Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/3113/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2022 року справа №360/3113/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №360/3113/21 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на користь позивача та стягнути з відповідача недоотриману частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 66226,28 грн; -зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 26.02.2021 по 28.05.2021, що складає 51108,56 грн. В обґрунтування позову зазначив, що 26.02.2021 згідно з наказом ГУНП в Луганській області від 25.02.2021 № 109 о/с був звільнений зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 17 років 01 місяць 05 днів, та відповідно має право на одноразову грошову допомогу при звільненні. Відповідачем тільки 28.05.2021 зараховано на картковий рахунок позивача одноразову грошову винагороду при звільненні у сумі 79199,80 грн, однак відповідач зобов`язаний був провести повний розрахунок з позивачем в день звільнення 26.02.2021 року. Відповідачем неправильно здійснено розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, а також безпідставно стягнуто з позивача військовий збір 1,5% у сумі 1160,40 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 лютого 2021 року по 28 травня 2021 року в сумі 2000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволення позову, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, прийняти в цій частині постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги позивача. Суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідач, отримавши грошові кошти цільового призначення на виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 91285,04 грн, але за належним призначенням використав лише частину 76199,80 грн. Суд першої інстанції, застосовуючи при визначенні розміру суми середнього заробітку принцип співмірності, не обґрунтував його застосування та не застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19. Не погодившись з рішенням частині задоволення позову, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову, прийняти в цій частині постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги відповідача. Суд першої інстанції не звернув уваги, що Порядком №260 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що виплата грошової допомоги при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення зі служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на відповідні цілі. Тобто, нормами Порядку №260, який є спеціальним законодавством, зазначено строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Порядку №260, а не КЗпП. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційних скарг відповідача та позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в тій частині задоволення позову чи відмови, яка сторонами не оскаржується. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Наказом ГУНП в Луганській області від 25.02.2021 № 109 о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського-водія сектору логістики та матеріально-технічного забезпечення Рубіжанського відділу поліції ГУНП в Луганській області за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів), з 26.02.2021, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 17 років 01 місяців 05 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 09 роки 00 місяці 07 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 17 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 04 діб, встановивши відсоток премії за лютий 2021 року 78,35% (арк. спр. 5). Згідно з розрахунком УФЗБО ГУНП в Луганській області одноразової грошової допомоги при звільненні (арк. спр. 39) позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні 17 років календарної служби у сумі 77360,20 грн, до виплати (після утримання військового збору- 1160,40 грн), нарахування ПДФО 18% - 13924,84 грн та компенсація ПДФО 18% - 13924,84 грн, сума виплаченої грошової допомоги при звільненні - 76199,80 грн. Платіжним дорученням від 27.05.2021 № 2533 за списком № 203 ОСОБА_1 перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною першою статті 9 Закону № 2262-ХІІ у розмірі - 76199,80 грн (арк. спр. 43-44), яку отримано позивачем 28.05.2021 згідно з виписки по картковому рахунку (арк. спр. 14 зв.). Отже, повний розрахунок з позивачем після звільнення відповідачем проведений 28.05.2021. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, виходив з того, що відповідачем порушено строки розрахунку з позивачем при звільненні, визначені ст.ст.116 КЗпП, отже з врахуванням принципів розумності та справедливості, стягнув на користь позивача середні грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2000 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача недоотриманої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що порушень обчислення відповідачем розміру грошової допомоги позивача не встановлено. Крім того, об`єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді грошового забезпечення, такі доходи підлягають оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5 відсотка. Позивач не відноситься до категорії осіб, які звільнені від сплати військового збору. Відтак, одноразова грошова допомога, виплачена позивачу після звільнення зі служби, повинна бути оподаткована військовим збором. Оцінка суду. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на користь позивача та стягнення з відповідача недоотриманої частини одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 66226,28 грн суд зазначає наступне. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу VІ Порядку № 260 у разі звільнення із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше. Пунктом 6 розділу VІ Порядку № 260 передбачено, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення. У наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат (пункт 7 розділу VІ Порядку № 260) Довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області (арк.