла до третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області (а.с. 77). На виконання ухвали суду 05 січня 2017 року прокуратурою Донецької області внесено відомості в ЄРДР за реєстраційним № 42017050000000016 за заявою ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року за частиною першою статті 367 КК України (а.с. 73). Постановою від 19 січня 2017 року кримінальні провадження № 42016050000001312 від 15 грудня 2016 року та № 42017050000000016 від 05 січня 2017 року об`єднано в одне провадження, присвоєно єдиний № 42016050000001312 (а.с. 84). Постановою від 30 жовтня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016050000001312 від 15 грудня 2016 року за фактом службової недбалості з боку слідчого Лиманського відділення поліції Слов`янського ВП ГУНП в Донецької області Буряк К.З. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, закрито (а.с. 85 - 91). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що бездіяльністю прокуратури Донецької області ОСОБА_1 . заподіяно моральну шкоду та що така бездіяльність відповідача була протиправною. Факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання позивачу моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені, що підтверджується відповідним витягом, згідно якого за заявою ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за реєстраційним № 42017050000000016 за частиною першою статті 367 КК України. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди (а.с. 112 - 114). Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, які мають значення по справі. Судом встановлено, що відповідачем визнано факт, що 12 грудня 2016 року він, ОСОБА_1 , реалізуючи свої права людини та громадянина України на безпосереднє управління справами Держави Україна шляхом звернення до органу державної влади та його посадової особи з метою ініціювати кримінальне провадження на захист суспільного інтересу, реалізуючи свої права людини та громадянина України на поширення і отримання інформації з метою отримати обґрунтовану відповідь в строки, визначені статтями 214, 219 Кримінального процесуального кодексу України, звернувся до прокуратури Донецької області та відповідним супровідним листом подав десять заяв-повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень. Суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину та не встановив такої обставини, що відомості по жодній з десяти заяв до ЄРДР відповідачем внесено не було. Судом встановлено, що відповідачем визнано факт, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у справі № 234/18938/16-к зобов`язано відповідача внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року, проте до ЄРДР були внесені відомості лише щодо слідчого Буряк К.З. і не за статтею 364, а за частиною 1 статті 367 КК України. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми частини другої та третьої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України в системному зв`язку з нормами статей 19, 40 Конституції України, не встановив неправомірність дій прокурора ОСОБА_5 та не встановив факт порушення конституційних прав позивача, порушені права позивача не захистив, позбавив позивача права на судовий захист. Внаслідок неправильного дослідження наданих позивачем та відповідачем доказів суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про факт виконання ухвали слідчого судді Краматорського міського суду від 23.12.2016 року у справі № 234/18938/16-к. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як винесене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми частини 2 статті 21 Кримінального процесуального кодексу України в системному зв`язку з нормами статей 129, 1291 Конституції України, не встановив неправомірність дій відповідача по умисному невиконанню ухвали суду, яка набрала законної сили. Внаслідок неправильного дослідження наданих позивачем та відповідачем доказів суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про факт вчинення відповідачем ефективних дій, спрямованих на забезпечення належного розслідування обставин, викладених в заяві-повідомленні ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року. Суд першої інстанції при винесенні рішення був упередженим до позивача ОСОБА_1 , оскільки застосував до спірних правовідносин лише норми права, зазначені відповідачем, та не вмотивував у рішенні чому він не застосував до спірних правовідносин норми права, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, а саме: статті 3, 5, 8, 9, 13, 19, 34, 38, 40, 55, 56, 129, 1291 Конституції України, статті 8, 10, 19, 21 Загальної декларації прав людини, статті 14, 19, 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 1, 6, 10, 13, 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу Конвенції, статті 26, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 15, 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 1, 20, 36 Закону України "Про прокуратуру", пункти 2.1, 3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06 квітня 2016 року № 139, статті 17, 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", пункт 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі "Михалкова та інші проти України", пункт 145 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Chahal v. The UK", пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року, пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Ромашов проти України", пункт 50 рішення Європейського суду по справі "Мельниченко проти України", рекомендацію Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Державам-членам ЕС, яка прийнята Комітетом Міністрів 12.05.2004 року; статті 2, 214 Кримінального процесуального кодексу України, статті 15, 16, 23, 170, 174, 176 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми частин 1, 2, 3, 4 статті 214, статті 219 Кримінального процесуального кодексу України в системному зв`язку з нормами статті 40 Конституції України, невиконання вимог якої прокурором як представником органу державної влади відповідно до аргументів позивача спричинило порушення прав позивача та спричинило позивачу моральну шкоду - негативні емоційні переживання від порушення конституційних прав позивача. У цій справі він звернувся до національного суду з вимогою вирішити його спір щодо порушення права на належний розгляд його звернення службовою особою органу державної влади та на ненадання обґрунтованої відповіді у визначений законом строк, щодо відновлення його права шляхом відшкодування спричиненої моральної шкоди. Суд першої інстанції жодної спроби проаналізувати його позов з цієї точки зору не вчинив (а.