Постанова 4804 № 243/2499/20

Єдиний унікальний номер 243/2499/20 Номер провадження 22-ц/804/1755/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Мальованого Ю.М., суддів: Кішкіної І.В., Космачевської Т.В., за участю: секретаря судового засідання Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2020 року про забезпечення позову у цивільній справі № 243/2499/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на земельну ділянку (суддя першої інстанції Сидоренко І.О. ),- В С Т А Н О В И В : 17 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на земельну ділянку. 23 березня 2020 року позивачем ОСОБА_2 до суду подана заява, в якій він просив накласти арешт та/або заборону відчуження земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області та не вживати заходи зустрічного забезпечення. В обґрунтування вимог зазначив, що він звернувся до суду з позовом з метою визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. в частині спадкування ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області, та визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказану земельну ділянку. Оскільки є підстави вважати, що спірна земельна ділянка може бути відчужена відповідачем на користь третіх осіб без згоди позивача і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист порушених або оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся, просить вирішити питання про забезпечення позову. Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2020 року заяву задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2020 року та відмовити у задоволені заяви позивача про забезпечення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200: 06:000:0700, розташована на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області, відноситься до земель сільськогосподарського призначення. 12 травня 2017 року вона отримала у приватного нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 не є належним позивачем у справі, оскільки не є власником земельної ділянки або користувачем, не є спадкоємцем померлого. Вважає, що позов подано ним з надуманих обставин, оскільки спірна земельна ділянка не може бути об`єктом цивільно-правових угод, зокрема купівлі-продажу, згідно із п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення. Судом розглянута заява позивача про забезпечення безпідставного позову, у якій не обґрунтований захід забезпечення позову, який належить застосувати, а посилання на намір відповідача провести відчуження земельної ділянки є вигаданим та є припущенням, що відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України не мало братися судом до уваги. Також в заяві позивача не наведені пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, що залишилося поза увагою суду першої інстанції, і суд в ухвалі, що оскаржується також не вирішив дане питання, чим порушені процесуальні права відповідача. Також заявник посилається на те, що як в заяві позивача так і в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано застосування виду забезпечення позову саме арешту земельної ділянки, а не заборони її відчуження, адже її арешт забороняє навіть обробляти ділянку з огляду на цільовий характер її використання. Крім того, посилається на те, що в порушення норм процесуального права, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява позивача про забезпечення позову розглянута судом першої інстанції 24 березня 2020 року на стадії коли провадження не було відкрито, так як ухвалою суду від 20 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху через несплату судового збору. Підсумовуючи, відповідач ОСОБА_1 зазначає, що сукупність вказаних нею грубих порушень свідчить про необґрунтованість, безпідставність і незаконність оскаржуваної ухвали. 18 травня 2020 року до апеляційного суду надійшов відзив, поданий третьою особою приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , до якого не додані докази надсилання (надання) копій відзиву іншим учасникам справи (а.с. 91-92). З огляду на те, що до отриманого Донецьким апеляційним судом письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 третьою особою не додані докази надсилання (надання) копій відзиву іншим учасникам справи, суд апеляційної інстанції не зазначає у судовому рішенні мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. у відзиві на апеляційну скаргу. Позивачем ОСОБА_2 письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача на час розгляду справи не наданий. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 та третя особа приватний нотаріус Панченко А.В. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені. Відповідач ОСОБА_1 та приватний нотаріус Панченко А.В. судові повістки-повідомлення про розгляд справи 10 червня 2020 року отримали 08 травня 2020 року та 02 червня 2020 року відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 89, 98-99). Позивач ОСОБА_2 про дату час та місце розгляду справи повідомлений через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України з посиланням на веб-адресу ухвали про призначення справи до розгляду в Єдиному державному реєстрі судових рішень 06 травня 2020 року (а.с. 87). У відповідності ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 р. № 2147-VIII). З опублікуванням такого оголошення він вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження від 05 травня 2020 року, копія апеляційної скарги відповідача та судова повістка-повідомлення про розгляд справи в судовому засіданні 10 червня 2020 року направлена апеляційним судом на адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зазначена позивачем у позовній заяві та заяві про забезпечення позову. Відповідач ОСОБА_1 до апеляційного суду надала заяву, в якій просить розглянути справу у її відсутності, апеляційну справу підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити (а.с. 96). Третя особа приватний нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. надав заяву, в якій просить розглянути справу в судовому засіданні 10 червня 2020 року без його присутності (а.с. 90) Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_1 та третьої особи приватного нотаріуса Панченко А.В., явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши копії матеріалів справи № 243/2499/20 та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вказаної заяви, оскільки неприйняття заходів до забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується ст. 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення ЄСПЛ «Beles and others v. The Czech Republic», 12/11/2002, § 49). Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За приписами п.п. 1, 2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії. Згідно ч. 3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до роз`яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжитті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Згідно з роз`ясненнями, що містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Виходячи зі змісту ст.ст. 149-153 ЦПК України, забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання можливого прийнятого за його позовом позитивного рішення. Копіями матеріалів справи встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник спір з приводу права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, яка розташована на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_1 . Вказана земельна ділянка належить відповідачеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про визнання недійсним саме цього свідоцтва в частині спадкування ОСОБА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на вищевказану земельну ділянку порушує питання позивач ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом у даній справі. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, оскільки між сторонами дійсно виник спір та існує можлива загроза ускладнення реалізації цього рішення суду, в разі укладення відповідачем будь-яких правочинів (зокрема договору оренди, міни тощо) . Такий захід забезпечення позову є пропорційним, співмірним і адекватним заявленим позовним вимогам. Апеляційний суд не приймає доводи апелянта про те, що судом в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано чому слід застосувати саме арешт земельної ділянки, адже арешт забороняє навіть обробляти ділянку з огляду на цільовий характер її використання. При цьому колегія суддів зазначає, що таке втручання є не тільки виправданим, але й необхідним, оскільки воно спрямовано на забезпечення реалізації рішення суду, в разі його ухвалення на користь позивача. Ці обставини свідчать про те, що забезпечення позову у вигляді арешту відповідає ч. 1 ст. 6 Конвенції та не порушує ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції. Врахувавши предмет позову у даній справі, наведені позивачем обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх розумність та співмірність, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд правомірно застосував заходи забезпечення позову. При цьому апеляційний суд враховує, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства є особливим різновидом ділянок сільськогосподарського призначення, переважна більшість із яких на даний час підпадають під дію мораторію на їх відчуження, який згідно п. 15 Розділу IX «Прикінцеві положення» Земельного кодексу повинен діяти до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення. Проте зазначені обмеження стосуються виключно тих земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які набуті у приватну власність шляхом виділення в натурі земельної частки (паю). Якщо право власності на земельну ділянку виникло з інших підстав (купівля-продаж, приватизація, дарування, спадкування тощо), то вказана земельна ділянка не перебуває під дією мораторію і власник може нею вільно розпоряджатися. Стосовно наведених у апеляційній скарзі доводів щодо незастосування судом першої інстанції зустрічного забезпечення, слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника земельної ділянки та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині незастосування зустрічного забезпечення на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Згідно із ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 червня 2020 року. Головуючий суддя: Ю.М. Мальований Судді: І.В. Кішкіна Т.В. Космачевська