спр.39) свідчить, що розмір грошового забезпечення для обчислення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні становив: -посадовий оклад 1700,00 грн, -оклад за спеціальним званням 1000,00 грн, -надбавка за стаж служби в поліції 945,00 грн, -надбавка за специфічні умови проходження служби 1458,00 грн, -премія 3998,20 грн, Що складає всього 9101,20 грн. Одноразова грошова допомога при звільненні позивачу нарахована у сумі 77360,20 грн (9101,20 грн х 50% х 17 років) та виплачена у сумі 76199,80 грн (з урахуванням утримання військового збору 1,5% у сумі 1160,40 грн). Як зазначає позивач, він був звільнений 26.02.2021, проте в період з 31.12.2021 по 08.01.2021 перебував на лікарняному, тому для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні повинен братися останній повний місяць роботи позивача, а саме листопад 2020 року. Сума грошової допомоги за розрахунком позивача повинна становити 142426,08 грн (16756,01 (грошове забезпечення за листопад 2020 року) х 17 х 50%). Між тим, ці доводи є безпідставними, оскільки пунктом 6 розділу VІ Порядку № 260 визначено, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на користь позивача та стягнення з відповідача недоотриманої частини одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 66226,28 грн. З огляду на положення ч.5 ст.308 КАС України суд не розглядає доводи позивача, що відповідач за належним призначенням використав лише частину коштів, хоча на виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні надійшли цільові кошти в сумі 91285,04 грн, оскільки ці доводи позивачем не заявлялися в позовній заяві та не були предметом дослідження судом першої інстанції. Оскільки сторонами не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відрахування з суми одноразової грошової допомоги 1,5% військового збору, тому суд апеляційної інстанції в цій частині не надає оцінки судовому рішенню. Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні суд зазначає наступне. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), положеннями статті 94 якого встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України. Аналіз зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94,116,117 КЗпПі статей1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні позивачу повинна бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби, а не проведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі № 809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі № 1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі № 320/1263/19. Є неприйнятними доводи відповідача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Порядку №260, а не КЗпП, оскільки відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. На підставі частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки в день звільнення позивача 26.02.2021 року відповідачем не була проведена повна виплата належних позивачу сум, тому на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Відповідно до наказу від 25.02.2021 №109 позивача звільнено з 26.02.2021, отже останнім днем служби позивача був 26.02.2021. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку повинен розраховуватись з 27.02.2021 по день виплати відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні - 28.05.2021 року. Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ якого, серед іншого, визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії. Період затримки становить 91 календарних днів з 27.02.2021 (наступний день після звільнення зі служби) по 28.05.2021 включно. Згідно з довідкою ГУНП в Луганській області від 09.07.2021 № 801/111/22-2021 середньоденне грошове забезпечення складає 358,74 грн. Відповідно до вимог нормативно-правових актів середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, якими в спірних правовідносинах є грудень 2020 року та січень 2021 року. Є безпідставними доводи позивача про необхідність обрахування середньоденного грошового забезпечення, виходячи з виплат двох місяців жовтня та листопада 2020 року у зв`язку із перебуванням на лікарняному у період з 31.12.2021 по 08.01.2021, оскільки грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи та Порядок №260 та Порядок №100 виключень з цього правила не містить. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 32645,34 грн. (358,74 грн. х 91 календарних днів). Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.» Як свідчить розрахунковий лист за лютий 2021 року позивачу при звільненні було нараховано до сплати 8286,69 грн. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума одноразової грошової допомоги в розмірі 76199,80 грн. Відомості щодо інших сум які належать позивачу, як звільненому працівникові сум, матеріали справи не містять та сторонами не надано. Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 84486,49 грн (8286,69+76199,80) Частка вихідної допомоги від належних позивачу, як звільненому працівникові сум, становить 90,19 % (76199,80 грн х 100% : 84486,49 грн) Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 32645,34 грн., отже 90,19 % від цієї суми становить 29442,83 грн. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, - в розмірі 29442,83 грн. Таким чином, суд погоджується з доводами апелянта - позивача, що судом першої інстанції в своєму рішенні не надана оцінка та належне обґрунтування застосуванню принципу співмірності. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Суд в межах доводів апеляційних скарг вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №360/3113/21 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №360/3113/21 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №360/3113/21 змінити. В абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №360/3113/21 слова та цифри «в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок» замінити словами та цифрами « в розмірі 29442 (двадцять дев`ять тисяч чотириста сорок дві) гривні 83 копійки» В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі №360/3113/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 24 січня 2022 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 24 січня 2022 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.А. Блохін І.В. Геращенко