с. 116 - 118). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 грудня 2019 року за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 відкрито апеляційне провадження (а.с. 128 - 131). Копія апеляційної скарги позивача представникам Держави Україна - прокуратурі Донецької області, Державній казначейської служби України направлена 28 грудня 2019 року (а.с. 133) та отримана ними 02 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 136, а.с. 137). Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача прокуратурою Донецької області, Державною казначейською службою України на час розгляду справи не наданий. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 січня 2020 року справа була призначена до розгляду у судовому засіданні на 05 лютого 2020 року (а.с. 138 - 139). В судове засідання апеляційного суду 05 лютого 2020 року сторони не з`явилися. Представник прокуратури Донецької області 03 лютого 2020 року надіслав клопотання про забезпечення його участі у судовому засіданні в режимі відео конференції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року клопотання представника прокуратури Донецької області було задоволено, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 12 лютого 2020 року (а.с. 150 - 151). В судове засідання апеляційного суду 12 лютого 2020 року позивач та представник Державної казначейської служби України не з`явилися. Позивач ОСОБА_1 судову повістку-повідомлення про розгляд справи 12 лютого 2020 року отримав 08 лютого 2020 року, Державна казначейська служба України - 10 лютого 2020 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень(а.с. 159, а.с. 160). Позивач причини неявки у судове засідання не повідомив, Державна казначейська служба України причини неявки свого представника у судове засідання також не повідомила і відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України вважається, що позивач та представник Державної казначейської служби України не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та представника Державної казначейської служби України, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Представник прокуратури Донецької області - прокурор відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Донецької області Шалата С.С., яка брала участь у судовому засіданні в режимі відео конференції через Краматорський міський суд Донецької області, у судовому засіданні апеляційного суду 12 лютого 2020 року просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Згідно статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. Згідно статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 11) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України незалежно від вини цієї особи. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Оскільки у цій справі підставою для відшкодування шкоди позивач у позовній заяві зазначав бездіяльність уповноваженої особи прокуратури Донецької області, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України відсутні. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16. Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору у цій справі про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду не встановлено протиправної бездіяльності службових осіб прокуратури, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. З матеріалів справи встановлено, що заява ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року про скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 керівником Слов`янської місцевої прокуратури 13 грудня 2016 року за вих. № 83-11915 вих16 була спрямована заступнику начальника слідчого управління прокуратури Донецької області для розгляду у встановленому законом порядку (а.с. 80). 23 грудня 2016 року за № 17/1/3-56-14 (1093 вих 16) начальником третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Колесниковим А.О. розглянуто заяву-повідомлення ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року щодо притягнення до кримінальної відповідальності слідчого СВ Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області Буряк К.З., яка не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та заявнику ОСОБА_1 повідомлено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, що критерієм для внесення до ЄРДР є фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення; зі змісту заяви не вбачається достатніх об`єктивних даних, які б вказували на вчинення слідчим СВ Лиманського ВП Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області Буряк К.З. будь-якого кримінального правопорушення, оскільки в Заяві не зазначено, який саме факт слідча ОСОБА_2 повинна була внести до ЄРДР; крім того, не надано будь-яких даних звернення до слідчої ОСОБА_2 з відповідною заявою в усній або письмовій формі. ОСОБА_1 роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо невнесення відомостей він має право оскаржити його відповідно до статей 303 - 306 КПК України (а.с. 78 - 79). Відповідно до частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Відповідно до статті 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 11) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2018 року у справі № 234/18938/16-к за скаргою ОСОБА_1 зобов`язано службову особу прокуратури Донецької області уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, внести відомості, що містяться в заяві ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 82 - 83). Рішення про визнання протиправною бездіяльності службової особи прокуратури Донецької області компетентними органами не приймалося. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Обставини справи свідчать про те, що оскарження позивачем ОСОБА_1 до суду бездіяльності службової особи прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 12 грудня 2016 року,свідчить про реалізацію ним права на оскарження процесуальної діяльності службової особи органів прокуратури в порядку статей 303-308 КПК України і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 243/2749/16-ц. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України відсутні, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність службових осіб прокуратури Донецької області та що така завдала позивачу моральних страждань. Доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи, які мають значення по справі, є недоведеними. