Постанова 4850 № 360/3539/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2020 року справа №360/3539/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., за участю секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника відповідача Матусевича Р.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 р. (повне судове рішення складено 16 грудня 2019 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/3539/19 (головуючий І інстанції суддя В.С. Шембелян) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач 09.08.2019 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому середньої заробітної плати у зв`язку з затримкою належної йому суми одноразової грошової допомоги при звільненні 09.12.2015 року; зобов`язати відповідача здійснити йому виплату середньої заробітної з 10 грудня 2015 року по 18 липня 2019 року у сумі 224299, 2 грн. згідно розрахунку (а.с. 3-5). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі 360/3539/19 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845; місцезнаходження: 93406, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) щодо невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середньої заробітної плати у зв`язку з затримкою належної суми одноразової грошової допомоги при звільненні 09.12.2015; Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Луганській області здійснити виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати з 10 грудня 2015 року по 17 липня 2019 року у сумі 188466,36 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч чотириста шістдесят шість гривень 36 копійок) У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 102-105). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що відносини щодо виплати призначеної позивачу за судовим рішенням одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положеннями ст. 117 КЗпПУ до таких правовідносин не підлягають застосуванню, що співпадає з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/1083/17. Крім того, звертає увагу суду на те, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 року у справі № 360/4268/18 позов було задоволено частково. На виконання рішення відповідачем було сплачено 26561, 76 грн., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні стягнуто у розмірі 188466, 36 грн., що набагато перевищує розмір невиплаченої при розрахунку суми. Позивач до суду не прибув, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги. В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржувалось. За правилами ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ,проходив службу в органах внутрішніх справ з 09.04.1997 року по 05.09.2013 року. З 08.01.2015 по 06.11.2015 в органах внутрішніх справ, а з 07.11.по 09.12.2015 року в Національній поліції України (а. с. 28, 38-42). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 360/4268/18 позов ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні 09 грудня 2015 року. Зобов`язано Головне Управління Національної поліції України в Луганській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні 09 грудня 2015 року відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Суд відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відшкодування моральної шкоди (а.с. 23-26). Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 у справі № 360/4268/18 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Луганській області залишено без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі № 360/4268/18 залишено без змін (а.с.27-34). Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 360/4268/18 набрало законної сили 28.05.2019. Відповідно до зведеної відомості для зарахування на картковий рахунок співробітникам ГУНП в Луганській області від 17.07.2019 та платіжного доручення № 2813 від 17.07.2019 ОСОБА_1 на виконання зазначеного рішення суду нараховано одноразову грошову винагороду при звільненні у сумі 26561,76 грн., зазначена сума за списком № 233 одержана банком 17.07.2019, оплачена 18.07.2019 (а.с.57,58). Таким чином, відповідач виконав рішення суду щодо нарахування та перерахунку до банківської установи належних позивачу коштів 17.07.2019. Спірним у даній справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу середньої заробітної плати у зв`язку з затримкою належної йому суми одноразової грошової допомоги при звільненні. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Приписами статті 3 Кодексу законів про працю України окреслено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За визначенням статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За унормуванням статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до вимог частини 2 цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07.11.2015. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - постанова № (Постановою № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування - з 27.05.2016. Наведені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу. Такий висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо). Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейським, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин (при звільненні 09 грудня 2015 року). Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідності до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 360/4268/18, спірним для сторін був не розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме право позивача на її отримання та відповідно обов`язок відповідача щодо нарахування цих сум та її виплати. Таким чином, до спірних правовідносин мають бути застосовані положення частини 1 статті 117 КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170). З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі 821/1083/17. У справі, що розглядається, суд бере до уваги наявність спору між сторонами з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, яка склала 26561,76 грн. на день звільнення; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівник; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а це звернення позивача до суду через три роки після звільнення, що штучно збільшувало розмір компенсації за затримку розрахунку; дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору (між набранням законної сили судового рішення і фактичної виплати пройшло майже 2 місяці). За таких обставин суд вважає за можливе встановити суму компенсації за затримку розрахунку в розмірі 2500 грн. Частиною 1 статі 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, відповідачем під час розгляду справи доведено, що у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу середньої заробітної плати, у зв`язку з затримкою належної йому суми одноразової грошової допомоги при звільненні, він діяв правомірно. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, але судове рішення ухвалено з частковим додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 р. у справі № 360/3539/19 - скасувати в частині стягнення суми 185966, 36 грн. і відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повне судове рішення складено 4 червня 2020 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді Т.Г. Арабей І.В. Геращенко