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 12 грудня 2016 року він звернувся до прокуратури Донецької області та відповідним супровідним листом подав десять заяв-повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень, що відомості по жодній з десяти заяв до ЄРДР відповідачем внесено не було, не впливають на висновки суду. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.. Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач завдання йому моральної шкоди обґрунтовував бездіяльністю службової особи прокуратури Донецької області, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_2 . На підтвердження своїх позовних вимог позивач додав до позовної заяви лише заяву-повідомлення про скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 (а.с. 16 - 19, а.с. 21, а.с. 60 - 66). Що стосується решти дев`яти заяв (згідно супровідного листа ОСОБА_1 від 12 грудня 2018 року це заяви щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,, ОСОБА_8 ,, ОСОБА_9 , невстановлених посадових осіб прокуратури, невстановлених посадових осіб міліції) ці заяви не були підставами позову ОСОБА_1 . Оскільки позивач завдання йому моральних страждань такими обставинами не обґрунтовував та відповідних доказів, в тому числі зазначених 9 заяв, до суду не надав, суд під час ухвалення рішення відповідно до статті 264 ЦПК України не мав підстав вирішувати питання чи мали місце обставини (факти) щодо невнесення інших дев`яти заяв до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З цих же підстав не впливають на висновки суду і доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок неправильного дослідження наданих позивачем та відповідачем доказів суд першої інстанції дійшов хибного висновку про факт виконання ухвали слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у справі № 234/18938/16-к. Звертаючись до суду, позивач свої позовні вимоги не обґрунтовував невиконанням ухвали слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у справі №234/18938/16к та відповідних доказів невиконання цієї ухвали до суду не подавав. Доводи апеляційної скарги про те, що у цій справі він звернувся до суду з вимогою вирішити його спір щодо порушення права на належний розгляд його звернення службовою особою органу державної влади та на ненадання обґрунтованої відповіді у визначений законом строк, щодо відновлення його права шляхом відшкодування спричиненої моральної шкоди, посилався, зокрема, на положення статті 40 Конституції, заявляючи, що його звернення не було належним чином розглянуто та на нього не надано обґрунтовану відповідь, є необґрунтованими. В позовній заяві позивач не посилався ні на те, що його звернення не було належним чином розглянуто відповідно до статті 40 Конституції України, ні на те, що на його звернення не надано обґрунтовану відповідь. Єдиною підставою позову - відшкодування йому моральної шкоди позивач зазначав бездіяльність службової особи прокуратури Донецької області у зв`язку із невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 рок стосовно ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у справі № 234/18938/16-к зобов`язано відповідача внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року, проте до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості лише щодо слідчого Буряк К.З. і не за статтею 364 КК України, а за частиною 1 статті 367 КК України, не є предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначене питання є предметом розгляду в порядку кримінального судочинства. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми частини другої та третьої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України в системному зв`язку з нормами статей 19, 40 Конституції України та не встановив неправомірність дій прокурора Василенка О.В., взагалі не стосуються предмета та підстав позову у цій спарві. В позовній заяві позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги якимись неправомірними діями чи бездіяльність прокурора ОСОБА_5 . Зазначене прізвище відсутнє і в документах, що додані позивачем та відповідачем до матеріалів справи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про факт вчинення відповідачем ефективних дій, спрямованих на забезпечення належного розслідування обставин, викладених в заяві-повідомленні ОСОБА_1 від 12 грудня 2016 року, також не стосуються предмета та підстав позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, суд першої інстанції не повинен був у рішенні мотивувати чому він не застосовує до спірних правовідносин норми права, які позивач без відповідних обґрунтувань щодо правовідносин, які виникли між сторонами, просто процитував одна за одною у позовній заяві, зокрема: статті 3, 5, 8, 9, 13, 19, 34, 38, 40, 55, 56, 129, 1291 Конституції України, статті 8, 10, 19, 21 Загальної декларації прав людини, статті 14, 19, 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 1, 6, 10, 13, 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтю 1 Першого протоколу Конвенції, статті 26, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 15, 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 1, 20, 36 Закону України "Про прокуратуру", пункти 2.1, 3.1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06 квітня 2016 року № 139, статті 17, 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", пункт 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі "Михалкова та інші проти України", пункт 145 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Chahal v. The UK", пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року, пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Ромашов проти України", пункт 50 рішення Європейського суду по справі "Мельниченко проти України", рекомендацію Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Державам-членам ЕС, яка прийнята Комітетом Міністрів 12.05.2004 року; статті 2, 214 Кримінального процесуального кодексу України, статті 15, 16, 23, 170, 174, 176 Цивільного кодексу України. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 264 ЦПК України суд першої інстанції під час ухвалення рішення зазначив які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку наданим позивачем доказам, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 лютого 2020 року. Головуючий суддя: Л.І. Соломаха Судді: О.В. Агєєв О.Д. Канурна